Реферат: Клініко-психопатологічні та психологічні особистості мотивації агресивної поведінки при розладах особистості
Клініко-психопатологічний метод базувався на загальноприйнятих підходах до психіатричного обстеження пацієнтів і включав складові частини дослідження: розпитування, зовнішній огляд, спостереження за поведінкою, аналіз об'єктивних ознак розладів або особливостей психічного стану.
Для оцінки індивідуально-психологічних характеристик особистості, що дозволяють прогнозувати її реальну поведінку, використовувалася методика багатофакторного дослідження особистості Р.Кеттела (№187); для діагностики агресивних і ворожих реакцій – методика Басса-Дарки; для виявлення направленості особистості на зовнішні (екстернали) або внутрішні (інтернали) стимули в житті і роботі – методика «когнітивна орієнтація» (локус контролю) Дж.Роттера; для вивчення міжособистісних відносин – модифікований тест інтерперсональної діагностики Т.Лірі (модифікація Л.Н.Собчик).
Результати досліджень оброблені за допомогою методів біометричного аналізу з використанням програмного засобу EXCEL-2003. Достовірність відмінностей оцінювалася по критеріях Стьюдента, Манна-Уїтні, Хи-квадрат (cP2 P ), за допомогою дисперсійного аналізу з оцінкою сили впливу (КP2 P ). Різницю між порівнювальними величинами вважали достовірною при р<0,05. Між всіма експериментальними показниками виявлялися кореляційні зв'язки (r - коефіцієнти парної кореляції Пірсона, рангової кореляції Спірмена). Для оцінки діагностичної значимості різних ознак розраховували їх інформативність (І) за формулою Кульбака (Е.В. Гублер, 1990).
Результати досліджень та їх обговорення. Згідно з критеріями МКХ-10 у досліджуваних І групи визначені наступні форми РО: дисоціальний (F 60.2) – 35 (36,1%) осіб, емоційно-нестійкий (F 60.3) – 58 (59,8%), в тому числі імпульсивний підтип (F 60.30) – 34 (35,1%) і пограничний підтип (F 60.31) – 24 (24,7%); змішаний РО (F 61,0) – 4 (4,1%). Половина досліджуваних ІІ групи мали емоційно-нестійкий РО (21 особа – 50,0%), зокрема імпульсивний – 13, пограничний – 8; 1 чоловік – дисоціальний; 7 (16,7%) – змішаний; 13 (30,9%) пацієнтів – інші типи РО (шизоїдний, істеричний, тривожний). Не відзначено достовірних відмінностей між розподілами засуджених за типом РО залежно від частоти скоєння злочину, окрім імпульсивного підтипу емоційно-нестійкого РО (F60.30), який частіше реєструвався серед неодноразово засуджених – 30 (42,9%) в підгрупі Іб проти 4 (14,8%) в підгрупі Іа (p<0,02).
Під час бесіди поведінка більшості досліджуваних обох груп характеризувалась напруженістю, підозрілістю, короткими відповідями на запитання. Водночас, засуджені частіше проявляли роздратованість, активну жестикуляцію. Половина досліджуваних І групи (49,5%) повністю заперечували наявність у себе психічної хвороби, в тому числі 44,4% в підгрупі Іа і 51,4% – в підгрупі Іб. 59,5% осіб з ІІ групи, навпаки, вважали себе дуже хворими і вимагали лікування (p<0,001 порівняно з І групою). Досліджувані здебільшого скаржились на періодично виникаючі відчуття самотності, поганого настрою, легкої тривоги, поверхневого сну або безсоння.
За результатами клініко-психопатологічного дослідження виявлено, що в клінічній картині досліджуваних обох груп переважали дисгармонія емоційно-вольових якостей особистості, нестійкість настрою, підвищена збудливість та знижений поріг фрустраційної резистентності, причому на перший план виступали виразні афективні розлади депресивно-дисфоричного характеру. Для засуджених більш характерними були дисфорічні стани – 57,7% проти 28,6% (p<0,01), для досліджуваних ІІ групи – депресивні періоди – 76,2% проти 44,3% (p<0,001). Причому саме на фоні дисфорії часто скоювалися тяжкі злочини.
