Реферат: Художне осмислення образу князя Кия в романi В. Малика "Князь Кий"

Найяскравіше характер Кия розкривається в оцінці його дій іншими персонажами. Так Межамир збагнув силу духу свого племінника: “В цьому молодому, дужому воїні щасливо поєдналися і доброта, і розум, і кмітливість з твердістю серця, без якої неможливо владарювати над плем’ям”[5, 185].

Письменник вдається до своєрідного художнього дослідження психології Кия – неординарної, сильної особистості, якій притаманні сила і розум. Вимальовуючи колоритний образ князя, автор показав не ідеалізованого героя, а звичайну людину, яка відчуває біль народу, тугу, кохання. Останнє наповнювало його груди, робило його ще більш гарним, дужим. Дуже влучні слова підібрав автор, щоб передати те почуття, яке викликала зустріч Кия і Цвітанки. "Їхні погляди схрестилися на коротку хвилину – та вона була несподівано тривожна й радісна, хвилююче-бентежна і щаслива”[5, 20].

Для підкреслення емоційного стану князя В.Малик подає описи природи, і не в суто пейзажному плані, а в аспекті глибоких зіставлень із життям головного героя.

Багато уваги в романі “Князь Кий” автор приділяє історичному колориту. Історизми та архаїзми письменник використовує для відтворення колориту епохи. Твір історичної тематики з’явився в наш час, тому використану автором застарілу лексику можна розглядати як таку, що відтворює колишні реалії. В.Малик не зловживає, як це іноді трапляється, численними архаїзмами (“Хай наш князь носить це корзно”)[5, 171], а обережно, з почуттям міри насичує ними, а також давньоруською побутовою та військовою лексикою свою оповідь (“Ось о десну стоїть Кий - найстарший")[5, 5]. Архаїзми є також засобом мовної характеристики головного героя („А від чого ти загинеш – від списа чи від меча, - однаково!”)[5, 165].

Говорячи про особливості художньої мови, як засобу зображення, слід наголосити, що авторська мова є найголовнішою в художньому осмисленні образу Кия. Мова - це той словесний матеріал, за допомогою якого художник слова В.Малик подібно до скульптора ліпить пластичний образ, як живописець передає психологію князя, малює його зовнішність, життя тощо. Влучно знайдене слово надає цілій фразі певної тональності або передає найменший відтінок думки головного героя. Із багатьох схожих слів письменник вибирає саме ті, які найбільш зможуть вплинути на читачеву уяву, найкраще передати ту картину, яку майстер слова бачить своїм внутрішнім зором.

В.Малик, описуючи Кия, його вчинки, виявляє своє ставлення до нього, освітлює його певним забарвленням – позитивного характеру; розкриває перед читачем свою авторську оцінку тих якостей, що індивідуалізовані в даному образі („І ладен був піти на найвідчайдушніший крок і тільки твердий розум утримував його від необачного вчинку”)[5, 120]. Засобами авторської мови письменник створив так званий наскрізний образ князя Кия, тобто образ, що пройшов через увесь твір.

Читаючи художній твір, ми не лише зримо уявляємо героя, а й чуємо його мову з усіма її індивідуальними особливостями, тобто сприймаємо те, що в літературознавстві називають мовною характеристикою героя. Така характеристика є одним із найскладніших і найважливіших прийомів розкриття образу-персонажу. Адже люди в житті говорять по-різному, мають свої, індивідуальні особливості. Відмінність у мові окремої людини зумовлюється і її світоглядом, і віком, і освітою, і талантом, і місцевими мовними впливами, і настроєм, душевним станом в даний момент. Усю сукупність цих особливостей письменник має передати лише одним засобом – через слова та поєднання їх у реченні. І вся ця складна „робота” під силу художньому слову. У мовній характеристиці героя важливим є не лише те, що говорить персонаж, а й те, як він говорить.

Слід визначити особливості мовної індивідуалізації головного героя. Простота, точність. лаконічність і висока образність думки зумовлює відповідні форми її вияву. Таким мовним конструкціям найбільше, звичайно, відповідають прості типи речень, як-от: „Тому юному сміливцеві довго не протриматись! Допоможемо йому братове!”[5, 18]. Інтонаційне забарвлення монологу князя, його емоціональне наснаження досягається системою окличних речень („Ставайте по місцях! Тримайтеся сміливо!”)[5, 167].

