Реферат: Класифікація процесуальних гарантій конституційних прав особи в кримінально-процесуальному законодавстві України

Вступ

правовий гарантія юридична відповідальність

Як уже зазначалося, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави, яка, у свою чергу, відповідає перед нею за свою діяльність. Утвердження й забезпечення їх – головний обов’язок держави (ст. 3 Конституції України). У КПК ця тенденція знайшла своє законодавче закріплення у ст. 2, де на перше місце серед завдань кримінального судочинства поставлено охорону прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь.

Конституційні права та свободи людини і громадянина в Україні забезпечуються за допомогою встановлених законодавством гарантій . Кримінально-процесуальні гарантії особи, як і будь-які інші, неможливо розглядати поза зв'язком із правовою державою. Тільки в такій державі особа є найвищою цінністю, а реалізація її законних прав є її обов'язком. Із цього приводу польський вчений М. Новицький пише, що в правовій державі існують чіткі, стабільні й усім відомі, так би мовити, правила гри між людиною і владою, що в ній остання може досить чітко передбачити, як влада реагуватиме на її поведінку, бо в цій державі правлять не самоправні чиновники й посадові особи, а чіткий закон .

Як бачимо, завданням кожної демократичної держави є реальне забезпечення прав і свобод людини. Це положення знаходить своє закріплення як у міжнародних актах (ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права), так і в національному законодавстві (ч.2 ст. 3 Конституції України). Особливості такої держави полягають у тому, що всі її структурні частини й елементи функціонують на засадах принципу поділу влади, у точній відповідності своєму цільовому призначенню. Наділені владними повноваженнями, ці структурні частини й елементи у специфічній формі діяльності реалізують волю суспільства, всю свою роботу узгоджують з чинним законодавством. Посадові особи несуть персональну відповідальність за обмеження прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією та іншими нормативно-правовими актами.

Індивід повинен формуватись у сфері свободи, яка становить собою органічне середовище його мешкання. Там, де відбувається її обмеження, неминуче виникає психологічна деформація особи [1, с. 61]. Одним з істотних аспектів свободи людини є взаємозв'язок з державою. Саме тому в таких взаємовідносинах, немов у дзеркалі, відбивається ступінь демократизму останньої. Держава, – писав К. Маркс, – виступає посередником між людиною і її свободою. Важлива особливість таких взаємовідносин виражається в тому, що їх характер визначається взаємною відповідальністю, взаємообов'язками один перед одним. Обов'язки держави перед людиною досить різноманітні. Вона, всі її органи мають діяти на засадах законності, забезпечення охорони правопорядку, інтересів суспільства, прав та свобод громадян. Здійснюючи всю цю багатогранну й різносторонню діяльність, держава й усі її органи зобов'язані не порушувати існуючих законів.

Визнання невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини, усвідомлення того, що вони належать їй за самою її природою, й відбиття цього факту суспільною свідомістю створюють передумови для їх дотримання державою, її органами, посадовцями і службовцями. Така обмеженість держави правами та свободами особи неминуче тягне за собою потребу в наявності певної сукупності суб'єктивних прав, у необхідності існування правових механізмів та інституцій, які давали б можливість людині захистити їх перед державою, її органами, посадовими і службовими особами, пред'явити правові вимоги до останньої з метою примусити її додержуватись Конституції й законів. Таким чином, першочерговим обов'язком держави є створення належних механізмів реалізації гарантій, що забезпечують дотримання основних прав і свобод громадян. Це положення закріплено й у розділі II Конституції України „Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”.

У вказаних двосторонніх відносинах між державою й особою на останню також покладаються певні обов'язки. Наприклад, обов'язкове дотримання законів учасниками правовідносин, з одного боку, сприяє функціонуванню держави, а з другого – забезпечує можливість реалізувати свої права іншим учасникам цих правовідносин. Виконання вказаними суб’єктами взаємних обов'язків сприяє зміцненню політичної й економічної могутності держави, захисту її суверенітету й разом із тим гарантує додержання прав і свобод громадян.

Норма ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю є одним з найважливіших, найфундаментальніших правових положень. Механізму забезпечення конституційних прав і свобод особи притаманний багатогалузевий характер. Суттєве місце в цьому міжгалузевому механізмі займають гарантії (щодо кримінально-процесуальної діяльності – кримінально-процесуальні, оскільки саме в процесі кримінального судочинства найчастіше виникає необхідність суттєвого обмеження таких прав і свобод особистості). Вони є складовою частиною правового статусу особи, оскільки лише за допомогою системи гарантій можна реалізувати права, свободи й обов'язки людини і громадянина. Лише реалізація в комплексі правових норм різноманітних галузей права гарантує їх захист. Вони покликані гарантувати й забезпечувати нормальне (тобто встановлене законом) функціонування того чи іншого суспільного і правового інституту. У юридичній літературі вони традиційно розглядаються як засіб забезпечення процесуальних прав.

