Реферат: Історіографія исторії Болгарії
Напередодні ІІ світової війни набули поширення націоналістичні ідеї.
Б. Йоцов зображав відродження болгарського народу як безперервний процес розвитку національного духу, аж до сучасних автору часів.
МАРКСИСТСЬКИЙ НАПРЯМОК
Д. БЛАГОЄВ (1856-1924 рр) - фундатор напрямку, політичний діяч, засновник соціал-демократичної робітничої партії, поділяв погляди В. Леніна. У своїх працях політичного характеру торкався питань історії країни. Прагнув створити концепцію болгарської історії згідно формаційної схеми, щоб довести існування капіталістичних відносин.
В циклі статей "З минулого болгарського народу" детально розглядав проблеми середньовічної історії, зокрема генези давньоболгарської народності, формування прошарку залежних селям, становища народних мас тощо. Зробив висновок про існуванню феодальної формації.
Низку праць присвятив проблемам нової історії. Вважав початком національного відродження середину ХVШ ст., просвітницький рух та церковно-національну боротьбу оцінював як прояв інтересів буржуазії. Захоплено писав про Х. Ботева та В. Левського. Значну увагу приділяв соціально-економічній проблематиці, зокрема питанням розвитку землеробства і ремесла, промислового виробництва, формування пролетаріату.
Досліджував історію поширення в Болгарії соціалістичний ідей, зупинявся на оцінці політичних подій возз'єднанню північної та південної Болгарії в 1885 р., значення Балканських війн, тощо.
Г. БАКАЛОВ (1873-1939 рр.) - перебував в еміграції в СРСР в 30-х роках. Проаналізував діяльність діячів болгарського революційного руху в праці "Наші революціонери: Раковський, Левський, Ботев". В політичній біографії Д. Благоєва висвітлив історію болгарського робітничого руху в 1891-1922 рр., першим розпочав вивчення болгарсько-російських революційних зв'язків. Оцінки історичних та політичних подій керівника Комуністичної партії Г. Димитрова, її діячів Х. Кабакчієва, Ж. Натана лягли в основу марксистської концепції історії Болгарії, яка стала пануючою після вересня 1944 р., коли до влади прийшли комуністи.
В розвитку болгарської історичної науки протягом 1944-1989 рр. розрізняють декілька етапів. В період з 1944 р. до середини 50-х років здійснювався перехід на позиції офіційної марксистської методології, зміна проблематики досліджень, привернення уваги до історії робітничого і комуністичного руху, народних повстань і протестів. Було створено центри наукових досліджень - Інститут болгарської історії, Болгарської академії наук в 1950 р. та інститут історії Болгарської комуністичної партії, при центральному комітеті БКП в 1953 р., систему державних та партійних (БКП) архівів.
Було проведено наукові дискусії з питань вивчення національної історії за формаційним принципом.
Видавався науковий часопис з історії. Серед Європейських країни, в яких при владі знаходилися комуністи, в Болгарії прагнули до найтісніших зв'язків з СРСР, що почасти виливалося у копіюванні всього радянського.
З усіх європейських країн лише макет двотомної "Історії Болгарії* обговорювався в СРСР в 1954 р. Після XX з'їзду КПРС в 1956 р. відбулася певна лібералізація суспільного життя в Болгарії, почався новий етап розвитку історіографії. Проблематика досліджень охопила всі періоди болгарської історії, зокрема найдавніший, активізувалась діяльність по виявленню та публікації історичних джерел, збільшилася кількість наукових історичних періодичних видань. В 1964 р. було відновлено діяльність Болгарського історичного товариства, відбувалися його з’їзди, конференції, семінари.
В 1968 р. керівництво комуністичної партії ухвалило рішення про підготовку та видання багатотомної “Історії Болгарії", що значно активізувало діяльність вчених, наукових установ та організацій.
В 1972 р. було створено Єдиний Центр науки та підготовки кадрів з історії, який сконцентрував наукові сили академічних, вузівських та інших установ.
