Реферат: Історія виникнення адвокатури та поняття адвокатська таємниця

Адвокатська таємниця за своїм економічним змістом наближається до службової, тобто вимагає нового якісного тлумачення. Необхідність закріплення таємниці в цілому, як і адвокатської зокрема, в системі права України вимагає визначення нового правового статусу таємниці де визначальним повинен стати економічний фактор.

2. Адвокатська таємниця

Адвокатська таємниця як прийнято вважати, за якісними ознаками є професійною таємницею, зміст та поняття якої визначено в ст. 9 Закону України „Про адвокатуру". Основним змістом поняття „адвокатська таємниця" є відомості, одержані адвокатом при здійсненні ним своїх професійних обов язків, а саме; питання, з яких громадянин або юридична особа зверталась до адвоката, суть консультацій, порад, роз яснень, даних попереднього слідства тощо.

В той же час, визначення адвокатури як правового інституту надало б адвокатський таємниці тобто вона набрала б державного статусу.

В такому підході в Законі „Про адвокатуру" не повною мірою реалізується Закон „Про інформацію". Зокрема ст. 39 останнього Закону визначає інформацію як товар, і йдеться, по суті, про товарні відносини. Він також визначає і об’єкт інформаційних відносин. Згідно з ст. 8 ним є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, економічній, міжнародній та інших сферах.

На підставі аналізу лише двох статей Закону „Про інформацію" (статті 8, 39] можна стверджувати, що визначення адвокатської таємниці у Законі „Про адвокатуру" є неповним. Така ситуація може бути обґрунтована лише тим, що даний Закон є неповним та регламентує, по суті, професійну діяльність адвоката як члена громадського об єднання і аж ніяк не визначає принципи діяльності адвокатури. Виправдовує сказане і те, що функції адвокатури, як правового інституту, регулює не тільки Закон „Про адвокатуру" ,а й чинне законодавство.

Додержання принципу конфіденційності є необхідною найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом ,без яких неможливо належне палання правової допомоги . Отже збереження конфіденційності будь-якої інформації; отриманої" адвокатом від клієнта, а також про клієнта або інших осіб у процесі здійснення адвокатської* діяльності ,є правом адвоката у відносинах з усіма суб’єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації; та обов’язком щодо клієнта і тих осіб ,кого ця інформація стосується.

Дані вимоги викладені в Статті 9 „Адвокатська таємниця" Закону „Про адвокатуру".

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю.

Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад,

роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків.

Конфіденційність певної* інформації; що охороняється правилами сг,4 Закону „Про адвокатуру" може бути скасована тільки особою, заінтересованою в 1Г додержанні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної* особи], у письмовій чи іншій зафіксованій формі. Проте, згідно зі ст. 9 того ж закону, лані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків, можуть також бути розголошені з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Іншими словами адвокату, помічнику адвоката та посадовим особам адвокатських об єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах третіх осіб.

Адвокат не відповідає за порушення цього принципу в разі допиту його у встановленому законом порядку як свідка щодо обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним законодавством, хоч і охоплюється предметом конфіденційної" інформації.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства й суду допитати адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею. Про це свідчить положення ст. 10 Закону „Про адвокатуру", а саме: документи, пов’язанні з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов у адвокатів у зв’язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, області, міста Києва.

Відповідно до тієї статті професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об єднань відомостей що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути викликані і допитані як свідки про обставини, що стали їм відомі в зв’язку ЗІ зверненням до них за юридичною допомогою або в зв’язку з « наданням.

У законодавстві Німеччини аналогічний медичній таємниці характер має і адвокатська таємниця. Адвокат, незалежно від волі клієнта, зобов’язаний зберігати її* протягом 5 років після закінчення виконання доручення клієнта, якого стосується така Інформація. В Україні закон покладає на адвоката обов’язок тримати в таємниці інформацію, що стала йому відома у зв’язку з виконанням ним своїх обов’язків, що

стосується документованої Інформації) пов’язаної з виконанням адвокатом доручення (ч.2. сг.В законі України „Про адвокатуру очевидно, власником якої є адвокат - вона підлягає оглядові та розголошенню лише за згодою адвоката.

Присягнувши бути завжди справедливим І принциповим, чесним І уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди І завжди берегти чистоту звання адвоката, дана особа може нести відповідальність у разі їх порушення. Крім того, розголошення отриманих відомостей не є естетичним і справедливим щодо особи яка їх надала.

3. Охорона адвокатської таємниці: етика, деонтологія , право .

Питання про адвокатську таємницю є важливим і принциповим, тому, вважаю, воно має бути розглянуте також з етично) і морально-психологічно Г точок зору.

