Результати обстеження в першій контрольній групі показали фізіологічну перевагу інсулінової активності та урівноваження процесів гліколізу та глюконеогенезу на 120 хвилині глюкозотолерантного тесту. Отримані дані в другій контрольній групі засвідчили перевагу стану ПДГ– гіпотолерантності компенсованої, що свідчить про дизрегуляцію процесів вуглеводного метаболізму.

Встановлено, що при СП, які поєднуються з афективними розладами тривожно–депресивного характеру спостерігається стан ПДГ–гіпертолерантності із реактивною гіперконтррегуляцією (р<0,05).

Аналіз параметрів активності ПДГ–системи у пацієнтів другої групи у порівнянні з даними контрольних груп вказує на наявність істотної ПДГ недостатності (р<0,05) та порушення гормональної інтеграції процесів гліколізу та глюконеогенезу, що клінічно корелює з апато–депресивними проявами.

Аналіз отриманих показників активності ПДГ–системи свідчить про наявність прихованої інсулінової недостатності і діабетичну спрямованість вуглеводного метаболізму (р<0,05) третьої групи хворих, у яких виявляється депресивно–іпохондрична симптоматика.

Терапевтичний підхід в лікуванні СП при афективних розладах у хворих на параноїдну шизофренію базувався на принципах єдності біологічних та психосоціальних факторів, носив сходинчастий характер, включав різноманітність проводимих заходів (психофармакологічних, психотерапевтичних) та доповнювався найважливішим принципом парності, коли в процес лікування залучалася дружина хворого.

З метою корекції СП при афективних розладах у хворих на параноїдну шизофренію була розроблена терапевтична схема, яка включала поряд із базовою антипсихотичною терапією застосування антидепресантів групи селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС) та психотерапевтичну корекцію, а саме, проведення сімейної, когнітивно–біхевіоральної, елементів раціональної психотерапії та тренінгів (комунікативного, сексуально–еротичного). Тривалість стаціонарного етапу лікування становила 10–12 тижнів, амбулаторного – 12 тижнів.

Для вивчення ефективності вищезазначених заходів всі обстежені пацієнти були розділені на 3 підгрупи (А, В і С) в залежності від схеми лікування.

Таблиця 1

Розподіл досліджуваних хворих на підгрупи в залежності

від схеми лікування

Групи	Кількість хворих в залежності від схеми лікування
	Підгрупа А	Підгрупа В	Підгрупа С
	Базова терапія, абс. к-сть ( %)	Базова терапія, СІЗЗС, абс. к-сть ( %)	Базова терапія, СІЗЗС, комплекс психотерапевтичних заходів, абс. к-сть ( %)
І	17 (40,5 %)	12 (32,5 %)	14 (36,8 %)
ІІ	13 (30,9 %)	16 (43,2 %)	15 (39,5 %)
ІІІ	12 (28,6 %)	9 (24,3 %)	9 (23,7 %)
Разом	42 (100 %)	37 (100 %)	38 (100 %)

Підгрупи були співмірними за основними клінічними характеристиками.

На етапі періоду активного лікування 57 (48,7 %) хворих отримували рісперідон в середньодобовій дозі 3,45 мг. Нейролептики першої генерації призначалися у випадку наявності в анамнезі терапевтичної резистентності або низької ефективності атипових антипсихотиків. Застосовувалися хлорпромазин в середньодобовій дозі 270,3 мг – 45(38,5 %) хворих, галоперидол 18,1 мг на добу – 52 пацієнти (44,4 %), нейролептики пролонгованої дії (галоперидолу деканоат – 49 осіб (41,9 %), модітен–депо – 36 пацієнтів (30,8 %)).

Сертралін застосовувався у вигляді таблеток в дозі 50 мг добово в один прийом.

При виборі психотерапевтичних методів було дотримано принципів системності (вплив на когнітивний, афективний та поведінковий компоненти), комплексності (застосування різних психокорекційних програм та методів у поєднанні з медикаментозним лікуванням основного захворювання чоловіків), диференційованості (відповідно до форми, вираженості та клінічних проявів СП), послідовності, етапності, поінформованості подружжя в питаннях сексу та характеру міжособистісних стосунків. Психотерапія проводилася на протязі 12 тижнів, в процесі психотерапевтичних сесій покращувалася реалізація сексуальної функції в чоловіка, в той же час відбувалася перебудова психологічних настанов подружжя і вироблення нових адекватних навичок спілкування, в тому числі і сексуального. Завдяки цьому у дружини хворого формувалися нові адаптаційні механізми щодо хвороби чоловіка. Таким чином було досягнуто основного завдання – підвищення психосексуальної задоволеності в парі. Психотерапевтична корекція здійснювалася у три етапи: інформаційний, етап вироблення настанови і етап навчання.

