Реферат: Іван Франко-письменник

Іван Франко – одна з найбільш видатних фігур української, вітчизняної і світової літератури кінця XІ – початку XX в. Суспільно-історичні умови в Росії, на Україні й у Галичині, що знаходилася тоді під владою Австро-Угорщини, наклали яскравий відбиток на його світогляд і напрямок літературної, наукової і суспільної діяльності. Революційний демократ і соціаліст (спершу "із симпатії", потім – "по переконанню") / знайомий з марксизмом і близький до сприйняття ряду головних його ідей, він з'явився титанічною фігурою історичного переходу, переходу від революційно-демократичного до пролетарського етапу визвольного руху, і в цьому розумінні – видатним новатором у розвитку суспільної думки і естетического свідомості на Україні. У цих сферах він багато чого історично завершував, а ще більше – відкривав, передбачаючи майбутнє. Тому і виконана глибокої справедливості його знаменита самохарактеристика – "пролог, не епілог".

І.Франко ~ другий після Т.Шевченко національний геній України, відданий син свого народу – уражає інтернаціональною широтою свого кругозору, відкритістю всьому кращий у загальнолюдському духовному досвіді, у чому він убачав неодмінну умову плідного розвитку всієї української демократичної і соціалістичної культури. Братерське єднання українського письменника з передовою російською літературою, чиї добутки зіграли велику роль у його духовному формуванні, при збереженні оригінальності, самостійності, а іноді і критичності власної творчої позиції, – усе це настільки виразно і красномовно, що може бути прикладом високого символічного значення для всіх прогресивних українських письменників до і після Каменяра. Він уважно стежив за розвитком літератур Західної Європи і слов'янського світу, критично переробляючи ідеї, що народжувалися в них, і концепції (як було, наприклад, з теорією "експериментального роману" Е.Золя), непримиренно відносячи до гасел "чистого мистецтва", проявам декадансу.

Багатогранність художніх і наукових інтересів І.Франко – поета, прозаїка, драматурга, літературознавця, критика, фольклориста, публіциста, історика, етнографа, економіста – виняткова творча продуктивність і енциклопедичність можуть поставити його в один ряд з гігантами Відродження, з такими деятеппми культури як М.Ломоносов, М.Горький і Р.Тагор. Слід особливо зазначити неминуще значення літературної спадщини письменника для вітчизняної і світової культури.

На думку А.И.Белецкого, Іван Франко був найбільшим політичним (додамо до цього – і революційним у головних своїх мотивах) поетом Європи в останній третині XІ в. – після Беранже, Гейне, Некрасова, Гюго й ін. У своїй сукупності його поезія – разом з її інтимними мотивами ("31в'яле листя"), філософськими поемами ("Смерть Катна", "1ВАН Вишенський", "Мойсей"), із щиро осердеченной дидактично притчевой лірикою {"М1й 1змарагд") – створює привабливий образ передової людини свого часу – інтелектуала, борця, революціонера і просвітителі, якому не далекі найгостріші соціальні, психологічні, філософські колізії перехідної епохи.

І.Франко й у поезії, і в прозі, і в драматургії – переконаний реаліст з особливою схильністю до глибокого і докладного соціального аналізу дійсності з погляду інтересів трудового народу. Він наполегливо вводив у свою естетичну теорію і художню практику ідею зображення життя в розвитку, у боротьбі нового зі старим, прокладаючи шлях до реалізму нової, революційної епохи. Знаменно, що ці новаторські думки він висловив, працюючи над своїм видатним добутком про зародження революційного робочого руху в економічно відсталій Галичині – повістю "Борислав сміється". Досить примітна й інша риса реалізму І.Франко – напружений, іноді драматично ускладнений психологізм, а також деякі елементи того, що Ф.Достоєвський, досвід якого також був у поле зору І.Франко, називав "фантастичним реалізмом".

І.Франко і сучасність – тема, що вивчають безліч дослідників творчості великого письменника. Мова йде про ідейно-естетичних і цивільні традиції автора "Каменяру", їхньому продовженні в українській радянській літературі; про усебічне вивчення спадщини І.Франко – літературознавця, критика, ученого-гуманітарія; творчому освоєнні його уроків 8 сучасному літературному процесі; про надихаючий прикладі гуманізму, патріотизму, інтернаціоналізму письменника-демократа і ролі його ідейної спадщини в сьогоднішній боротьбі за мир, культуру, соціальний прогрес. Усе це, у кінцевому рахунку, виростає в проблему світового значення Івана Франко – письменника, мислителя, ученого, – і для розгляду такої проблеми сьогодні вже нагромадилося чимало переконливих даних.

