Реферат: Исторія українського друкарства
В другій половині 1591 р. з друкарні вийшла й перша друкована поважна книжка, підручник для братської школи “Грамматіка доброглаголиваго Єллино-словенскаго языка”. З 1608 р. до 1615 р. друкарня перебуває в св.Онуфріївського монастиря; тут в 1614 р. виходить книжка “Книга о священстве” і крім цієї ще дві книжки.
23 березня 1630 р. друкарню відновлюють після пожарів на весні 1616 р. і 1628 р. З нововідбудованної друкарні вийшли “Вирши з Трагодіи Х(ристо)с пасхон”, а в кінці цього року, 15 грудня вийшов Октоїх.
За час з 1591 по 1722 рік з цієї друкарні вийшло понад 138 назв книжок, більше 160.000 примірників. Львівські друки широко розходилися не тільки по цілій Галичині, але й далеко поза межами її — по Волині, Поділлі та Київщині, а також і по інших краях православного світу: в Молдавії, Болгарії, Сербії, Білорусії, Москві; такий широкий культурний вплив братських видань був аж до 1708 р., відколи цей вплив почав помалу зменшуватися лише до території Галичини.
В Острозі друкарня з’вилася десь з 1576 р. по 1577 р. за домомогою друкаря Івана Хведоровича, який переїджає до Острога зі Львова. Друкарня починає працювати десь в середині 1577 р.; першою книжкою, звичайно, почали складати славнозвісну Біблію.
Князь Острозьський Констянтин Констянтинович, який запросив до своєї друкарні Хведоровича, був у той час багатою людиною. Князь забеспечував друканю і видписав на неї якісь свої маєтки. В 1582 р. князь Костянтин збудував в Острозі монастиря св. Тройці, заклав при ньому шпиталя та школу і переніс сюди й друкарню. В кінці цього року Хведорович переїджає до Львова.
Значення Остріжської друкарні в історії українського життя — величезне. Це була найперша постійна друкарня на українській землі. Остріжська друкарня працювала більше 35 років і видана понад 26 книжок. Увесь той час Остріг був найсвітлішим центром української культури, і та його діяльність — це окрема доба в нашій історії. Видання остріжські увесь час користувалися на Вкраїні заслуженою пошаною.
Книжки: Новий Завіт з Псалтирем 1580 р.; “Собраніє вещей нужнейших”, цебто покажчик до Нового Завіта Тимоха Михайловича, 1580 р.; Біблія 1581 р.; Листи патріарха Єремії, коло 1584 р., в справі нового календаря; “Како подобаєт знаменоватися” коло 1584 р.; “Ключ Царствія небеснаго” Герасима Смотрицького 1587 р.; “Исповеданіє о исхожденіи св. Духа” 1588 р.; “О єдиной истинной православной вере” 1588 р.; “Обвещеніє” князя Костянтина про православність грецької церкви 1595 р.; “Апокризис” Філарета 1598 р.; Книжиця в 10 розділах 1598 р.; “Отпис” Клирика Остріжського 1598 р.; “Друга відповідь” Клирика Потію 1599 р.
Книжки богослужбові також друкував князь Костянтин: Часослов 1598 р.; Псалтир слідування 1598 р.; Часослов 1602 р.; Требник 1606 р.; Молитвослов 1606 р.
Книжки для побожного читання й іншого змісту: “Хронологія” Римші 1581 р.; “Книга о постничестве” 1594 р.; “Ставленича грамота” 1587 р.; “Маргарит” 1595 р.; “Лямент” 1603 р.; “Лекарство на оспалый умысл чоловечий” 1607 р.; “Житіє Маріи Єгипетьскія”, без дати.
Київо-Печерська друкарня з самого початку свого існування (1616 р.) аж до середини XVIII віку майже не мала собі ніякої конкуренції; коли випадком і повставали якісь нові друкарні, то вони швидко зникали, бо ніхто не міг конкурувати з багатою та могучою Лаврою, цебто в Києві було те саме, що у Львові, де конкуренція з Братством була нікому не під силу.
