Реферат: Хімічний комплекс України

В цілому, незважаючи на наявність потужної сировинної бази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна залеж­ність від імпортних поставок сировини (природних газів, апати­тових концентратів, сірчастого колчедану тощо) і напівфабрика­тів (синтетичного каучуку, целюлози та ін.), що особливо згубно впливає на розвиток галузі в останні роки у зв'язку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством щодо їх регулювання.

4. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ КОМПЛЕКСУ ХІМІЧНИХ ВИРОБНИЦТВ УКРАЇНИ

Однією з провідних підгалузей хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив (табл. 51).

В цілому її частка становила понад 20% в колишньому Радянському Союзі. В країні вироблялись усі три основних види добрив — азотні, фосфорні, калійні. Виробництво складних добрив було незначним за обсягами. До початку 60-х років найбільше облялось фосфорних добрив, але потім на перше місце вийшли азотні добрива (понад 60% всього виробництва у 1990 p.).

Таблиця 51

ВИРОБНИЦТВО МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ В УКРАЇНІ

у 1990—1997 pp., тис. т*

Найменування продукції	1990	1995	1997	І997в% до 1990
Мінеральні добрива (в перерахунку на 1 00% корисних речовин), всього	4815	2221	2376	49,3
н тому числі: • азотні	3022	1871	2022	66,9
• фосфорні	1647	294	305	18,5
• калійні	142	56	49	34,3

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 121.

Азотні добрива (аміачна селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують в результаті синтезу азоту повітря і водню, виділеного з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного роз­витку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Поряд з добривами тут, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використовуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіноплівки, різноманітних барвників.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів; споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т провини), їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і !)десі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були 'шатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова (Мурманська обл. Росії). Останніми роками в зв'язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегу­лярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочен­ня виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Ка­луші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріа­ломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагніє­вому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом. Україна — великий виробник сірчаної кислоти і соди. Сірчана кислота — «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургій­ній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості. Сірчана кислота — малотранспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач — суперфосфатне виробництво, то й вироб­ництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах пере­робки фосфатів — у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Сиро­виною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті доміш­ки, що містяться у попутних газах. В Україні є великі запаси сір­ки у Львівській області, на базі яких створені гірничохімічні під­приємства у Роздолі і Яворові. У Костянтинівці сірчану кислоту виготовляють із сірчанистих газів — побічного продукту при ви­плавці цинку. За наявності вітчизняної сировини для сірчанокис­лотного виробництва до останнього часу значна її частина — сір­чані колчедани — все ще завозилася з Уралу.

Для виробництва соди використовують кухонну сіль, вапняк і багато палива (на 1 т готової продукції йде 5 куб. м соляного роз­солу і 1,5 т вапняку). Содове виробництво переважно сконцент­роване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі за­паси кухонної солі. Необхідні для виробництва соди вапняки виготовлюють безпосередньо поблизу содових заводів. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, що працює на солях Сивашських озер. Про­дукція содової промисловості (кальцинована і каустична сода, бікарбонати) широко використовується у скляному виробництві, поварній, паперовій, фармацевтичній, харчовій промисловості, побутових потреб населення.

Провідне місце в структурі хімічної промисловості України у новітні часи стало посідати виробництво полімерних матеріалів: синтетичних смол, різноманітних пластмас, синтетичного волокна, тощо. Виробництво це дуже складне. Для нього використовується значна кількість спеціально виробленої вуглеводневої сировини, електроенергії, тепла і води.

Синтетичні смоли і пластмаси виготовляються в районі знаходження сировини в Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо. Синтетичні смоли — вельми транспортабельний продукт. Вони йдуть на виробництво синтетичних волокон.

Синтетичні смоли, що виготовляються в Україні, а також переважно привізна целюлоза використовуються для виробництва хімічних волокон. Це виробництво характеризується підвищеною І трудомісткістю і зосереджене в районах, добре забезпечених трудовими ресурсами, котрі, як правило, є й регіонами текстильної про­мисловості. Хімічні волокна виготовляють в Києві, Чернігові, Чер­касах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). Приблизно третина хіміч­них волокон, що виготовляються в країні, використовується на тех­нічні потреби. Більша частка хімічних волокон є синтетичними.

На основі використання полімерних матеріалів в країні розви­нута гумово-азбестова промисловість. В її складі виділяється инне виробництво, що є великим споживачем синтетичного ка-Іуку, хімічних волокон, сажі. Воно тісно пов'язане з машинобудуванням, особливо з автомобільною промисловістю — голов­ним споживачем шин. Свого виробництва каучуку в Україні немає, він імпортується з Росії, з районів Поволжжя, Уралу, Си­тру. Технічна сажа — важливий компонент виробництва гуми, то виготовляється з природних і попутних газів у Дашаві, Кре­менчуці, Стаханові. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості — шинний завод у Дніпропетровську і Білоцер­ківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї га­зі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Україна — значний виробник лаків і фарб. У минулому її частка, становила 25% цієї продукції колишнього Радянського Союзу. Сировиною для її виробництва є природні смоли, рослинні масла, штетичні матеріали. Асортимент продукції, що виготовляється, статньо широкий: антикорозійні і декоративні лаки і фарби, розчинники, смоли тощо. Основну частину цієї продукції виготов­ляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Дніпропет­ровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі. На відходах коксохімічного виробництва розви­вається велика анілінофарбна промисловість, що виготовляє барв­ники для текстильної, взуттєвої, поліграфічної промисловості, її головний центр — Рубіжне (Луганська обл.). Анілінові барвники виготовляють також Горлівський коксохімічний і Сивашський анілінофарбні заводи. Створено велике виробництво оптичних відбілювачів, високоякісних пігментів. У великих містах, що ма­ють значні науково-дослідні заклади, розвинута хіміко-фарма-цевтична промисловість, її центри — Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса.

В цілому хімічна промисловість набула розвитку в усіх еко­номічних районах України. На цьому тлі особливо слід відмітити Донецький, Придніпровський і Карпатський економічні райони. Найпотужніший з них — Донецький район. Його частка становить понад третину хімічної продукції, що виготовляється в країні. Тут особливо вирізняється Луганська область з найбільшим у країні Лисичансько-Рубіжанським промисловим вузлом хімічної спеціалізації. В Донецькій області виділяється Горлівсько-Слов'янський про­мисловий вузол. У межах Придніпров'я хімічна промисловість на­була розвитку в Дніпропетровській області (Дніпропетровсько-Дніпродзержинський промисловий вузол), Львівській області (Львівсь­кий, Дрогобицький, Новодворівський і Червоноградсько-Сокальський промислові центри) і Івано-Франківській області (Калуський і Івано-Франківський промислові центри). Добре розвинута хімічна промисловість в Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Рівному, Вінниці та Сумській області (Шостка і Суми), поблизу Одеси і Автономної Республіки Крим (Сивашський промисловий центр).

5. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КОМПЛЕКСУ ХІМІЧНИХ ВИРОБНИЦТВ УКРАЇНИ