У половини засуджених відмічені дисомнії (50,5%) та персистуюча тривога (47,4%), які в більшості випадків (понад 90%) спонукали до вживання психоактивних речовин. Серед розладів мислення у засуджених найчастіше відмічались негрубі порушення у вигляді фобій (32,0%), нав'язливих потягів (27,8%) та ідей (22,7%).
Визначено достовірні відмінності в клініко-психопатологічній симптоматиці досліджуваних І групи залежно від рецидиву скоєння злочину: вираженість у осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності неодноразово, дисфорії (65,7% проти 37,0%, p<0,01), нав'язливих потягів (37,1% проти 3,7%, p<0,001 ) та ідей (30,0% проти 3,7%, p<0,01), тривожності (54,3% проти 29,6%, p<0,05), систематичного вживання алкоголю (42,9% проти 18,5%, p<0,05), в той час як вперше засуджені частіше знаходились у депресивному стані (63,0% проти 37,1%, р<0,05) і робилисуїцидальні спроби (11,1% проти 2,9%, р=0,099), переважно демонстративного характеру.
Найбільш поширеним серед засуджених є афективно-експлозивний варіант патохарактерологічної поведінки (58,8%) з переважанням реакцій активної опозиції (57,9%) та емансипації (23,8%). Протиправна агресивна поведінка таких особистостей вирізняється брутальністю, непередбачуваністю, тяжкістю наслідків. В кожному п’ятому випадку патохарактерологічні реакції засуджених мали істероїдну (21,6%) та нестійку (19,6%) форми, для яких поряд з імпульсивністю і конфліктністю характерні егоцентризм, суїцидальний шантаж, безвідповідальність, погана адаптація.
Достовірних відмінностей форм і типів реагування між підгрупами засуджених нами не виявлено (р>0,05), проте у підгрупі рецидивістів переважав афективно-експлозивний варіант патохарактерологічних реакцій (62,9% проти 48,1%) та реакції активної опозиції (45,7% проти 29,6%).
Характерною рисою досліджуваних з РО, які не притягувались до кримінальної відповідальності, є нестійка форма патохарактерологічних реакцій (54,8%, р<0,05 порівняно з І групою), депресивно-тривожна симптоматика (р<0,001), дисомнії (69,0%, р<0,05), переважання надцінних ідей іпохондричного (42,9%, р<0,001) та іншого характеру (38,1%, р<0,001), реакцій відмови або зниження прагнення до природних контактів з оточуючими (33,3%, р<0,001) та імітації (28,6%, р<0,05). При поглибленні депресивного афекту у 45,2% (р<0,05) досліджуваних розвивались апатичні стани, які тривали в деяких випадках до декількох днів, що часто призводило до прогулів, звільнення з місця роботи, усамітнення, ініціації суїцидальних намірів. Суїцидальні спроби мали місце у 4 (9,5%) досліджуваних цієї групи і здебільшого носили демонстративний характер. В клінічній картині 21,4% досліджуваних спостерігались гіпоманіакальні та ейфорічні стани (р<0,01 порівняно з І групою), пов'язані з вживанням алкоголю або токсичних речовин, нерідко з метою полегшення відчуття тривоги або дратівливості. Причому епізодичне вживання психоактивних речовин мало місце у 62,9% засуджених і 50,0% досліджуваних ІІ групи, а систематичне – у 36,1% і 33,1% (р>0,05).
За самооцінкою, 76,3% засуджених вказували на підвищений або нормальний рівень соціальної активності, в той час як 45,2% досліджуваних ІІ групи відмічали знижену активність (p<0,05).
