Реферат: Клініко-соціальна характеристика осіб, визнаних обмежено осудними, і особливості скоених ними протиправних діянь

Стан обстежених з розумовою відсталістю – 55 (40%) випадків клінічно, відповідно до діагностичних критеріїв МКХ – 10, було кваліфіковано як легку розумову відсталість (F70). Із них 42% (23) – особи з дебільністю легкого ступеня, 58% (32) – з ознаками помірної дебільності.

Домінуючим психопатологічним синдромом у клінічній картині осіб із розумовою відсталістю був синдром інтелектуального недорозвитку. Обстежувані відрізнялися низьким обсягом знань, обмеженістю уявлень, примітивністю й незрілістю суджень, неспроможністю до абстрагування, обмеженістю інтересів.

У більшості обстежених були виявлені емоційно-вольові порушення збуджуваного типу – 27 (49%) випадків. Сюди ж увійшли досліджувані із психопатоподібними рисами, переважно збуджуваного, експлозивного типу. Досліджуваних із гальмівним (адинамічним) типом було 10 (18%). В інших 17 (31%) випадках верифіковано неокреслений варіант емоційно-вольових розладів.

Переважній більшості обстежених (73%) притаманна формальна критична оцінка власного стану й поведінки, відносно правильне розуміння елементарних вимог закону, протиправності своїх дій і покарання за них.

Поряд із загальним недорозвитком пізнавальної діяльності, властивим підекспертним обох порівнювальних груп, для обмежено осудних осіб властивою є перевага порушень передумов інтелекту із слабкістю функції, що регулює мислення, недостатньою критичністю, присутність емоційних порушень у вигляді афективної нестійкості із переважанням рис експлозивності (р < 0,05). Відзначена статистично достовірна відмінність свідчить про перевагу серед осіб, визнаних обмежено осудними, більш виражених форм розумового недорозвитку.

Клінічна картина в групі осіб із ознаками шизофренії – 20 (80%) випадків, і шизоафективним розладами – 5 (20%) випадків, відзначалася яскравим поліморфізмом клінічних виявів і різноманіттям психотичної структури усього спектру шизофренічних розладів у період маніфестації психозу. На момент обстеження в усіх досліджуваних констатувався стан ремісії із значною редукцією психопатологічної симптоматики, що передувала екзацербації. У 5 (20%) обстежених спостерігалося повне блокування продуктивних непсихотичних розладів, що відповідно із рубрифікацією МКХ – 10 можна кваліфікувати як стан повної ремісії без позитивної симптоматики.

Верифіковані порушення психічної діяльності в порівнюваних групах були мінімальними. Властиві їм в однаковій мірі неадекватність асоціацій із їхньою формальністю й беззмістовністю, актуалізацією латентних ознак, спотворенням процесів узагальнення, різноплановість, резонування, використання вигадливих або ускладнених мовних зворотів, слабкість критичної функції мислення відзначалися різним ступенем вияву їх дискордантності з перевагою значного ступеня в основній групі.

Порівняльна оцінка верифікованих порушень сфер психічної діяльності в осіб, що страждають на шизофренію й шизоафективні розлади, у досліджуваних групах виявила в осіб, визнаних обмежено осудними, наявність більш вираженої дискордантності асоціативної діяльності з істотним порушенням селективності когнітивних процесів, що сприяло зниженню у підекспертних рівня їх нейрокогнітивного функціонування. У результаті обмежено осудні особи не були здатні до сприйняття у повній мірі значення своїх суспільно небезпечних дій із урахуванням вимог закону, до прогнозування їх негативних соціальних наслідків для себе й оточуючих.