Позитивно відбилося на розвитку історичної науки святкування в 1981 р.1300 - річчя Болгарської держави, якому було надано всенародного характеру, підготовка та проведення в 1986 р. другого міжнародного конгресу белетристики. Побачили світ нові спеціалізовані виданні наукової періодики, серії документальних публікацій, зокрема "Джерела болгарської історії". Слід відзначити велике значення бурхливої діяльності академіка Людмили Житкової для розвитку гуманітарних наук, зокрема історії, в 70-х роках. На жаль, цю діяльність припинила автомобільна катастрофа.
За часи комуністичного правління болгарська історіографія досягла значного розвитку в дослідженні національної історії.
На марксистських методологічних засадах висвітлювалась давня історія болгарського народу.
Д. АНГЕЛОВ у праці "Богомільство в Болгарії (1947 р), яку неодноразово перевидавали, охарактеризував це явище X-XІV ст. як масовий антифеодальний народний рух, створив його періодизацію.
Йому ж належить праця "Утворення болгарської народності" (1971 р) в якій досліджується, складний етногенетичний процес з часів франкійців до кінця IX - початку Х ст. Автор вказує на перевагу слов'янського елементу серед інших етносів, що брали участь в цьому процесі.
Низка праць присвячена проблемам розвитку феодалізму в Болгарії в ХШ-ХІV ст., середньовічної культури, відносинам з Візантією та Волощиною.
І. ДУЙЧЕВ - продовжував розпочаті в першій половині 40-х рр., дослідження, політичної та духовної історії болгарського народу, серед них проблеми утворенням Болгарської держави, взаємовідносини слов'ян і протоболгар, діяльність церкви, релігійні течії, розвиток культури Другого Болгарського царства. Видав декілька історичних джерел, які раніше не вивчалися.
А. БУРМОВ присвятив ряд праць проблемі залежного населення в Болгарії ХШ-ХІV ст., політичній історії країни в ХІV ст. В працях "Утворення Болгарської держави" (1931 рр.), “До питання про відносини між слов'янами та протоболгарами в VП-ІХ ст. ”. (1954 р) показав закономірність становлення болгарської держави, роль різних етнічних елементів в цьому процесі.
В. ТИПКОВА-ЗАІМОВА в монографії "Навали та етнічні зміни на Балканах в VІ-VП ст." (1966 р) висвітлювала історію Болгарії в контексті загально регіональних проблем та етнічних процесів.
В. ГЮЗЕЛЕВ досліджував проблеми духовного розвитку, соціально - політичну структуру часів раннього середньовіччя. Монографія "Князь Борис Перший. Болгарія в другій половині IX ст." (1969 р) присвячена запровадженню християнства.
Г. ЦАНКОВА-ПЕТКОВА вивчала часи візантійського панування, проблеми соціально - економічного розвитку в праці "Про аграрні відносини в середньовічній Болгарії ХІ-ХІІІ ст." (1964 р). Опублікувала дослідження про часи Асенів.
П. ПЕТРОВ видав дослідження про боротьбу болгарського народу проти хрестоносців, про керівника селянського повстання ХШ ст. ІВАЙЛА, про перше Болгарське царство, а С. ЛІШЕВ - монографію “Болгарське середньовічне місто - суспільно-економічні риси." (1970 р)
І. БОЖІЛОВ - опублікував праці про історію Х-ХП ст., зокрема "Болгарія та Візантія на нижньому Дунаї наприкінці Х ст." (1977 р.).
Інтенсивно досліджувалася історія Болгарії під османським гнітом та проблематика національного відродження.
Б. ЦВЕТОВА на основі вивчення джерел, особливо османського походження, детально досліджувала період ХV-ХVШ ст. В її працях охарактеризовано розвиток Болгарії та становище населення в цей період, характер османської держави, визвольна боротьба народу. Розкрито суть османського феодалізму, етапи його розвитку, причини кризи. Найважливіші праці - монографії "Надзвичайні податки та державні повинності в болгарських землях під турецькою владою” (1958 р), "Народ непохитний" (1968), "Пам'ятна битва народів" (1969 р)