Реферат: Іван Мазепа та його епоха
Іван Мазепа , як відомо походив із шляхетського роду , по одним джерелам волинського , по іншим — подільського походження . Його предки у XVI ст. Оселилися на Білоцерківщині. Його батько Степан-Адам Мазепа , був політичним діячем у партії Виговського та брав участь в укладанні славетного Гадяцького договору . Його мати
Марина-Магдаліна походила зі старого шляхетського роду Мокієвських та була досить видатною жінкою . Після смерті чоловіка вона присвятила життя громадським та церковним справам : з 1686 року стала шгуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря , до самої смерті у 1707 році була дорадником свого сина . Все це свідчить про не аби-який інтеллект , культурність та високу освіту його матері.
Іван Мазепа народився у 1639 році . Освіту здобув у Києво-Могилянській колеґії , і потім дуже виділяв свою Alma Mater , після Києво-Могилянській колеґії навчався в Єзуїтській колегії у Варшаві . Після цього був при дворі короля Казіміра . Король послав його до Франції , Італії , Німеччини для поповнення освіти молодого Мазепи .
По поверненні до Варшави , Мазепа виконував доручення короля : їздив до Виговського у 1659 році , до Юрія Хмельницького у 1660 , до Тетері у 1663 .
У 1663 році Мазепа вирішив змінити свою долю ; він покидає службу у короля і ( це пов ’ язують з його відомою любовною пригодою , яку оспівували багато поетів ) у 1669 році приїзджає до Чигирина до гетьмана Дорошенка та присвячує своє життя справі України .
Дорошенко дає Мазепі ранґ генерального осавула , Мазепа займається політикою : у 1673 році їздить до Криму , до Самойловича , у 1674 до Туреччини та Криму .
Треба сказати , що у той час з ’ явилася невіра у політику Дорошенка і тому до лівобережного гетьмана Самойловича приходили видатні політиччні діячі правобережної України : Гамалій , Кочубей , Лизогуби , Ханеки , Кандиба , Скоропадські ; до них пристав і Мазепа . Мазепа здобув велике довір ’ я Самойловича , став вхожим до його родини , навіть посвоячився з ним . Виконував важливі діпломатичні місії , майже щороку їздив до Москви : у 1686 році із застереженням з приводу « вічного миру » з Польщею . Він нав ’ язав близьки стосунки з князем В . Ґоліциним , що був Фаворитом царівни Софії і , фактично , робив політику .
Але не зважаючи на відраджування Самойловича , московське керівництво таки приступило до союзу з Польщею , Австрією та Вєнєцією проти Туреччини та Криму . Угода була укладена , при цьому за Київ було доплочено 146 тис. рублів , та пообіцяло воювати з кримською ордою , у той час як Польща , Австрія та Венеція мали воювати з Туреччиною . Самойлович дуже неприхильно поставився до цього , тим більш що не вдалося виторгувати у Польщі зрічення прав на правий беріг Дніпра , як хотів того Самойлович . Але кінець-кінцем треба було йти походом на Крим разом з московським військом , з котрим йшов В. Ґоліцин .
Самойлович , знаючи умови степової війни . дав дав розумні поради , але порад ціх не послухали та впохід виступили піздно , трава вже висохла і татари випалили степ . Не доходячи до січі , над р.Карачорак , Ґоліцин несподівано приказав військам відступити , лише 40 тис. московськог та українського війська під командою Неплюєва та Григорія Самойловича (сина гетьмана ) пішла на Запоріжжя .
Які були причини відступу ? Офіційна версія була — брак паші для коней , але сучасники спростували , бо паші було досить. Можливо , що знаючи про нехіть старшини і самого гетьмана проти походу Ґоліцин побоявся заходити далеко в степи. Однак треба було знайти винуватого , винуватим став гетьман .
