Реферат: Історіографія історії Чехії
В 20-30 рр. XX ст. З. Неєдли поступово еволюціонізував від позитивізму до марксизму, на позиції комуністичної партії. Вказував на недоліки існуючого ладу незалежної Чехословацької республіки.
Критикував позитивізм школи Голла та історико-філософські погляди Масарика, вимагав пошуку закономірностей історичного процесу, а не фіксації історичних фактів.
В статті “Про національну історіографію" висунув вимогу визначити головні завдання історичної науки, з'ясувати співвідношення ролі народних мас та особи в історії. Вважав, що історію слід вивчати як історію соціальних низів, простого народу.
В 20-30 рр. XX ст. працював над багатотомними монографіями про Б. Сметану, Т. Масарика, В. Леніна, зображав їх діяльність на соціальному тлі епохи. Відзначав великий вплив Масарика на розвиток чеської науки. Після німецької окупації Чехословаччини емігрував до СРСР. Брав активну участь в діяльності Всеслов'янського антифашистського комітету, у виступах проголошував ідею слов'янської солідарності у боротьбі проти гітлерівської Німеччини.
Одночасно займався науковою та викладацькою (Московський університет) діяльністю, остаточно сприйняв марксизм в сталінській інтерпретації.
З липня 1945 р., - президент Чеської академії наук та мистецтв, з 1952 р. - президент Чехословацької академії наук. З 1945 р., - депутат Національних Зборів, з 1946 - член президії центрального комітету комуністичної партії Чехословаччини. В брошурі "Комуністи - спадкоємці традиційного чеського народу" (1946 р) про існування двох напрямів в національній історії - реакційної та прогресивної, революційної, демократичної. Визначав гуситський рух як велику народну національну революцію, післябілогірські часи як період занепаду, вважав, що саме народ, незважаючи на "епоху темряви", проклав шлях до національного відродження. Празьке повстання 1848 р. розглядав як найбільшу гордість чеської нації з часів гусизму.
Після утворення незалежної Чехословацької республіки в 1918 р. виникли сприятливі умови для розвитку чеської історичної науки. Зросла кількість центрів наукових досліджень. Ними, крім Кардового університету в Празі, стали новоутворені університет у Брно, Вища архівна школа, науково-дослідні, Державний історичний інститут, інститути археології Сходу, Слов'янський інститут. В Римі було створено чехословацький інститут історії, який займався вивченням документів, з архівів Ватикану, що стосувалися Чехословаччини.
Було утворено Чеську академію наук і мистецтв, наукове товариство "Пам'ятник національного відродження", яке досліджувало утворення незалежної держави.
Австрія передала всі архіви, які стосувалися Чехословаччини. Було створено національну систему архівних установ. Розширилася мережа видань спеціалізованих історичних часописів.
В 1935 р. було створено Товариство чехословацьких істориків, яке об'єднувало лише професійних дослідників.
В міжвоєнний період плідно розвивалася історична наука, представлена низкою наукових напрямків.
КОНСЕРВАТИВНИЙ НАПРЯМОК , окрім Й. Пекаржа, про науковий доробок якого мовилося вище, репрезентував Й. ШУСТА (1874 - 1945), теж послідовника Я. Голла. Досліджував проблеми політичної, культурної, соціально-економічної історії Чехії часів розвинутого феодалізму. Суть соціально-економічних процесів цього періоду вбачав у переході від натурального до грошового господарства, вважав головним джерелом цього розвитку зростання видобування срібла в чеських копальнях. Сумнівався щодо правильності поглядів Ф. Палацького про масове переселення німців до Чехії в ХШ ст. Довів ненауковий характер тверджень німецької історіографії про проживання німців на території Чехії до приходу на неї слов'ян, про кількісну перевагу німецького населення над чеським в ХШ ст.
В двотомнику "Книги з чеськеської історії" та чотиритомнику "Чеська історія" всебічно дослідив період з 1300 до 1356 р. - розквіту Чеської держави. Вказував на романський вплив на розвиток чеських земель.
В шеститомній праці з історії політики великих європейських держав в 1671-1914 рр. досліджував проблеми капіталістичного розвитку. Генеза капіталізму обумовлена розвитком нематеріальної сфери - капіталістичного духу протестантської етики. Капіталізм першої третини XX ст. розглядав як імперіалізм, виникнення якого пов'язано з промисловою революцією XIX ст. Виділяв такі риси імперіалізму, як боротьбу за світове панування, за ринки та колонії, монополізацію, зростання ролі банків, посилення нерівномірності розвитку окремих країн. Як і Масарик, першу світову війну та національно-визвольний рух вважав революцією. Був прихильником історико-емпіричного методу, критикував позитивістів за спроби подавати своєрідність історичного процесу у декількох соціологічних формулах.