Не вдаючись до аналізу колізії моралі і права, обмежимося лише тим, що морально - етичні принципи , як загальнолюдські, дають опосередковано і можуть впливати чи виражати так звану ментальність національної культури. В сучасних умовах остання може тлумачитися на широкій базі як дії так і лише мотиву, наміру. Якщо, на погляд деяких вчених, російська ментальність ґрунтується, насамперед, на авторитарності то українську - слід базувати на колегіальності.

В українській істотко - правовій культурі значне місце займали принципи особливої моральності вони мали особистий характер. Г.С.Сковорода, наприклад, вважав, що „перемога" в судовому засіданні є абсурдом, оскільки „переможця" не існує.

Виникає відповідна етимологічна проблема: чи може бути поєднана морально-етична (екзистенцій на] та правова сторони суспільного життя? Зрозуміло , що українське право повинно мати і свою особливу філософію права. Якщо визнати це, то воно вимагає і особливого методу, тобто відповідної* логіки права.

Поширюючи загальні проблеми права на розуміння адвокатської таємниці, можна стверджувати, що остання не може розглядатися у відриві від соціально-економічних, політичних, духовних форм сучасного життя суспільства. 6 той же час, в сучасному праві виділяються дві основні тенденції", а саме; всі суспільні відносини регулювати через право: розмежовувати мораль і право. Розглядаючи професійну діяльність адвоката, бачимо, що ці дві тенденції призводять і до різного розуміння адвокатської таємниці. Перша - намагається розширити розуміння її правових аспектів до морально-етичних норм і, звідси, відповідні форми адвокатської* відповідальності, тоді як друга тенденція виявляється у намаганні регламентувати будь-яку діяльність адвоката, передбачивши всі правові наслідки, що й складатиме сучасну адвокатську етику. Професія адвоката І постає і постає такою, в якій перехрещуються і морально-правові аспекти, і чисто правові. На цьому грунті й формується професійна етика адвокатів.

В ст. і 4 Основних положень про роль адвокатів зазначено, що адвокат, надаючи допомогу клієнтам при здійсненні правосуддя, повинен додержуватись прав людини і основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до закону й визнаних професійних стандартів та етичних норм.

У кодексі поведінки юристів у Європейському співтоваристві, прийнятому у жовтні і998р., підкреслено роль деонтологічних правил для забезпечення виконання адвокатурою ії важливої й особливої ролі у суспільстві. В преамбулі до цих правил зазначено, що адвокат у демократичному суспільстві при виконанні своїх професійних обов’язків вступає в різноманітні відносини, що покладуть на нього відповідальні обов’язки перед клієнтами, судом та іншими органами влади, адвокатською професією, ії окремими представниками, суспільством. Адвокатська професія стала суттєвою запорукою охорони прав людини у відносинах з державною владою. Це і формує особливі вимоги до юридичне) деонтології, існування чітких норм адвокатської" етики, які відповідають загальновизнаним міжнародним стандартам, розглядається як необхідна передумова без якої неможлива довіра до адвокатів.

Забезпечення права на захист віл обвинувачення та палання правової допомоги під час вирішення справ у судах та Інших державних органах реалізується адвокатами в складній системі правовідносин з різними суб’єктами яка, сама по собі може бути суперечливою. Тому гострою є потреба

Створення чіткої системи критеріїв правильності вибору того чи іншого варіанта поведінки в ситуаціях зіткнення, суперечності різних обов’язків І прав адвоката. Для Інтересів клієнта І для Іміджу адвокатури, як правового Інституту, важливо, щоб система таких критерів була єдиною для всіх адвокатів, певною І передбачуваною. А це досягається закріпленням таких орієнтирів у деонтологічних кодексах або правилах, вироблених І прийнятих адвокатами. 6 більшості країн вони є єдиними в національному масштабі І відбивають загальноприйняті міжнародні адвокатські демонологічні стандарти.

Закон України „Про адвокатуру" також передбачає дотримання правил адвокатської» етики як одного з основним обов’язків адвоката, які він бере на себе, складаючи присягу адвоката України. Отже законодавець визначає І адвокатську етику ,тобто гарантує клієнтові певний рівень професійної" поведінки адвоката, визначає межу його етичних обов язків, унеможливлює надмірні претензії до адвоката, захисника захищаючи їх від необґрунтованого і непередбачуваного притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В ст. 9 Правил адвокатської етики закріплюється вимога про дотримання адвокатами принципу конфіденційності, що є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливе належне палання правової допомоги. Дані Правила не суперечать чинному законодавству І, зокрема, Закону „Про адвокатуру". Але, оскільки йдеться про адвокатуру як громадське об єднання, то і конфіденційність розглядається вимогами, які підіймаються до рівня дисциплінарної відповідальності. Тоді як, на мою думку, відповідальність адвоката слід звузити до суто правового рівня, і

лише в такому разі конфіденційність можна розглядати як гарантію захисту прав та свобод клієнта.