Проти гетьмана був використаний донос . Справа в тому , що козацька старшина давно вже хотіла позбавитися Самойловича , бо гетьман правив самовласно , не радився зі старшиною , ставився до них згорда , брав хабарі і навіть збирався передати булову сину , та зробити гетьманство наслідним . Тобто це означало б для України введення монархії . На Самойловича було написано багато наклепів , але їм не давали ходу , бо пам ’ ятали про вислуги старого гетьмана , але зараз для старшини з ’ явилася нагода свергнути гетьмана , одразу ж був написан донос . Донос було підписано старою , заслуженою старшиною серед неї були — Дудін-Борковський , Кочубей , Лизогуб , Забіла , гамалій та інші . У доносі писалося , що Самойлович не прихильний до Москви та про те що він має зв ’ язки з татарами . Це була чиста брехня , але Ґоліцин з царівною вхопилися за це і з москви прийшов указ про арешт гетьмана з родиною , військо в той час стояло під річкою Коломаком , в наказі говорилося відіслати гетьмана до Москви й вибрати нового гетьмана . Пізнійше гетьмана з родиною відіслали в Тобольск , де він і помер через 2 роки . Сина ж його полковника Григорія Самойловича , після тортур було страчено в Сівську . Після арешту гетьмана серед козацтва почалися непорядки , били та вбивали старшину та інших людей що були у дружбі з бувшим гетьманом , тому старшина просила від Ґоліцина скорійше вибрати нового гетьмана . Очевидно , що справа вибору була договорена наперед Іваном Мазепою , який був тоді вже генеральним писарем . Він пообіцяв Ґоліцину 10 тис. рублів і тому під впливом Ґоліцина його кандідатура не стріла ніяких перепон .
25 липня 1687 року скликано було Генеральну Військову Раду , в якій взяло участь 2.000 козаків . Вона ухвалила нові статті , які уставлені були перед нею . Це був аналог Глухівських статтей 1672 року , ці статті називалися Коломацькими ; постановлено було , що не може відбирати від старшин урядів без указу царського ; Україна не сміла порушувати вічний мир з Польшею , було також заборонено вести дипломатичні відносини з іншими державами ; аби Україну тіснійше зв ’ язати з Московщиною , ухвалено дбати про те , щоб більше було мішаних шллюбів . Після цього Ґоліцин порадив старшині вибрати Мазепу що і було зроблено .
Але переміна гетьмана не зробила перемін у житті . Мазепа йшов протореним шляхом свого попередника , бо упадок Дорошенка послужив наукою та показчиком нових обставин . Дорошенко був останній діяч Хмельницької доби , що стояв за плани Українського визволення . Звісно , що та доля яка його спіткала — покинутого всіми , зненавидженного народом—наводила на думку , що Україні нема виходу з московської стежки .
Московське правительство знало що робило , щедро роздаючи старшині маєтності , воно тим самим накладало ярмо на старшину , але ярмо це було солодке і старшина радо сприймало його танцюючи під дудку Москви . Старшина перетворювалась на поміщиків , освоювала землі , кріпостила людей і вірно служило московському правительству . Туж лінію вели Самойловіч і Мазепа . Вони вірно сповняли волю Москви та виконували накази , допомогали старшині освоювати нові землі та кріпостити людей .
У цей час почалися московські смути : боротьба партії царя Петра першого з партією царівни Софії , було важко вгадати за кого триматися , але Мазепа вийшов з цього сухим .
Падінню царівни Софії сприяла нова військова компанія , бо Мазепа успадкував чорноморську проблему Чорного моря . У березні 1689 року князь Ґоліцин рушив на Крим з 120-тисячним військом . На Колмаку до нього приєдналися українські війська під проводом Мазепи . Ця величезна армія 20 травня дійшла до Перекопу , примушуючи татар відступати , але другого дня несподівано відступила . Невідомі причини цього відступу , але історики склоняються до того що Ґоліцина підкупили татари .
Після цього відступу відбулось падіння царрівни Софії та перехід влади до Петра I .