Плідно працювали історики ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОГО НАПРЯМКУ.
К. КРОФТА (1876 - 1945) - представник другого покоління учнів Я. Голла. Декілька років вивчав матеріали архіву Ватикану, які стосувалися чеських земель. В праці з історії селянства Чехії та Моравії з давніх часів до 1848 р. розглянув правове становище селян, форми їх залежності. На підставі юридичного відношення селян до землі виділив категорії селян за ознаками ступеня забезпеченості землею та права на користування нею. Цей аналіз має наукове значення до сьогодні.
В монографії “Жижка та гуситська революція" критикував погляди Пекаржа, виступив на захист позитивної ролі гуситського руху в чеській історії, враховував в ньому окрім релігійного та національного також соціальні та антифеодальні аспекти. Аргументовано заперечив Пекаржеву оцінку Жижки як фанатика та громили.
Заперечуючи погляди Пекаржа, доводив, що чеська культура, вершиною якої була творчість Я.А. Каменського зросла на гуситському ґрунті. Період русизму - апогей культурного розвитку Чехії. Розглядав гусизм в загальноєвропейському контексті. Виступав проти перебільшення ролі "після білогорського католицизму" в розвитку чеського суспільства, зробив внесок у вивчення історії чесько-німецьких взаємин, новітньої історії країни.
Б. МЕНДЛ (1892 - 1940) - медієвіст, досліджував проблеми соціально-економічного розвитку. Учень Й. Пекаржа, Й. Шусти, зазнав впливу французьких соціологів, М. Вебера. Відзначав важливе значення Жовтневої революції 1917 р. у всесвітній історії. В працях з історії Праги вперше дослідив проблему соціальної кризи чеських міст напередодні гуситського руху. Показав відсутність соціальної гармонії в чеських містах, посилення диференціації різних верств населення, причини соціальних конфліктів. Враховував, на відміну від інших вчених, не лише правничі, але й економічні аспекти генези міст. На прикладі Праги показав розвиток середньовічного міста як тривалий процес, що почався в давні часи, в Х ст., ще до отримання містом привілеїв. Цим він заперечував твердження німецької історіографії про утворення чеських міст в ХШ ст. внаслідок оформлення нюрнберзького міського права.
В праці про німецьке право довів, що міське право в Чехії формувалось шляхом поступової Інтеграції місцевих та чужоземних правничих норм, а не внаслідок прямого запозичення нюрнберзького права.
Також показав, що в ХШ ст. поряд з приходом німецьких переселенців до Чехії, територія країни освоювалася чеським населенням внаслідок внутрішньої колонізації.
Проблеми утворення Чехословацької республіки в 1918 р. висвітлювали Я. ОПОЧЕНСЬКИЙ (1885 - 1961), Ф. ПЕРОУТКА та інші. Доводили закономірність руйнації Австро-Угорщини, всі заслуги у відновленні незалежності віддавали еміграції на чолі з Т.Г. Масариком. Шлях революційних перетворень, враховуючи російський досвід, вважали непридатним для цивілізованих країн.
Представники МАРКСИСТСЬКОГО НАПРЯМКУ зверталися до історичного матеріалу, як аргументів у політичній боротьбі.
Б. ШМЕРАЛЬ (1880 - 1941) в праці "Палацький та наш час" виступив на захист демократичних аспектів концепції Палацького від критики Й. Пекаржа. Видана в 1938 р., в умовах загрози втрати незалежності, праця мала актуальний політичний характер.
К. КОНРАД (1908 - 1941) виступав проти концепції та культу Масарика. Вважав, що в історії гусизму не слід шукати "суть національної історії", а досліджувати "в дусі Маркса" реальне життя людей, класову боротьбу в минулому. Вважав гуситський рух проявом кризи феодалізму.