Порівняльний аналіз профілів (рис. 1) найбільш виражених клініко-психопатологічних симптомів у Іа, Іб і ІІ групах показав варіабельність і неспецифічність (для оцінки ризику проявів насильства) симптоматики у осіб з РО. За частотою депресивно-дисфорічних і апатичних станів досліджувані ІІ групи наближались до вперше засуджених (Іа підгрупа), в той час як за рівнем тривожності і розладів мислення (нав’язливі ідеї, потяги) – до осіб з РО, які неодноразово притягувались до кримінальної відповідальності. Водночас, профілі поведінкових реакцій у засуджених Іа і Іб підгрупи практично співпадали і були протилежні відповідним тенденціям в ІІ групі.
Рис. 1. Профілі частоти психопатологічних симптомів і патохарактерологічних реакцій у досліджуваних з РО
Численні теорії агресивної поведінки, створені за останнє сторіччя, обґрунтовують велике значення біологічних і соціальних передумов розвитку як окремих поведінкових конструктів, так і психічних розладів в цілому.
Аналіз клініко-анамнестичних даних показав, що для більшості досліджуваних обох груп було характерно середній або неповний рівень освіти (76,3% в І групі і 64,3% в ІІ групі, p>0,05); безробіття (20,6% і 28,5% відповідно, p>0,05) або робота з низькою кваліфікацією (49,5% і 31,0%, p<0,05); наявність проблем, пов’язаних з трудовою діяльністю (96,9% і 69,0%, p<0,001), зокрема часта зміна місця роботи (34,0% і 35,7%, p>0,05); неврегульована сексуальна поведінка (75,3% і 59,5%, р=0,07); нерівні взаємовідносини з оточуючими, домінування поведінки підкорення (18,6% і 31,0%, p>0,05) або знехтування іншими (40,2% і 28,6% відповідно, p>0,05).
Засуджені частіше, ніж інші досліджувані з РО, мали конфлікти, в тому числі на роботі (25,8% проти 7,1% в ІІ групі, p<0,05), при проходженні військової служби, в сім’ї (68,5% проти 4,3%, p<0,001). Вони частіше зазнавали фізичне насильство з боку оточуючих (38,1% проти 19,0% в ІІ групі, p<0,05).
Порівняльний аналіз персонографічних даних залежно від рецидиву скоєння злочину показав, що рецидивісти частіше ніж вперше засуджені мали неповну середню освіту (30,0% проти 7,4%, р<0,05), конфлікти у власній сім’ї, здебільшого із застосуванням фізичної сили (51,2% проти 12,5%, р<0,01), багатьох сексуальних партнерів (81,4% проти 59,3%, p<0,05), конфліктні, зневажливі взаємовідносини з оточуючими людьми, часто зазнавали з їх боку насильство, здебільшого фізичне (51,4% проти 11,1%, p<0,001).
Аналіз факторів мікросоціального оточення показав переважання в групах досліджуваних з РО середовищних і соціальних предиспозитів – виховання в неблагополучних сім'ях, гіпоопіка (50,5% в І групі і 42,9% в ІІ групі), зневажливе відношення до дитини, насильство тощо. Причому в групі засуджених зловживання батьками психоактивними речовинами, в першу чергу алкоголем, та випадки насильства між батьками відбувались достовірно частіше у порівнянні з досліджуваними ІІ групи (75,2% проти 33,3%, p<0,001).
Протиправна агресивна поведінка достовірно частіше (p<0,05) спостерігається при спотвореній структурі сім'ї (наявність вітчима або мачухи), при алкоголізації членів сім'ї і внутрішньосімейних конфліктах, в тому числі із застосуванням насильства, при перекладанні виховальних функцій на бабусь (дідусів) (40,2% проти 14,3% в І і ІІ групі відповідно, р<0,01), частих покараннях (91,8% проти 64,3%, p<0,001).
Спостережувана картина РО є результатом спотворених адаптаційних реакцій індивідуума в умовах даного середовища. Порушення адаптації веде до наростання патологічних форм реагування, декомпенсації стану, що проявляється напруженими і конфліктними відносинами в сім’ї, пасивним і активним опором, бажанням помститися за покарання, порушенням поведінки.
