Реферат: Юридичні гарантії законності державного контролю у сфері господарської діяльності

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Нормативними актами, що регламентують зазначені відносини, є Кодекс адміністративного судочинства України [6], стаття 17 якого компетенцію адміністративних судів поширює на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Оскарження дій контролюючих органів та їх посадових осіб у зазначеному порядку є судовим порядком оскарження, та Господарський процесуальний кодекс України [4].

Право на оскарження незаконних дій органів державного контролю у сфері господарської діяльності та його посадових осіб може виникати не лише за наслідками проведення перевірок, але й у процесі їх ведення. У зв’язку з цим можна виділити скарги на окремі процесуальні дії (оскарження результатів експертизи – ст.18 Закону № 877), що чиняться під час контролю, та заходи реагування, що застосовуються за результатами перевірок (Оскарження рішень органів державного нагляду – ст. 21 Закону № 877). Загальною матеріально-правовою підставою для цього є порушення прав суб’єктів господарської діяльності при здійсненні державними органами контрольних функцій.

За загальним правилом в адміністративному порядку оскарженими можуть бути рішення та дії у сфері управлінської діяльності (у тому числі реалізації контрольних повноважень органами державної влади), внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (суб’єкта господарювання); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов’язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Відповідна скарга може бути як індивідуальною, так і колективною, усною чи письмовою, надісланою поштою або переданою громадянином органу або посадовій особі вищого рівня особисто чи через уповноважену особу протягом 1 місяця. До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину. Такі звернення розглядаються безкоштовно у термін від 15 до 45 днів [14.

Особливості подання та розгляду скарг платників податків встановлені Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України № 29 [11]. Згідно з його приписами оскарженню підлягають:

1) податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов’язань, штрафних (фінансових) санкцій та податкових вимог щодо податкового боргу;

2) рішення про арешт активів чи застосування штрафних (фінансових) санкцій;

3) постанови у справі про адміністративне правопорушення.

До скарги з питань накладення штрафних санкцій повинні долучатися ксерокопії:

1) акта перевірки, за наслідками якої прийнято рішення;

2) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій;

3) зауважень та пояснень, якщо вони були подані платником податків під час перевірки, і розгляду матеріалів перевірки, інших документів, що засвідчують обставини справи.

Якщо оскарження пов’язане з порушенням податкового законодавства – для подання скарги встановлено скорочений строк у 10 календарних днів та термін розгляду у 20 календарних днів. Особливості апеляційного оскарження у сфері податкових відносин полягають у тому, що подання скарги до суду виключає адміністративний порядок оскарження.

Положення про Державну пожежну охорону [1] та Iнструкцiяпро порядок та умови застосування органами державного пожежного нагляду запобіжних заходів [6] передбачають скорочений строк подання скарг на постанови органів Держпожбезпеки – 5 діб. Останній нормативний акт, крім адміністративного та судового порядку оскарження передбачає також і опротестування прийнятої постанови прокурором. При цьому скарга органами Держпожбезпеки розглядається у встановлений законодавством строк (як уявляється, такими слід вважати строки, визначені Законом України “Про звернення громадян”), тоді як протест прокурора розглядається протягом 10 днів. Думається, строк подання скарг в адміністративному порядку доцільно переглянути у бік збільшення до 10 днів, як це встановлено КУпАП [9] чи до 1 місяця – відповідно до Закону України “Про звернення громадян”.

Загальні питання судового порядку оскарження встановлено Кодексом адміністративного судочинства України. Останнім встановлено річний термін звернення із позовною заявою, яка повинна бути розглянута у строк не більше двох місяців від дати відкриття провадження у справі [8]. Особливість провадження у справах адміністративної юрисдикції полягає в закріпленні презумпції вини посадової особи контролюючого органу, тоді як інші нормативні акти з питань оскарження дій та рішень контролюючих органів такої презумпції не встановлюють.

Закон України “Про захист економічної конкуренції” [19] встановлює, що рішення органів Антимонопольного комітету України можуть бути оскаржені повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк із дня їх одержання.

Відшкодування збитків суб’єктам господарювання, спричинених незаконними діями органів державного контролю та їх посадовими особами є обов’язковою юридичною гарантією з матеріальним наповненням. Такий її зміст є необхідною передумовою рівності в обов’язках між суб’єктами господарювання та органами державного контролю, оскільки саме господарська діяльність являє собою головне джерело надходження матеріальних та фінансових благ, у тому числі тих, за чий рахунок фінансуються органи державного контролю.

Розглядуване положення є конституційною нормою, закріпленою у ст. 3, ст. 56 (Кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень), та складовою такого принципу державного контролю у сфері господарської діяльності як відповідальність органу державного контролю та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб’єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства (ст.3 Закону № 877).

Таке відшкодування являє собою позадоговірну цивільно-правову відповідальність (деліктне зобов’язання), яка полягає у відновленні майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб’єкта – правопорушника і реалізується, як правило, у судовому порядку [2]. Відповідно до ст.ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, така шкода відшкодовується незалежно від вини органів влади та їх посадових чи службових осіб [18].

Проведення відбору зразків та експертизи за рахунок органів державного контролю. Згідно зі ст. 16 Закону № 877, витрати, пов’язані з відбором, доставкою та проведенням експертизи зразків продукції , фінансуються за рахунок органу державного контролю. У разі підтвердження результатами експертизи факту порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства, останній відшкодовує витрати на проведення експертизи.

Поряд із наявністю такої загальної норми та вказівки про необхідність приведення інших законів у відповідність до положення Закону № 877, на теперішній час норми мають цілком протилежний зміст. Мова йде про п. “ї” ч. 1 ст. 41 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” та п. 3 ч. 1 ст. 6 Декрету КМ України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення”.

Із цього приводу іще підчас розгляду проекту Закону “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” директор Національної асоціації розвитку торгівлі та сервісу А. Блізнюк зазначав: “… чинна сьогодні норма про відбір зразків за рахунок підприємця гробить і контроль узагалі, і державний підхід до контролю, породжуючи натомість корупцію” [15, с. 15].

Останніми у переліку гарантіями законності за найближчою метою контролю та найбільш вагомими за впливомє каральні гарантії для підконтрольних суб’єктів. Останні представлені юридичною відповідальністю органів державного контролю та їх посадових осіб за порушення прав суб’єктів господарювання та правом суб’єкта господарювання повідомити орган державного контролю про відмову про посадової особи органу контролю від заповнення Журналу реєстрації перевірок. Якщо перша являє собою матеріальну гарантію, то друга – процесуальну передумову її реалізації.

Так, згідно з положеннями Указу Президента України “Про деякі заходи з перегул