Істотним моментом стала відсутність достовірних відмінностей стану організації вольової діяльності в порівнюваних групах, що підкреслює постійну присутність порушень вольової регуляції в структурі психічних розладів, які наявні у підекспертних досліджуваних груп, що підтверджується фактом їх кримінальної поведінки. Серед контингенту осіб, які досліджувалися, раніше проходили СПЕ 97 підекспертних, що становить 36,2%. Порівняльний аналіз абсолютної кількості проведених СПЕ, які передували останній експертизі, продемонстрував, що стосовно осіб основної групи СПЕ проводилася достовірно частіше, ніж серед осіб, досліджуваних в контрольній групі (71,1% проти 31,9% у контрольній групі, р < 0,05). За характером експертних рішень, прийнятих при попередній експертизі, встановлено, що неосудними найчастіше визнавалися підекспертні в основній групі дослідження (40% проти 28,1% у контрольній групі, р < 0,05). Це з одного боку може свідчити про гіпердіагностику станів, що виключають осудність серед досліджених в основній групі, а з іншого - констатувати динамічність психічних процесів, що відбуваються у осіб з психічними порушеннями, під час скоєння протиправних дій. Рішення про обмежену осудність експертними комісіями було винесене тільки серед осіб основної групи – 8 випадків (12,3%).

Після проведення СПЕ раніше до підекспертних основної групи застосовувалися всі передбачені законодавством види примусових заходів медичного характеру. До осіб контрольної групи в анамнезі застосовувалися примусові заходи медичного характеру у вигляді лікування в психіатричній лікарні із звичайним (16,1%) й посиленим (9,7%) типами догляду. Наведені дані свідчать про більш високий рівень потенційної суспільної небезпеки осіб, визнаних обмежено осудними.

У значній частині дослідженого контингенту вже був кримінальний досвід у минулому (46,3% і 52,3% за групами відповідно). У місця позбавлення волі (МПВ) частіше потрапляли підекспертні контрольної групи (24,5% проти 13,8% в основній групі).

Аналіз повторності скоєння підекспертними протиправних дій свідчить, що особи із психічними розладами, визнані осудними, як правило, скоювали однотипні за структурою СНД. У осіб, визнаних обмежено осудними, було відзначено тенденцію до трансформації спрямованості СНД у бік підвищення їх суспільної небезпечності – 13 (18,7%) спостережень.

У структурі СНД осудних і обмежено осудних осіб, згідно з кваліфікацією в кримінальному законодавстві редакції 2001 р., переважали злочини проти власності, у тому числі пов’язані із насильством (пограбування, розбійництво, вимагання тощо) – 147 (49,5%) спостережень. Значна частина злочинів була скоєна проти життя й здоров’я (вбивства, заподіяння шкоди здоров’ю різного ступеня важкості) – 78 (26,3%) спостережень. Однакові позиції займають злочини проти громадського порядку й злочини в сфері незаконного обігу наркотиків (7% і 6,8%; відповідно).

При порівняльній оцінці структури СНД в досліджуваних групах встановлено, що злочини проти громадського порядку й суспільної безпеки, кваліфікації від нозологічної належності в підгрупах, частіше здійснювалися особами, визнаними обмежено осудними (р < 0,001). Злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, із достовірною частотою в усіх нозологічних формах були скоєні досліджуваними контрольної групи (р < 0,001). Підекспертні з розумовою відсталістю (=7,31, р < 0,01) і ендогенно-процесуальними розладами (=5,78, p < 0,01) основної групи достовірно частіше скоювали злочини проти життя й здоров’я порівняно із підекспертними з тією ж самою патологією в контрольній групі.

Більшість СНД було скоєно підекспертними самостійно (54,6% і 67,4% по групах порівняння) із перевагою даного показника в осіб контрольної групи. Окрім того, у порівнянні з основною групою вони найчастіше знаходилися в стані алкогольного сп’яніння в момент скоєння СНД (60% проти 47% в основній групі).

Істотним дефектом вивчених матеріалів експертизи була відсутність в актах СПЕ відомостей, що характеризували кримінальну ситуацію. Зокрема відсутні відомості про такі важливі етапи кримінальної поведінки, як передкримінальний етап (59,4% в основній групі й 17,7% в контрольній), період виконання СНД (51,4% в основній групі й 40,7% в контрольній), посткримінальний етап (70,3% в основній групі й 30% в контрольній). Одержані дані свідчать про відсутність у експертів системного підходу до оцінки об’єктів експертизи. У зв’язку із цим результуюча експертного рішення замінюється однобічно спрямованим вектором медичного критерію осудності – неосудності.

У досліджуваних групах домінували корисливі мотиви в механізмах СНД (50,7% і 58,4% по групах відповідно). При цьому в 12,6% випадків в основній групі й 10,5% випадків у контрольній групі корислива мотивація СНД була