Більшість досліджуваних з РО, які притягувались до кримінальної відповідальності (81,4%), мали вже в дитячому і підлітковому віці поведінкові порушення: делінквентність (43,3%), ранню алкоголізацію та наркотизацію (23,7%), втечі з дому та бродяжництво (9,3%), суїцидальні спроби (5,2%). Серед досліджуваних ІІ групи порушення поведінки спостерігались у два рази рідше (42,8%, p<0,001), але і в цій групі були випадки втечі з дому (9,5%), суїциду (9,5%), делінквентної поведінки (11,9%).
Слід відмітити, що встановлені закономірності щодо виховання в неповних, багатодітних сім’ях та напружених і конфліктних взаємовідносин з братами та сестрами, випадків насильства між батьками, виховання по типу гіпоопіки, застосування покарань, делінквентної поведінки були більш виражені у неодноразово засуджених. Причому поведінка вперше засуджених в дитячому і підлітковому віці була близькою до досліджуваних ІІ групи (p>0,05) і суттєво відрізнялась від чоловіків, які неодноразово притягувались до кримінальної відповідальності (p<0,001).
Майже половина засуджених (47,4%) скоїли тяжкі злочини у віці до 30 років, в тому числі 8 (8,2%) осіб – до 20 років. В структурі злочинів переважали умисні вбивства (62,9%) та умисні тяжкі тілесні ушкодження (37,1%), причому достовірної різниці між підгрупами засуджених залежно від рецидиву скоєння злочину не виявлено. В більшості випадків злочин заздалегідь не планувався, здійснювався поодинці (86,6%), в стані алкогольного сп'яніння (70,1%), жертвами були знайомі (59,8%) та родичі (16,5%). Відносини з потерпілими в цих випадках здебільшого були напруженими (37,8%) або конфліктними (25,7%). Ці показники корелюють з ведучими мотивами правопорушень – психопатичною самоактуалізацією (r=0,31, p<0,01), особистою неприязню до потерпілих (r=0,20, p<0,05).
Протиправні агресивні дії досліджуваних у половині випадків (52,6%) були викликані віктимною поведінкою жертв. Злочину в більшості випадків передували образи (62,9%), переважно вербальні (47,4%) та несподівана ситуація (16,5%), проте в кожному п’ятому випадку (20,6%) безпосереднього провокуючого фактору не було, передусім у рецидивістів (25,7% проти 7,4% в підгрупі Іа, p<0,05). Серед предиспозитів протиправної агресивної поведінки 81 засудженого переважали матеріальні проблеми (33,3%) і конфлікти в сім’ї (25,9%), причому перші здебільшого відмічались у випадках злочинів проти незнайомих людей (17 випадків із 23 – 73,9%), другі – коли жертвами були знайомі або родичі (13 випадків із 16 – 81,3%).
За даними проведеного дослідження на перший план у засуджених виступали: психопатична самоактуалізація (40,2%), афектогенні і корисливі мотиви (34,0% і 19,6% відповідно). Причому у вперше засуджених домінували афектогенні мотиви (59,3% проти 24,3% в підгрупі Іб, p<0,001), а у рецидивістів – самоактуалізація (51,4% проти 11,1% в підгрупі Іа, p<0,001). Під час скоєння злочину більшість засуджених були обурені (28,9%) та озлоблені (44,3%).
Домінуючим мотивом злочинів проти незнайомих людей була користь (78,9%). При цьому засуджені здебільшого готувалися до злочину, підбирали знаряддя, а в момент скоєння злочину відчували страх, тривогу, переляк. Тяжкі злочини проти родичів та знайомих часто скоювалися на фоні афекту та психопатичної самоактуалізації, не планувалися, знаряддям були речі, що першими попадали під руку, домінуючими емоціями – гнів і злість.