Той факт , що Мазепа не тільки не постраждав за дружні відносини з Ґоліциним , а навіть навпаки попав в особливу ласку до Петра , виправив з Ґоліцинських маєтків ті гроші , що заплатив йому за свій вибір та й ще випросив для своїх родичів та своєї партії велику кількість маєтків ; все це свідчить про не аби-яку здатність пристосовуватися до людей і обставин .
Після двох невдалих походів стало зрозуміло , що щоб здобути Крим треба опануувати Чорноморське узбережжя . Почалися походи на Очаків , долішний Дніпро .На чолі походів на Очаків та Газі—Кармен у 1690 році , на Аккерман у 1691 році стяв полковни Семен Палій .
У 1695 році відбувся перший похід московського війська на Озів . З ними разом йшли козаки під командою небожа Мазепи наказного гетьмана Івана Обидовського . Мазепа ж у той час атакував Гази—Кармен та інші турецькі фортеці над Дніпром . Завоювання цих фортець мало велике значення для України , а ще більше для Озовської компанії .
У 1696 році Озов був здобутий , хоча Керченська протока залишалася ще у руках турків . На жаль Очаків не був взятий .
Мазепа стає дуже заможним і починає витрачати гроші на духовні і просвітні цілі . Він намагається заглушити розмови про те , що він « Лях » , чужий . скатоличений . Мазепа відновив Печерську Лавру , обвів її монументальною огорожею , відбудував братську церкву Богоявлення і поставив новий будинок для академії . Поставив церкву вознесення у Переяславі та інше...
Але всі ці прояви доброчинності у бік церкви ніяк не заспокоювали народ . Військові походи через Україну руйнували її , багато людей гинуло в боях . У 1699 році Маазепа писав царю , що за 12 років гетьманування він відбув 11 разів у походах , однак наслідки військовї компанії проти Криму та Туреччини не відповідали жертвам .
В решті—решт Австрія та Польща підписали мир з Туреччиною у 1699 році , а Москва з туречинною у 1700 році отримав Озів на 30 років . Престиж Москви було поднято , а що Україна ?? Україна не вигадала з цього нічого , навпаки через Коломацьку угоду вона повинна була не тільки брати участь у бойових діях , а ще й давати людей для судобудівництва , копання окопів та інше .
Таке становище шкодило Мазепі , якого сучасники вважали за прихильника Москви , не розуміючи важкої ситуації в якій він опинився внаслідок Коломацької угоди .
На Україні зростало соціальне та економічне напруження . Мазепу називали « відчимом » України . До того ж не припинялися повстання , що почалися ще під Коломаком . Люди тікали до Запоріжжя , де утворився осередок опозиції проти політики Мазепи . Мазепа вживав заходів щоб заспокоїти народ : ввів , як норму , дводенну панщину , на будування фортець відряжалися козаки , а не селяни , але цього було замало .
Становище Мазепи , що стояв між місцевою опозицією та політикою Москви , погіршувало ще те , що серед старшини було багато свояків та приятелей Самойловича , з його небожем Михайлом Самойловичем на чолі . Мазепа їх по змозі усував , призначаючи полковниками своїх родичів та друзів .
Проти Мазепи почалися заколоти , перший очолював Василь Кочубей . Друга під керівництвом Петра Іваненко (Петрика ) , який став гетьманом Ханської України — між Богом і дністром .
Треба сказати , що відносини між Україною і Москвою за гетьманування Мазепи з початку царювання Петра набули особливого характеру . Мазепа , як я вже казав , мав значний авторитет ще за правління царівни Софії , завдяки його дружним стосункам з В. Ґоліциним . При Петрі Мазепа отримав багато милостей , орденів та інших відзнак і в міру своєї можливості використовував дов i р ’ я царя для України . Трагедія Мазепи поягала в тому , що , ясно розуміючи інтереси України , він повинен був брати участь у війні з Туреччиною і Кримом , не зважаючи на протести старшини .
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--