На близьких до марксистського напрямку ідейних позиціях знаходилися члени Історичної групи, що складалася з істориків молодого покоління - Я. Ваври, В. Гуси (1906-1965), О. Ржиги (1911-1974), Я. Хорвата та інших. Вони видали три збірники "Історія та сучасність". Заперечували позитивістську методологію школи Я. Голла, критикували погляди Й. Пекаржа. Зосередили зусилля на проблемах методології, зокрема марксистського розуміння історичного процесу, а також соціальній психології, психоаналізу, соціологічного позитивізму тощо. Знаходилися під впливом французької наукової школи "Анналів", яка вважала що вивчення соціально - економічного аспекту історичного процесу має таке ж важливе значення як і вивчення політичного, культурного, морально-психологічного аспектів. Відкинули погляд на класову боротьбу як на негативний чинник в історії, а також погляд про те, що в основі чеського історичного процесу знаходиться національний чинник.
Після другої світової війни члени групи перейшли на позиції марксистської методології і одними з перших почали впроваджувати її концептуальні засади стосовно чеської історії. В. Гуса в праці "Епохи чеської Історії" (1946) виступив проти Пекаржевої періодизації національної історії і запропонував в якості головного принципу періодизації зміну суспільно-економічних формацій. О. Ржига в праці "Економічний та соціально-політичний розвиток Чехословаччини, 1790-1945" (1946) зробив спробу на основі марксистської методології виявити закономірності економічного та суспільно-політичного розвитку країни, висвітлювати проблему генези капіталізму в Чехії. З подібних позицій, як зазначалося вище, в 1946 р. виступив З. Неєдли.
Проте до початку 50-х років в історичній науці панував плюралізм в сфері методології, переважали традиційні наукові школи. Під гаслом захисту традиційних трактовок національного Історичного процесу в 1947 р. відбувся ІІ з'їзд істориків. Перехід на позиції марксизму в сталінській інтерпретації відбувся на початку 50-х років. Створена на цій основі концепція національної історії, що панувала до кінця 80-х років, перекреслювала позитивне значення діяльності Т. Масарика, негативно оцінювала національний рух, період 1918-1938 рр. В 1966-1968 рр. було зроблено спробу її перегляду. В ці роки посилився вплив поглядів західноєвропейських національних шкіл в чеській історичній науці. Дослідники позакласово оцінювали діяльність Ф. Палацького. Т. Макарика, посилили вивчення національного руху в XIX ст. - на початку XX ст., почали переглядати значення робітничого руху та Жовтневої революції 1917 р. в Росії, яке в офіційній концепції набрало гіпертрофованого вигляду. Ці підходи до вивчення національної історії відобразилися в роботі ІV з'їзду істориків в 1966 р. Проте радянська окупація країни в 1968 р. припинила ці дослідження. Найбільш впливовою установою в сфері історичних досліджень в часи комуністичного правління був інститут історії партії при центральному Комітеті Комуністичної партії Чехословаччини. Саме тут створювалися наукові схеми, що не підлягали обговоренню. Центрами історичної науки була система науково-дослідних інститутів Академії наук, кафедри вищих навчальних центрів. Видавалася значна кількість спеціалізованих наукових часописів та щорічні збірники наукових статей. Було реорганізовано діяльність архівів та музеїв.
В 50-80-ті роки здійснювалися наукові дослідження різних періодів чеської історії. Інтенсивно вивчалася стародавня історія слов'ян VІ-ІХ ст. на чеських землях. Проблемам розвитку Великої Моравії присвячена монографія Й. Поуліка "З глибини століть" та цикл статей Я. Бйом, Б. Гавранек, Л. Гавлік, В. Груби, Я. Декан, П. Раткош, Б. Хроповський та інші досліджували проблеми генези перших державних об'єднань, місце Великої Моравії в європейській історії. Тип державності та народності цього утворення відображено в збірнику "Велика Моравія: початок чехословацької державності" (1985). В ньому узагальнено дослідження істориків, археологів, лінгвістів, етнологів, висвітлено проблеми політичної організації, суспільної структури, функції влади, відносин з Візантією, розвитку культури, діяльність Кирила та Мефодія. Дослідження проблеми утворення та розвитку чеської феодальної держави 3. ФІАЛА (1922-1975) виклав у монографіях "Чехія періоду Пржемисловичів. Чеська держава та суспільство в 995-1310 р.р. ", "Догуситська Чехія 1310-1419 рр. Чеська держава під владою Люксембургів". Вчений підкреслював високий рівень розвитку ремесла, значення економічного чинника в генезі держави. Цій же тематиці присвячено праці Д. ТРЖЕШТИКА "Початок Пржемисловичів", яка охоплює період ІХ-Х ст., Р. НОВОГО "Держава Пржемисловичів у ХІ-ХП століттях". Всі три автори обстоюють тезу про існування в Чехії своєрідної середньоєвропейської моделі феодальної держави.