На інформаційному етапі з метою підвищення рівня інформованості в питаннях міжособистісного спілкування та психогігієни сексуального життя використовувались елементи раціональної психотерапії у формі бесід з використанням методик переконування, роз’яснення, підтримки.

Етап вироблення настанови полягав у включенні як основного методу когнітивно–біхевіоральної психотерапії з метою інформування та навчання побудови спілкування в сексуальній парі, вміння виходити із конфліктних ситуацій. В ході занять було проведене навчання партнерської тактики у формі комунікації, яка запобігає можливим конфліктам, напруженості в стосунках. Умовою успішного закінчення даного етапу було вироблення настанови щодо участі в лікувальному процесі обох з подружньої пари. На етапі навчання використовувалися поведінкові стратегії, відпрацьовувалися прийоми спілкування, проводилися тренінги – комунікативний, а на закінчення курсу психокорекції – сексуально–еротичний тренінг.

В першій групі хворих внаслідок проведеного лікування відмічалося покращення психічного стану, а саме, середнє значення по шкалі PANSS знизилося на 23,7 % (р<0,05) у пацієнтів підгрупи А, на 28,5 % (р<0,05) в підгрупі В та на 28,9 % (р<0,05) в підгрупі С. За шкалою Гамільтона позитивна динаміка симптоматики відповідно у підгрупах була такою: підгрупа А – зниження на 10,8 %, підгрупа В – на 30,9 % (р<0,05), підгрупа С – на 42,9 % (р<0,05). За шкалою CGI покращення показників становило відповідно по підгрупах – 27,7 % (р<0,05), 38,1 % (р<0,05) та 43,6 % (р<0,05).

За даними проведеного анкетування в динаміці з використанням стандартної шкали СФЧ відмічено наступні зміни: загальний показник в підгрупі А зріс на 3,1 %, в підгрупі В на 12,3 %, в підгрупі С – на 26,7 % (р<0,05). Пацієнти підгрупи А виявляли повільну динаміку щодо СП. Всі вони скаржилися на зниження інтенсивності оргазмічних відчуттів. Пацієнти підгрупи В відмічали незначну позитивну динаміку, яка загалом носила нестабільний характер. При поєднаних сексуальних розладах ефект терапії був відсутнім. В даній підгрупі гіполібідемія виявлена у 5 хворих (11,6 %), оргазмічні відчуття в динаміці покращилися у 2 хворих (4,6 %), еректильна складова нормалізувалася у 1 чоловіка (2,3 %). При вивченні динаміки СП після проведеного лікування було виявлено, що в підгрупі С відмічено істотне покращення. На фоні швидкої редукції тривожно–депресивної симптоматики з’являлося відчуття впевненості в собі, зростав рівень самооцінки, поновлювався інтерес до соціальних інтеракцій, в тому числі і сексуальне бажання. У 13 пацієнтів (30,2 %) відновилося лібідо, в 1 хворого (2,3 %) динаміки щодо сексуального бажання не відмічено. При цьому відчутне покращення наступало на 14–15 тиждень терапії. В процесі лікування відновилися оргазмічні відчуття у 6 пацієнтів (13,9 %), гіпооргазмія виявлена у 8 хворих (18,6 %). Ерекція покращилася у 7 чоловіків (16,3 %), еякуляція нормалізувалася у 7 чоловіків (16,3 %). У випадку поєднаних розладів сексуального функціонування позитивна динаміка відмічалася на 18–19 тиждень дослідження, в першу чергу нормалізувалася психоемоційна складова копулятивного циклу.

В другій групі пацієнтів в процесі лікування середнє значення по шкалі PANSS знизилося на 14,9 % (р<0,05) в підгрупі А, на 16,8 % (р<0,05) у підгрупі В, на 20,7 % (р<0,05) в підгрупі С. За шкалою Гамільтона позитивна динаміка відповідно у підгрупах була такою: підгрупа А – покращення на 3 %, підгрупа В – на 19,6 % (р<0,05) , підгрупа С – на 33,1 % (р<0,05). За шкалою CGI позитивна динаміка виявлена у всіх підгрупах, покращення показників становило відповідно – 18,6 % (р<0,05), 26,2 % (р<0,05) та 39,3 % (р<0,05). За даними проведеного анкетування в динаміці з використанням шкали СФЧ відмічено, що загальний показник в підгрупі А зріс на 0,5 %, в підгрупі В – на 1,8 % (р<0,05), в підгрупі С – на 23,6 %(р<0,05).