Класифікація процесуальних гарантій конституційних прав особи в кримінально-процесуальному законодавстві України

У правових джерелах метою кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особистості визначається запобігання порушенню суб’єктивних прав та інтересів учасників судочинства, сприяння своєчасному його виявленню й повному усуненню, забезпечення особам, які захищають свої інтереси, можливість реально використовувати надані їм права й тим самим сприяти здійсненню завдань судочинства [22, с. 70].

Проблема дефініції поняття „гарантія” й у даний час не має однозначного вирішення, та й у спеціальній літературі не існує однозначного його тлумачення. Однак, на нашу думку, неможливо дати визначення того чи іншого терміна без з'ясування його етимологічного значення. Так, відповідно до словника української мови поняття „гарантія” походить від французького „gаrаntіе”, яке означає поруку в чомусь, забезпечення чого-небудь; умови, що забезпечують успіх чого-небудь. Гарантувати – означає брати на себе відповідальність за що-небудь; давати обіцянку, поруку у виконанні чогось [12, с. 49].

Проаналізувавши загальні інтерпретації поняття „гарантія”, вважаємо можливим сформулювати його як систему або сукупність способів і засобів, які забезпечують існування чи виконання чого-небудь. З урахуванням даного визначення можемо зробити висновок, що гарантіями прав та свобод особи в загально-правовому розумінні є система або сукупність способів і засобів, що забезпечують усім і кожному рівні правові можливості для набуття й реального здійснення цих прав.

Такими гарантіями для людини і громадянина вважаються умови, засоби, способи, які забезпечують всебічну охорону прав та свобод особи й дотримання їх у повному обсязі. Поняття „гарантії” охоплює всю сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав і свобод індивіда, на усунення можливих перешкод їх повного й належного здійснення. Розрізняють 4 види гарантій – економічні, політичні, ідеологічні та юридичні.

Як відмічає І.С. Загоруй, загальними формами гарантій, проголошених Конституцією України, виступають: (а) політико-правовий режим, у якому реалізуються основні права, свободи й обов'язки людини і громадянина; (б) матеріальні джерела – загальні гарантії: економічні, політичні й соціально-моральні; (в) юридичні гарантії [7, с. 57]. До першої форми належить сам конституційний лад України, встановлювати і змінювати який вправі виключно народ (ч. 3 ст. 5 Конституції України). Конституційний лад держави як гарантія прав та свобод людини і громадянина трансформований Основним Законом України в систему прав громадян та обов'язків держави по їх забезпеченню і закріплений у статтях 3, 22, 25, 55, 56, 64 Конституції.

Елементами загальних гарантій виступають судовий захист прав та свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 55 Конституції), відшкодування за рахунок держави та органів місцевого самоврядування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих органів влади, їх посадовими і службовими особами при виконанні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції) та ін. До загальних гарантій прав та свобод особистості відносять і їх міжнародний захист. Існують різні форми захисту прав особи на міжнародному рівні, зокрема, судові та інші міжнародні організації, членом яких є та чи інша держава (Комітет по правам людини; Європейський суд).

Зупиняючись на юридичних (спеціальних) гарантіях, зазначимо, що за своїм змістом і функціональним призначенням вони не однорідні. Цим пояснюється те, що в науці існують різні їх класифікації, які можуть провадитись за різними підставами. Юридичні гарантії прав та свобод людини і громадянина – це правові норми й інститути, що забезпечують можливість безперешкодного дотримання прав особи, їх охорону, а в разі протиправних посягань – захист і поновлення. Юридичні гарантії встановлені Конституцією та іншими законами України [3, с. 555].

До юридичних гарантій також належать правові процедури їх реалізації, право індивіда знати свої права й обов’язки, право на юридичну допомогу, в тому числі й безкоштовну, на судовий захист, оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної або моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діяльністю чи бездіяльністю, на встановлення юридичної відповідальності за порушення чи обмеження прав людини. Такими юридичними гарантіями виступає система специфічних юридичних конструкцій, як-от: презумпція невинуватості, неможливість зворотної дії закону, що встановлює або посилює юридичну відповідальність за правопорушення, неможливість бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення [5, с. 146].