Сила переживань Кия підкреслюється уривчастою інтонацією за допомогою незакінчених речень (“Та сила їх не в тому, що їх багато…”)[5, 149]. Він наче розмовляє сам із собою, ставить запитання (“Невже кінець? Невже обірветься і впаде у безвість зоря його життя?”)[5, 145]. Слід звернути увагу на монологічне мовлення у творі. Тут монолог репрезентує спрямоване на читача мовлення автора або стилізоване під усні зразки внутрішнє мовлення персонажа. Ось монолог Кия, звернений до полян: “Родовичі! Русь! Ось тут ми або переможемо, або всі поляжемо!”[5, 166]. Своєрідну синтаксичну конструкцію становить його внутрішній монолог: „Якщо гунн мав зброю, то одне з двох: або хтось йому дав її, коли він тікав з Родня, або ж він уже встиг добратися до своїх і там дістав… Але якщо він побував у гунському стані, то як знову опинився тут?.. Невже гунни так близько?.. Чи каган послав його у розвідку?”[5, 109].

Якимось дуже незначним, ледь помітним стилістичним ходом В.Малик уміє багато сказати про свого героя. Усю глибину цієї неспокійної душі, всю складність внутрішніх переживань князя чи не найглибше розкриває через невласне пряму мову. У ній зберігаються лексичні й синтаксичні особливості чужого висловлювання – автентичні вислови, порядок слів, манера мовлення, емоційне забарвлення, експресивний заряд. Але передається висловлювання не від імені Кия, а від імені В.Малика.

Ось Кий побачив як дружина Чорного Вепра, замість того, щоб ввігнатися в прорив і відтиснути гуннів, зупинилася на пагорбі і спостерігала звіддалік за побоїщем. „Чорний Вепре! Гнів Перуна на твою голову! Якщо залишуся живий, я помщуся тобі – і за Радогаста, і за родовичів, що тут безславно гинуть”[5, 134]. Саме цей стилістичний хід допомагає читачам майже фізично відчути скажену бурю, яка нуртує в душі Кия.

Такий спосіб передачі думок героя дає змогу письменнику глибше розкрити його душу, безпосередньо, без введення додаткових сцен і розмов з іншими персонажами, показати його переживання, краще вмотивовувати його дії. Князь - індивідуальний образ зі своїми, тільки йому властивими почуттями, своїм характером, поведінкою, вчинками. Кожна метафора, кожний епітет, кожне порівняння тощо синтезує й узагальнює факти історичної дійсності і художнього осмислення образу головного героя. З метою більшої типізації явищ автор вживає цілий ряд висловів, приказок та прислів’їв ("Забереться вовк у кошару - всіх ягнят виносить!") [5, 21]. Це і є результат переосмислення письменником історичних подій і ролі особистості в суспільстві.

Роман побудований на контрастах, динамічних зіткненнях. Гострі, незвичайні, сповнені драматизму ситуації, майстерні діалоги, виразні мовні засоби - усе це допомагає письменнику досягти найбільшої виразності в художньому осмисленні образу князя Кия.

В історії народу є неординарні постаті. Художнє осмислення таких яскравих індивідуальностей справа нелегка. Але В.Малику це вдавалося.

Літературний та історичний образи князя Кия дуже схожі. І в літописній версії, і в творі В.Малика, і в усній народній творчості князь Кий виступає правителем, об’єднавшим слов’янські племена, який заклав основи могутньої праукраїнської держави, зачав першу українську княжу династію – Києвичів, виступає найголовнішим захисником землі Руської.

Література

1. Міщенко Д. Від автора // Міщенко Д. Лихі літа ойкумени.- К., 1985. – С.456-458.

2. Лис В. Слова колос золотий // Література. Діти. Час. – К., 1983. – Вип.8. – С.54 58.

3. Малик В. Післямова // Малик В Князь Кий. – К., 1982. – С.266-269.

4. Волинський К. Читач проголосував “за” //Літературна Україна. – 1993. – 18 лютого.

5. Малик В.К. Князь Кий : Романи. – К.: Дніпро, 1989.

6. Іванченко Р. Гнів Перуна. – К.: Рад. письменник, 1992. – 503 с.

7. Повість врем’яних літ. Літопис (за Іпатіївським списком). – К.: Рад. письменник, 1990. – 558с.