Реферат: Хрящеві риби Акули в скати як основні представники Особливості будови тіла та життєдіяльності

1. Хрящеві риби. Акули в скати, як основні представники. Особливості будови тіла та життєдіяльності.

2. Кісткові риби. Особливості будови та життєдіяльності. Біологія ставкових риб.

3. Амфібії – клас земноводно хордових тварин.

Загальна характеристика. Хрящові риби (відомо близько 630 су­часних видів) поширені переважно у солоних водоймах (лише де­які види трапляються у прісних водоймах). Скелет у них повністю хрящовий. Кожна зяброва щілина відкривається самостійним от­вором із боків чи знизу голови. Зябрових кришок та плавального міхура немає. Запліднення внутрішнє, розвиток пря­мий. За іншими ознаками хрящові риби суттєво не відрізняються від кісткових.

Про загальний вигляд хрящових риб можна скласти уявлення, розглянувши як приклад акулу. На голові акули розташо­вані органи зору (очі), є парні ніздрі, що ведуть до нюхових капсул, та напівмісяцеподібний поперечний ротовий отвір, оточений щелепами. З боків голови містяться зяброві щілини (5-7 пар), а зверху - пара отворів - бризкальця (недорозвинена перша пара зябрових щілин). Передня частина голови видовжується, утворюючи рило. Хвостовий плавець - потужний орган руху. Його верхня лопать знач­но більша за нижню. Тіло може бути видовжене, обтічне (акули) чи сплющене зверху донизу і широке (скати).

У головному мозку хрящових риб порівняно з кістковими краще розвинений передній мозок, а середній мозок та мозочок менші за розмірами. Сечоводи (вивідні протоки видільної системи) та статеві протоки відкриваються в особливе розширення заднього відділу ки­шечнику — клоаку.

Запліднення у хрящових риб внутрішнє. Самці за допомогою органів парування, на які перетворені внутрішні частини їхніх че­ревних плавців, вводять сперматозоїди всередину статевих проток самки, де і відбувається внутрішнє запліднення. Розвиток прямий. Яйце має запас поживних речовин та оточене захисними оболонка­ми. Одні види хрящових риб яйця відкладають назовні, з них через певний час виходить молода особина. В інших видів яйце розвивається у яйцепроводах самки. Воно приростає до стінки яй­цепроводу, і зародок живиться за рахунок материнського організму. Згодом риба народжує живе маля (явище живонародження).

Різноманітність хрящових риб. Представниками кла­су Хрящові риби є акули та скати.

Надряд Акули об'єднує хрящових риб з обтічним видовженим тілом. Шкіра вкрита лусками, які занурені в її товщу, а назовні ви­ступає лише спрямований назад виріст луски — зубчик. Подібну будову мають і зуби акул, які виникли з лусок. Луски збудовані з особливої речовини, що входить до складу зубів усіх хребетних.

Більшість акул — хижаки, що полюють у товщі води на різнома­нітних тварин: від дрібних планктонних організмів до великих за розмірами інших видів риб, головоногих молюсків та водяних ссавців (дельфіни, тюлені тощо). Здобич вони заковтують цілком або розди­рають на шматки зубами, розміщеними на щелепах у кілька рядів.

У великій печінці акул накопичується жироподібна речовина, що зменшує питому масу риби. Це важливо для забезпечення плаву­чості, оскільки у хрящових риб немає плавального міхура, який ви­значає плавучість кісткових риб. Акули відкладають від одного до 500 яєць або народжують водночас від 2 до 100 молодих особин зав­довжки від 5 (у карликової акули) до 150 см (акула-лисиця).

Відомо близько 250 сучасних видів акул. За розмірами вони бувають від 20-30 см (так звані катранові та кунячі акули) до 20 м завдовжки та масою до 14-20 тонн. Такі велетні (велетенська та китова акули), проте, живляться тільки планктоном та дрібною рибою. Небезпечними для людини є близько. 50 видів акул, що полюють на велику здобич. Із них найвідоміші тигрова акула завдовжки до 9 м та риба-молот, названа так тому, що її голова розширена в боки молотоподібне.

Поблизу Чорноморського узбережжя України трапляється один вид акул — катран. Він має близько метра завдовжки і не є небез­печним для людини. Зграйки катранів полюють на риб, молюсків, ракоподібних. Самки народжують живих нащадків.

Надряд Скати. Відомо близько 350 сучасних видів скатів. Вони живуть у морях на глибинах до 3000 м. Деякі мешкають у прісних водоймах (австралійська риба-пилка, річкові хвостоколи тощо). Тіло більшості скатів пласке, широке та дископодібне (за винятком пилоносих скатів, які за формою нагадують акул). Шкіра з шипастими лусками або гола. Під час плавання скати хвилеподібне руха­ють дуже великими грудними плавцями, а хвостовий плавець роз­винений слабко. Живляться вони ракоподібними, молюс­ками, рибою, деякі - дрібним планктоном.

В електричних скатів є спеціальні утвори для полювання та захисту — електричні органи, що становлять собою видозмінені м'я­зи. При збудженні вони здатні давати розряд напругою від 8 до 300 вольт. Цікаво, що такі органи є і в деяких кісткових риб (елект­ричний вугор, електричний сомик та ін.).

У Чорному та Азовському морях поширені шипуватий скат (морська лисиця) та хвостокіл (морський кіт). У хвостовому відділі останнього є довга отруйна голка, якою він може небезпечно пора­нити необережну людину.

2. До класу Кісткові риби належить переважна більшість видів риб (понад 20 тисяч). Вони живуть у морських та прісних водоймах на різних глибинах, що зумовлює різноманітність форм їхнього тіла й розмірів. Мають скелет, який повністю або частково скла­дається з кісткової тканини. Зябра прикриті кістковими зяброви­ми кришками. Кісткові риби мають плавальний міхур. Заплід­нення у них переважно зовнішнє, а розвиток непрямий.

