Реферат: Иван Франко

Йому навіть не дали роботи у своїх рідних українських видавництвах. Ним ігнорували. Якщо й давали роботу, то для того, щоб відносив кореспонденцію на пошту, сидів кореспондентом на судових нудних процесах, був коректором та переписувачем чужих рефератів та докладів. Він був першим українським письменником, який не відважився, а вимушений був жити з праці рук.

Суспільство побудоване так, що одні захопили незчисленні багатства, а інші не мають нічого. В деяких країнах багаті хоч трохи діляться з бідним і тим самим стимулюють суспільство від вибуху; в інших же неімущі залишені напризволяще і або вимирають, або ж готуються до вибуху чи вивчають закони, щоб досягти покращення свого становища мирним шляхом. Так так побудоване суспільство. Таким його бачив І. Франко.

Він помер і достатки його були такі, що не було його в чому похоронити: ні взуття, ні білизни, ні костюму. Те, що мав, вкрали в першу ніч окупації російськими військами міста Львова. На постій у хату Франка, беззахисної людини з паралізованими руками, ввели двісті солдат, результати перебування яких шокували цілий цивілізований світ.

Так, він був не без гріха. По тій дорозі, якою вів народ до землі обітованої, неначе Мойсей. Натикався на гострі кути та блудив манівцями. Але саме завдяки його радикальним ідеям український народ зміг відродитися. Навіть у часи повної зневіри, коли здавалося, що ніякого просвіту в житті уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любові до людини і високої відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Так і Франко вірить, що посіяне ним слово проросте в душі народу покликом до боротьби, пробудження національної гідності та послужить поступу до омріяної незалежності, до св. волі:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народі вольних волі

Пруснем Кавказ, впережится Бескидом,

Покотиш вірним морем гомін волі

І глянеш, як хозяїн домовитий

По своїй хаті і по своїм полі.