У 16 січня 1619 р. виходить перша книжка печерського друку Анфологіон (16+1048 с.), під керівництвом Плетенецького (1554-1625). 20 грудня 1616 р., або, скоріше, на початку 1617 р. виходить з друку Часослов (21+192 с.). Далі Київське друкарство йшло прискоренним темпом, — Плетенецький видав ще такі книжки: Номоканон. 8 червня 1620 р. 4+140 с.; Служебник. 1620. 593 с.; Книга о вере. 1620-1621. 4+317+308 с.; “Вирши на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана войска запорозкого”. 1622. 49 с.; Псалтир. 1624. 24+456 с.; Іоанн Златоустий “Бесіди” на 14 посланій святого апостола Павла. 1623. 34 с.+3202 стовпці; Іоанн Златоустий “Бесіди на Діянія”. 1624. 24+534 с. Ці дві останні книжки були найкращими книжками за весь час праці Плетенецького і взагалі найкращими виданнями печерськими. Вони мали розкішні прикраси гравера Тимофея Петровича, і на довгий час стали найкращими виданнями того часу.
В 1627 р. виходить “Тріод Пісна”, на 4+802 с., під керівництвом Копистенського. В кінці цього року, коли помирає Копистенський, на його місце заступає Петро Могила. На великдень 1630 р. Печерська друкарня привітала свого нового архімандрита пишним панегіриком — Імнологія. В 1631 р. виходить “Тріоді Цвітної”, де в передмові Тарас Земка розказує , що з 1 серпня 1630 р. до квітня 1631 р. в Києві та його околицях лютує якась моровиця, що вчепилася і до нашої друкарні. 5 липня 1633 р. виходить з друку новий панегірик, з привітаннями нового митрополита Ктївського Петра Могили, — “Євфоніа веселобрмячаа”.
Багато книжок випустила в світ Печерська друкарня за могилянську добу; друкарнею правив Софроній Почаський, що змінив Т.Земку. Серед могилянських видань особиво ось ці 4 мають велику вагу: Служебник 1629 р. 28+144+300+4 с., розкішне видання, багато прикрас; “Тріодь Цвітна”, 1 червня 1631 р., 22+828+2 с., надзвичайно розкішне видання, сила прикрас, чудовігравюри; Євангеліє Учительне, 25 серпня 1637 р., 6+1031 с.; але вінцем праці як самого Могили, так і Печерської друкарні був Требник, 16 грудня 1646 р., величезний том в трьох частинах, понад 1670 с., розкішно виданий, з 20 цікавими гравюрами і силою прикрас. В Требнику скрізь додержано свої українські звичаї і дано багато таких молитов та “чинів”, яких пізніше вже ніколи не друковано.
За 15 років існування друкарні (1616-1630) і до смерті Петра Могили, Лавра випустила в світ понад 30 дуже важливих творів, що відразу звернули на неї очі не тількі цілої української землі, але також і всього слов’янського православного світу. Серед цих творів були твори монументальні як церковного, так і взагалі наукового характеру; добрі передмови до цих видань часто були окремими науковими творами з помітним літературним смаком.
З смертею П.Могили (1646 р.) припинився розцвіт Печерської друкарні. З 1647 р. до 1656 р. Печерська друкарня надрукувала надзвичайно мало. Коли архімандритом став Інокентій Гизель, який мав тридцятилітнє управління (1656-1683) Печерська друкарня віджила. В 1661 р. вийшло видання “Патерика Печерського” і повторене 1678 р. з розкішними гравюрами талановитого печерського гравера Іллі. В 1669 р. виходить книжка “Мир с Богом”, яку Гизель посилає цареві і просить дозволу продавати її. В 1672 р. Москва забороняє киянам привозити книжки до столиці. На початку 1670 р. Гизель відновлює друкування польських книжок.
З 1686 р. Печерська друкарня знаходиться під владою Москви. В цей час патріархом Московським був Яким (1685-1690), завзятий противник української книжки взагалі. Але за наказом царя і на прохання архімандрита Варлаама Ясинського (1684-1690) своєю грамотою з 3 травня 1688 р. Лавру, як ставропигіальну, і її друкарню з-під догляду митрополитанського визволено, про що й повідомлено київського митрополита грамотою 20 червня 1688 р.
Року 1688 Лавра випустила книжку “Венец Христов” Антонія Радивиловського. Найбільшою працею Печерської друкарні за час Ясинського було видання 1689 р. першої частини безсмертного твору Дмитра Тупталенка “Четьї Минеї”.