Під правовими гарантіями в юридичній літературі розуміють установлені законом засоби забезпечення використання, дотримання, виконання й застосування норм права. Існують 2 види правових гарантій – нормативно-правові й організаційно-правові. Перші, в свою чергу, поділяються на матеріальні й процесуальні. Дія правових гарантій спрямована передусім на забезпечення конституційного ладу, верховенства права, конституції й законів, утвердження правопорядку, охорону прав та свобод людини і громадянина, здійснення прямого народовладдя, державної влади й місцевого самоврядування [3, с. 555].

Гарантії конституційні – це теж вид правових гарантій. Вони служать механізмом забезпечення дотримання, виконання, застосування й використання конституційних та інших норм права органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовцями, іншими фізичними та юридичними особами. Ці гарантії мають найвищу юридичну силу, виступають основою правових гарантій, спрямовані на охорону насамперед Конституції України, а також передбачених нею інститутів: основ державного й суспільного ладу; прав, свобод та обов’язків людини і громадянина; форм прямого народовладдя; Президента України; органів законодавчої, виконавчої й судової влади; інститутів місцевого самоврядування; територіального устрою України тощо.

Гарантії конституційні є нормативними й організаційними. Нормативні поділяються на матеріальні і процесуальні. Пріоритетний вид нормативних гарантій – норми-принципи, зокрема, ті, які забезпечують права та свободи людини і громадянина (ст. 21–64 Конституції) перш за все щодо невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності цих конституційних прав і свобод, рівності громадян, презумпції невинуватості особи, принципу неприпустимості зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність суб’єкта, тощо. До нормативно-правових гарантій належать також юридична відповідальність та юридичні обов’язки, передбачені Основним Законом держави [3].

А.П. Гуляєв стверджує, що під процесуальними гарантіями розуміють норми кримінально-процесуального права, які забезпечують вирішення завдань правосуддя, охорону прав та законних інтересів усіх осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, а також організацій, установ і підприємств [5].

П.А. Лупинська визначає процесуально-правові гарантії як правові засоби, що містяться в нормах права, забезпечують усім суб’єктам кримінально-процесуальної діяльності можливість виконувати обов’язки й використовувати надані права [3, с. 52].

У той же час можна поставити питання інакше, коли предметом забезпечення виступають не процесуальні права учасників кримінального судочинства, а конституційні права та свободи людини і громадянина. Так, С.О. Комаров під гарантіями розуміє сукупність умов і засобів, що дозволяють безперешкодно реалізувати правові норми, користуватися суб'єктивними правами й виконувати юридичні обов'язки . Схоже тлумачення наводить О.С. Мордовець. Гарантії, – пише він, – це система соціально-економічних, політичних, етичних, юридичних, організаційних передумов, умов, засобів і способів, що створюють рівні можливості особистості для здійснення своїх прав, свобод та інтересів. Цю точку зору поділяють В.Д. Перевалов і В.І. Леушин .

Дещо в іншому ракурсі визначає цю категорію Л.Д. Воєводін. На його думку, в цих випадках може йтися про певні умови й засоби, покликані забезпечувати, гарантувати нормальне (тобто встановлене законом) функціонування того чи іншого суспільного або правового інституту. Як слушно зазначив науковець поняттям „гарантії” охоплюється вся сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на реалізацію й захист прав і свобод, на усунення можливих причин і перешкод їх неповного або неналежного дотримання і захист прав від порушень .

Представники теорії права, як правило, під юридичними гарантіями мають на увазі умови й засоби, що забезпечують фактичну реалізацію і всебічну охорону прав і свобод усіх і кожного. Аналогічну позицію займають ті вчені, які розуміють під цією правовою категорією правові засоби і способи, за допомогою яких у суспільстві реалізуються права і свободи громадян . Широке тлумачення юридичних гарантій запропоновано П.М. Рабіновичем, який вважає, що правильніше було б відносити до них і певні права, і індивідуальні юридичні акти, і засновану на них правозастосовчу діяльність, в яких вона фіксується .

А.В. Зарицький до спеціальних (юридичних) гарантій відносить систему засобів правової охорони суб’єкта і засобів їх правомірної реалізації].

С.С. Алексєєв, Н.В. Вітрук в число таких гарантій включають закріплені нормами права заходи: (а) нагляду й контролю для виявлення випадків правопорушень; (б) правового захисту; (в) юридичної відповідальності; (г) запобіжні та інші правоохоронні заходи, а також процесуальні форми охорони прав [8, с. 178].

Але найбільш повно, з нашого погляду, це поняття охарактеризував

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--