І.ФРАНКО, СЛОВ'ЯНСЬКІ КУЛЬТУРИ І СУЧАСНИЙ СВІТ

У силу специфіки суспільної ситуації і своєрідності національно-визвольної боротьби в Австро-Угорщині останньої чверті XІ – початку XX століття І.Франко часто засобами культури вирішував життєво важливі для українського народу проблеми, використовуючи для цього всі можливості своєї феноменальної творчої індивідуальності. Активно ліквідуючи перешкоди на шляху творення рідним народом великої культури, він активізував для цього всі прогресивні сили нації і сам трудився за ціле покоління як письменник, вчений і суспільний діяч. Геній І.Франко, його подвиг патріота й інтернаціоналіста не можуть бути всебічно зрозумілі і вивчені поза комплексністю і цілеспрямованістю його діяльності.

І.Франко, як і Т.Шевченко, спеціально не виділяв слов'янські культури серед культур інших народів світу. Про нього можна сказати його же словами: "3 минувшини слов'ян він підносив тільки такі моменту, де слов'яни (одиниці) вносили свої вклади в скарбницю загальнолюдської цивілізації" (31, 25). Йому були далекі як австрійський панславізм, так і процаристське слов'янофільство, він був солідарний з революційними і прогресивними плинами суспільної думки і культури слов'янських країн, беручи участь у соціалістичному русі, в інонаціональній пресі, організувати радикальні суспільства і партії, висловлюючи найбільш революційні погляди о. необхідності єднання слов'янських народів з іншими народами Європи в боротьбі за прогрес і волю. На його культурологічних поглядах найбільше чітко відбився вплив ідей марксизму.

Майже кожну зі слов'янських культур І.Франко розглядав у широкому світовому контексті, у її синхронних і діахронних вимірах; у залежності від мети вивчення він на перший план завжди висував найбільш показові її види і форми (історія народу, літератури, фольклор, філософські і суспільні навчання, мова, наука, утворення й ін.). Найбільше яскраво його системний підхід видний при порівняльному аналізі явищ одного виду культури в різних народів (література, фольклор і ін.). І.Франко уважно стежив за розвитком світової науки про культуру, був особисто зв'язаний з багатьма видатними європейськими ученими свого часу.

Тема "Франко і слов'янські літератури" комплексно майже не розроблялася, хоча про зв'язки і взаємодії І.Франко з окремими слов'янськими літературами радянськими і закордонними вченими написані монографії і наукові статті (це стосується насамперед російської, польської, чеської, словацької і болгарської літератур). Комплексне вивчення проблеми дає можливість установити деякі загальні закономірності розвитку і зближення літератур епохи, визначити місце слов'янських літератур у формуванні Франко-письменника, особливості методології Франко-критика (у зіставленні з революційно-демократичною, позитивістською і марксистською критикою його часу), розкрити його самобутність як художника.

І.Франко розглядав слов'янські культури як інтегральну частину культури європейської й одним з перших на Слов'янщині розкрив їхнє світове значення. Він поєднував народи і культури в ім'я прийдешнього соціалістичного суспільства. Його значення у світовому культурному процесі і насамперед у культурі народів Центральної і Південно-Східної Європи величезне і загальновизнано.

Австрія

І.ФРАНКО – ЙОГО ТВОРЧІСТЬ НІМЕЦЬКОЮ МОВОЮ

Історики австрійської літератури майже не приділяли увагу таким авторам, що вносили свій більш-менш скромний внесок у її розвиток, рідну мову яких не був німецьким і які самих себе не вважали німцями. Єдине виключення складають такі цілком двомовні автори, як поляк Риттнер чи хорват Прерадович. Тим часом дуже багато слов'янських авторів колишньої Австро-Угорщини писали добутку німецькою мовою . Іноді ці добутки друкувалися ще при їхньому житті. Серед цих маргинально двомовних письменників було багато чехів і південних слов'ян. Унаслідок їх німецького середньошкільного утворення вони писали вірші німецькою мовою е якості перших літературних досвідів. Інакше справа обстоїть з письменниками, зріла творчість яких цілком відноситься до однієї зі слов'янських літератур і національна приналежність яких не викликає ніякого сумніву, але пишучих і публікуючи свої твори іноді на німецькій мові. Ці письменники користалися широко розповсюдженим язиком-посередником.

До такого роду авторам належить І.Франко, що з раннього дитинства опанував німецькою мовою бездоганно. Творчість І.Франко німецькою мовою доцільно включати в контекст тодішньої австрійської літератури, особливо публіцистики, що користалася порівняно великою волею печатки в тодішній Австрії.