З 1690 р. Варлаам Ясинський став митрополитом Київським, а печерську архімандрію зайняв Мелетій Вуяхевич (1690-1697). Московські утиски довели до того, що за Вуяхевича Лавра друкує книжки вже самі церковні та богослужбові. В 1629 р. Лавра видруковала, не повідомивши патріарха, Літургію, і в передмові не згадали ані царя, ані патріарха, а тільки свого архімандрита Метелія Вуяхевичаю. За цього в друкарні були неприємності. Не дивлячись на всі неприємності, Лавра пильнує по можливості ширити свою друкарську справу. За Ясинського та Вуяхевича заводять нові шрифти, гравюри, станки, працюють нові друкарні. За Вуяхевича появляються розкішні видання, але їх вже мало, — це були: “Апостол” 1695 р. та Євангеліє 1697 р.
З 1700-1720 р. на чолі російської церкви став українець, Степан Яворський. На чолі Лаври стояв Іосаф Кроковський (1697-1709). Найкращі видання за час Кроковського: “Патерик Печерський” 1702 р., прикраси робив Тарасевич; напрестольне Євангеліє 1707 р. визначається розкішною орнаментовкою та розкішним шрифтом; 1705 р. закінчено видання “Четьїх Миней” Димитрія Тупталенка.
За час архімандрита Афанасія Миславського (1710-1715) друкарня продовжує видавати: напрестольне Євангеліє 1712 р.; “Іфіка ієрополитика” 1712 р., що має 67 розкішних гравюр.
За часи архімандрита Іоанна Сенютовича (1715-1730) передруковуються попередні видання. За нього друкарня зазнала великої пожежі 1718 р., коли пожар понищив Лавру, потерпіла також друкарня — згорів увесь книжний склад, папір і частина дерев’яних гравюр (але мідні гравюри збереглися), згорів архів, між інши в огні загинуло багато давніх книжок.
Печерська друкарня за перші сто років свого життя була найміцнішою української культурною фортецею, і тільки під непереможним московським наказом Печерська друкарня змушена була зовсім змінити свій традиційний напрям.
Техническая революция XIX в. не прошла мимо полиграфии, которая начинает превращаться в промышленную отрасль: в мире растут тиражи книг, журналов и газет; сокращаются сроки их изготовления; открываются новые типографии; появляются более совершенные процессы изготовления печатных форм; механизируются печатные и брошюровочно-переплетные процессы; расширяются сырьевые ресурсы для производства бумаги. Изменяется облик книг — они становятся более разнообразными по формату, проще и строже по формлению, способам иллюстрирования, применению разнообразных шрифтов. Ведущей была высокая печать.
Несмотря на непрерывное увеличение в мире числа полиграфических предприятий и роста выпуска печатных книг техника и технология полиграфии до XIX в. не претерпевала существенных изменений. В 1796 г. была изобретена литография (плоская печать), в которой печатная форма изготавливалась в ручную на известняковом камне. Этот способ значительно расширил возможности воспроизведения изображений. Однако основным средством размножения во всех способах печати был ручной печатный станок.
Изобретение фотографии (1839 г.) и открытие (1855 г.) способности светового дубления слоев, привели к разработке фотохимиграфических способов изготовления изобразительных печатных форм. В 80-е годы такие способы стали использоваться для воспроизведения не только штриховых, но и тоновых одноцветных, а несколько позже и многоцветных оригиналов.
В 1886 г. была изобретена наборная строкоотливная машина (“линотип”), позволяющая получать монолитные штриховые строки текста. Через год появилась строконаборная буквоотливная машина (“монотип”), дающая строки текста, состоящие из отдельных металлических печатающих (литер) и пробельных элементов (как и в ручном наборе).
Ручные печатные станки заменяются производительными машинами. В 1814 г. была изобретена первая печатная машина высокой печати.
В первой половине XIX в. развивается стереотипия — процессы изготовления в виде пластин и полуцилиндров металлических печатных форм — формы с металлического набора и клише. Благодаря использованию этой технологии в 70-е годы появились наиболее производительные ротационные рулонные машины высокой печати. В конце XIX в. появляются ротационные машины глубокой, а в нач. XX в. — плоской офсетной печати.
Во второй половине XIX в. произошли большие сдвиги в области бумажного производства: значительно увеличились ресурсы сырья для бумаги за счет использования древесной массы и целлюлозы.