При вивченні динаміки СП в другій групі досліджуваних після проведеного лікування було встановлено, що пацієнти підгрупи А відмічали відсутність змін щодо СП. В 6 випадках (13,6 %) спостерігалася негативна динаміка: у 5 хворих (11,3 %) спостерігалося поглиблення наявних порушень, в 1 пацієнта (2,3 %) з’явилися СП у вигляді гіполібідемії та гіпоерекції. Всі пацієнти даної підгрупи скаржилися на зниження інтенсивності оргазмічних відчуттів. Пацієнти підгрупи В відмічали незначне покращення, яке носило нестабільний характер. В даній підгрупі лібідо відновилося в 16 хворих (36,4 %), оргазмічні відчуття покращилися у 14 хворих (31,8 %), ерекція нормалізувалася у 1 чоловіка (2,3 %). При поєднаних розладах ефект терапії був позитивним за рахунок редукції депресивно–апатичної симптоматики. В підгрупі С відмічалася позитивна динаміка. В 14 пацієнтів (31,8 %) з’явився сексуальний потяг, забарвлений сексуальними фантазіями, снами на сексуальну тематику. У 11 осіб (25,0 %) відновилися оргазмічні відчуття, гіпооргазмія виявлена у 4 хворих (9,1 %). Ерекція покращилася у 10 чоловіків (22,7 %), еякуляція нормалізувалася у 1 чоловіка (2,27 %). У випадку поєднаних розладів сексуального функціонування позитивна динаміка відмічалася на 19–20 тиждень дослідження, спостерігалася тенденція до нормалізації психоемоційної складової копулятивного циклу.

В третій групі при оцінці динаміки психічних та сексопатологічних симптомів в процесі терапії встановлені наступні результати. Середнє значення по шкалі PANSS знизилося на 18,9 % (р<0,05) у пацієнтів підгрупи А, на 22,8 % (р<0,05) в підгрупі В, на 24,3 % (р<0,05) в підгрупі С. За шкалою Гамільтона позитивна динаміка відповідно у підгрупах була такою: підгрупа А – зниження на 2,6 % (р<0,05), підгрупа В – на 8,9 % (р<0,05), підгрупа С –на 21,4 % (р<0,05). За шкалою CGI покращення показників становило відповідно по підгрупах – 12,1 %, 29,8 % (р<0,05) та 38,6 % (р<0,05) . Загальний показник по шкалі СФЧ в підгрупі А знизився на 5 %, в підгрупі В зростання становило 5,9 %, в підгрупі С – підвищився на 15,2 % (р<0,05).

При вивченні динаміки СП в третій досліджуваній групі було встановлено, що пацієнти підгрупи А виявляли негативну динаміку стану. Всі хворі скаржилися на зниження інтенсивності оргазмічних відчуттів, страх при думці про сексуальну близькість, надмірну підозрілість при спілкуванні. В ході обстеження було виявлено поглиблення розладів ерекції та еякуляції. Пацієнти підгрупи В відмічали незначне покращення в сексуальному функціонуванні, яке загалом носило нестабільний характер. В даній підгрупі лібідо відновилося у 4 хворих (13,3 %), гіполібідемія виявлена у 5 пацієнтів (16,7 %), оргазмічні відчуття в динаміці відновилися у 2 хворих (6,7 %), 4 пацієнтів (13,3 %) не виявляли зрушень в порівнянні із початком дослідження, еректильна складова нормалізувалася у 2 чоловіків (6,7 %). При поєднаних розладах позитивна динаміка спостерігалася у 1 особи (3,3 %), у 4 пацієнтів (13,3 %) ефект від проводимого лікування був відсутнім. В підгрупі С у 9 пацієнтів (30,0 %) відновилося лібідо.

Суб’єктивне покращення наступало на 18–20 тиждень терапії. Оргазмічні відчуття відновилися у 5 пацієнтів (16,7 %), гіпооргазмія виявлена у 4 хворих (13,3 %). Ерекція покращилася у 3 чоловіків (10,0 %), еякуляція нормалізувалася у 2 (6,7 %). У випадку поєднаних розладів позитивна динаміка відмічалася на 16–18 тиждень дослідження, разом з цим нормалізувалася психоемоційна складова копулятивного циклу.

Таким чином, на підставі результатів проведеного дослідження було встановлено, що загальна ефективність розробленого комплексу терапевтичних заходів для корекції СП при афективних розладах у хворих на параноїдну шизофренію становить 84,2%.