Зовнішня будова. Незважаючи на велике різноманіття кісткових риб, усі вони мають спільні риси зовнішньої будови. Тіло складається із трьох відділів: голови, тулуба та хвоста. На голові розташовані парні очі та ніздрі, ротовий отвір і зяброві кришки, по задньому краю яких проходить межа між головою та тулубом. На тулубі містяться парні (грудні та черевні) і непарні (спинні та анальний) плавці. Межа між тулубом та хво­стом проходить на рівні анального отвору. Хвіст закінчується хво­стовим плавцем.

Плавці - це складки шкіри. Всередині них розміщені опорні плав­цеві промені з особливої пружної та міцної сполучної тканини. Хвосто­вий плавець спричинює поступальний рух риби; непарні плавці забезпечують стійкість тіла під час плавання, парні — є «кермом», а та­кож за допомогою їх риба може плисти з невеликою швидкістю (на­приклад, коли підкрадається до здобичі у заростях водяних рослин).

Покриви. Тіло кісткових риб вкрите лускою, яка звичайно має вигляд тонких напівпрозорих пластинок, що черепицеподібне на­кладаються одна на одну. Це означає, що своїм переднім краєм лус­ка занурена в шкіру, а задній — налягає на луски наступного ряду. Із ростом тварини збільшуються і луски, наростаючи ша­рами. За нашаруваннями луски визначають вік риби. Шкіра має багато залозистих клітин. Вони виділяють слиз, який захищає тва­рину від проникнення хвороботворних організмів та полегшує пла­вання, зменшуючи тертя об воду.

Внутрішня будова. Скелет кісткових риб складається із хребта, черепа та скелета плавців. Хребет представлений хребця­ми, що мають тіло та дуги. Отвори верхніх дуг утворюють хребтовий канал, в якому міститься спинний мозок. За особливостями будови хребці поділяють на тулубові та хвостові. Нижні дуги тулубових хребців не змикаються, вони становлять собою відростки, до яких приєднуються ребра. Нижні дуги хвостових хребців зливаються і утворюють канал, через який проходять кровоносні судини. Перед­ня частина хребта нерухомо з'єднана з черепом.

У черепі кісткових риб розрізняють черепну коробку, яка скла­дається з великої кількості нерухомо з'єднаних між собою кісток, кісток щелеп та зябрових дуг. Щелепи слугують для захоплення їжі. До зябрових дуг кріпляться зябра.

Скелет плавців представлений променями. Скелет парних плавців (грудних і черевних) включає ще й пояси кінцівок. До них приєднуються м'язи, що рухають плавці.

М'язи краще розвинені на спинному боці й у хвостовому відділі. Вони мають сегментарну будову, тобто утворюють послідов­ний ряд подібних частин. Крім того, є особливі м'язи, які рухають щелепи, парні плавці та зяброві кришки.

Травна система. У кісткових риб ротовий отвір веде у ротоглоткову порожнину, з боків задньої частини якої розміщені зяброві щіли­ни. На дні ротоглоткової порожнини є м'язистий виріст - язик, який бере участь у ковтанні (проштовхуванні їжі з ротоглоткової порожни­ни у стравохід). У більшості видів у цій порожнині міститься велика кількість зубів, розташованих не лише на щелепах, а й на інших кістках. За допомогою зубів риби утримують здобич.

Ротоглоткова порожнина веде до стравоходу, який відкривається у шлунок. Травлення починається у шлунку і триває у кишечнику під впливом травних соків, що виділяють клітини стінок цих відділів, а також травні залози: печінка та підшлункова залоза. За характе­ром живлення серед кісткових риб є хижаки, рослиноїдні або види зі змішаним типом живлення.

Плавальний міхур характерний для більшості видів кісткових риб: він допомагає їм триматися у воді. Це тонкостінний виріст стравоходу. В одних видів плавальний міхур зберігає зв'язок із кишечником (напр., короп, лящ, оселедці), а в інших — втрачає його (напр., річковий окунь).

Об'єм газів у плавальному міхурі змінюється залежно від потреб тварини. Ті риби, в яких плавальний міхур зберігає зв'язок із ки­шечником, змінюють об'єм газів, проковтуючи пухирці повітря і про­пускаючи їх через кишечник або ж, навпаки, випускаючи повітря у зворотному напрямку. У риб, плавальний міхур, яких не зв'язаний із кишечником, об'єм цього міхура змінюється завдяки газообміну, що відбувається у ньому: надлишок газів у міхурі розчиняється в крові, яка тече по капілярах у його стінках, внаслідок чого об'єм міхура зменшується. Коли, навпаки, газ із крові вивільняється, то об'єм міху­ра збільшується. Змінюючи об'єм плавального міхура, риби зміню­ють свою питому масу, тобто стають легшими чи важчими у воді, вна­слідок чого без особливих зусиль можуть тривалий час перебувати на певних глибинах.

Дихальна система. Органи дихання — зябра — розташовані на зябрових дугах. Ззовні краю кожної зябрової дуги є два ряди зябрових пелюсток червоного кольору. В них міститься велика кількість дрібних кровоносних судин (капілярів) і відбувається газо­обмін. Риба заковтує воду ротом. Завдяки рухам зябрових кришок, вода проходить через глотку, омиває зяброві пелюстки і виходить назовні через зяброві щілини. На внутрішньому краї зябрової дуги розміщені зяброві тичинки, які запобігають потраплянню сторонніх часток із водою у зябра. Отже, їжа не втрачається разом із водою, що виводить­ся із ротоглотки, і не заважає газообміну в зябрах.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--