І.Франко, однак, не тільки опублікував цілий ряд публіцистичних статей, йому належать і белетристичні добутки німецькою мовою , особливо розповіді. Він створив також чудові переклади добутків Т.Шевченко й українські народні пісні. І.Франко німецькою мовою написана безліч критичних статей і статей про історію літератури. І.Франко був войовничим політичним і соціальним публіцистом. В австрійській пресі, особливо в газеті-журналі "Ди Цейт", він боров за права своїх земляків, часто потоптаних місцевою владою в Галичині.

Ще одна область літературної діяльності І.Франко німецькою мовою – це наука, особливо славістика й етнографія.

Слід зазначити величезні заслуги АН ГДР, що зробила велику частину цієї різнорідної літературної спадщини І.Франко доступної для читачів.

У заключній частині доповіді дається огляд австрійської наукової і науково-популярної літератури, присвяченій життю і творчості "велетня праці". Автор прагнув доповнити існуючі бібліографії творчості І.Франко.

ІВАН ФРАНКО І ПОЛЬСЬКА ЛІТЕРАТУРА

130-а річниця з дня народження і 70-а – із дня смерті Івана Франко, у творчості якого національне й інтернаціональне не суперечили один одному, змушує задуматися над визначенням місця, займаного їм у розвитку польської культури, польського літературного процесу.

Знаходячись постійно в галицькому етнічному казані, диференційованому по національній приналежності жителів, у якому польський елемент протягом століть існував разом з українським, І.Франко, що навчався в польській гімназії й університеті, схильний був до активної участі в культурному житті польського народу. Не дивно, що український письменник був у курсі подій суспільного і культурного життя поляків, що він на кожнім кроці сприяв розвитку демократичних тенденцій у польському суспільстві дякуй своїй публіцистиці і проникливій літературній критиці, що займала помітне місце на сторінках польських прогресивних журналів. Злободенну загостреність національного питання в Галичині І.Франко сприймав і пояснював з інтернаціональних позицій. Для його публіцистичної і літературно-критичної діяльності характерний, з одного боку, глибокий аналіз окремих літературних творів, що свідчать про подальший розвиток польського літературного процесу, з іншого боку – можливість інформування польського суспільства про розвиток і досягнення молодої української літери-тури.

У доповіді зачіпаються питання перекладу на українську мову польської поезії й обґрунтовані переконання І.Франко в тім, що художній ний прогрес кожної національної літератури, як і світової літератури н цілому, можливий тільки в процесі їхньої взаємодії і взаємозбагачення.

Особиста участь у розвитку польської культури і літератури подіяло зближенню з видними польськими письменниками, ученими, з Якими І.Франко листувався, разом чи працював дружив. І Іван Франко брав активну участь у робочому і селянському русі, у культурному житті польського народу – займався публіцистичною, літературною і перекладацькою діяльністю. Його думки про органічний взаємозв'язку національного й інтернаціонального в мистецтві не ранку-1ИИИ свого значенні й у наші дні.

ІВАН ФРАНКО І ЛИТКРЛТУРИ НАРОДІВ БЛИЖНЕЮ І СЕРЕДНЬОГО СХОДУ

І.Франко добре знав сучасні йому досягнення європейської орієнталістики і був досить ґрунтовно знайомий з арабською і перською літературами по німецькому, французькому, російському, англійському і польському перекладах. Не залишилася поза його полючи зори і тюркомовна література. Безсумнівно, велику роль у пробудженні його інтересу до Оріенту зіграло вивчення творчості Ґете.

І.Франко глибоко цікавився фольклором, зокрема казками. 8 своїх публікаціях казок і наукових статей про народну творчість він враховує і східний матеріал, намагаючись представити всесвітню картину розвитку фольклорних мотивів того добутку свідчать про глибоке знання і уміле використання античної міфології і міфології Древнього Сходу.

Інтерес до народів Ближнього і Середнього Сходу проявився в І.Франко з юнацького років, про що свідчать його листи і добутки на східну тематику (вже в 70-і роки XІ ст. написаний не збережений вірш "Помста яничара"). Він збагатив українську літературу перекладами тюркських віршів Гази-Гирея, переробками арабських казок зі збірника "1001 ніч" – "Абу-Касимов)" і "Коваль БАСИМ" – продемонструвавши глибоке проникнення в сам дух арабських казок, передавши атмосферу середньовічного східного міста. Хоча І.Франко і не уник деякої "українізації" матеріалу, ці два добутки уражають художньою цілісністю.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--