Реферат: Коллективная форма организации труда
- по житлово-побутовому та культурному обслуговуванню робітників та службовців ;
- по нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю (12).
Неважко помітити, що ні в одному з перелічених відносин трудова діяльність у своюму змісті не виступає саме матеріальним змістом.
Слід зауважити, що вчені, що критикували включення до предмету трудового права суспільних відносин під назвою “колективно-трудових”, зараз визначають їх терміном “колективні”. При тому їх характеристика супроводжується наведенням переліку відносин, багато в чому подібних до того, який наводився стосовно колективно-трудових відносин. Так, наприклад, А.С.Пашков до числа суспільних відносин. Що виникають в сфері виробничої діяльності людей та врегульованих трудовим правом відносить :
- відносини трудових колективів та проіспілок з господарськими органами з приводу організації праці, встановлення й застосування його умов ;
- відносини по участі в управлінні підприємствами ;
- відносини по працевлаштуванню ;
- відносини по професійній підготовці та підвищенню кваліфікаціїї на виробництві ;
- відносини по нагляду (контролю) за охороною праці та додержанням трудового законодавства ;
- процесуально-трудові відносини (13).
Отже ми бачимо, що набір конкретних суспільних відносин, що складають предмет трудового права під назвою колективно-трудових чи інших, тісно зв’язаних з трудовими чи колективних, багато в чому співпадають зі не мають принципових відмін. Це наводить на думку, що дискусія про предмет трудового права багато в чому мала термінологічну природуі зараз виявилося очевидне наближення позицій обох сторін.
Разом з тим це зовсім не означая, що використання терміну “колективно-трудові відносини” правомірне при характеристиці предмету трудового права, а сама ця крнцепція є бессумнівним досягненням науки трудового права (14).
Дійсно управління колективною працею та сама праця в колективі тісно пов’язані,вірно й те що виконання внутрішнього розпорядку і пов’язані з цим відносини по керівництву та підляганню не вимагають для своєї дії будь-яких додаткових юридичних фактів крім трудового договору. Але й це, як уявляється не означає, що породжувані управлінською діяльністю відносини зливаються в єдине трудове відношення, що не піддається розчленуванню.
По-перше, на відміну від трудових відносин, що опосереднюють використання праці робітників та службовців, організаційно-управлінські відносини націлені на організацію та упрвавління колективною працею. Це одна з найпринциповіших відносин, що дає підставу для розгляду їх відносно самостійних у системі правовідносин, що примикають до предмету трудового права (15).
По-друге, відносини мііж людьми по їх участі в суспільній праці на підприємстві не зводяться до одного суб’єктивного зв’язку “підприємство-робітник”. Це комплекс, як справедливо зауважив А.Р.Мацюк, різноваріантних відносин між усіма суб’єктами трудового права : підприємством, адміністрацією, робітником, трудовим колективом, комітетом профспілки. Саме тому суб’єктів трудового права більше ніж учасників трудових правовідносин.
Відносини “підприємство-робітник” - це найголовніший визначаючий зв’язок серед усіх відносин, що належать до предмету трудового права. Але він є головним й для інших варіантів суб’єктивних зв’язків (16). Так, якщо суб’єктами трудових відносин загальновизнанно є підприємство й робітник, то в відносинах по підтримці внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві суб’єкти інші : адміністрація й робітник. Дійсно, на стадії укладання трудового договору робітник також має справу з адміністрацією, але вона в цьому випадку діє від імені підприємства. Виконує його інтереси і тому має розгядатися як орган підприємства. В процесі управління колективною працею, що використовується для засобів виробництва, що знаходяться у державній власності, адміністрація має виконувати головним чином інтереси їх власника.
Об’єктивна несхожість відносин, що виникають в процесі колективної праці на підприємстві, лише до одного зв’язку “робітник-підприємство” передмачається змога виникнення відносин між колективними суб’єктами, які піддаючись правовій регламентації, набувають форми колективно-правових відносин. Основою для їх виникнення звичайно є індівідуальні трудові відносини, оскільки відсутність на підприємствах робітників та службовців, що пов’язані з ним індівідуальними трудовими відносинами, передбачає відсутність трудового колективу, профспілкової організації, та й самого виробничого процесу. В цьому розумінні колективно-правові відносини на підприємстві похідні від трудових. Одночасно з тим суб’єкти колективних відносин, виключаючи трудовий колектив підприємства, ні за яких умов не можуть бути сторонами індівідуальних трудових відносин. В багатьох випадках колективно-трудові відносини мають за підставу виникнення самостійні юридичні фікти. Наприклад, дії адміністрації й профспілки по розробці спільних актів (як нормативного так й правозастосовного характеру), їх узгодженню й прийняттю, породжують колективні правотворчі або правозастосочі відносини. Тому колективно-правові відносини створюють, хоч й похідну, але самостійну групу правових відносин в галузі суспільної організації праці на підприємствах.
Незважаючи на різноманітність організаційно-управлінських відносин, що виникають на підприємствах, усі вони мають загальну мету - організувати взаємодію трудящих з виробничим середовищем, а саме забезпечити використання праці, а також створити загальне нормативне виробниче становище. Досягненню цієї мети має допомагати розкриття специфіки адміністративної правосуб’єктності підприємства.
1.3 Основні ознаки підприємства та його його адміністративна правосуб ’єктність
Поняття підприємства є поняттям о якостях об’єктивних, про такі, без яких воно не може бути собою. Вони повинні розкрити специфіку підприємства як деалектично суперечливої єдиної системи “суб’єктно-об’єктних відносин” (17). На цей бік питання звертається увага тоді, коли підприємство відносять “до класу великих систем змішаного типу, оскільки воно має в собі й людські (люди, об’єднанні в колективи дільниць, бригад, цехов, і також підприємства вцілому) та речові (машини, ін.механізми, матеріали, будівлі, засобі транспорту й зв’язку та ін.) частини, компоненти” (18).
Підприємство являє собою перш за все об’єднання соціальної та техніко-економічної підсистем в одному варіанті, та систем у співвідношенні суб’єкта та об’єкта управління в іншому : у своєму співвідношенні соціальна підсистема з техніко-економічною складають основу підприємства як виробничої системи.
Тому підприємство розглядається перед усім як складна комбінація технічних, матеріальних та любдських ресурсів і на цій підставі відноситься “до класу великих систем змішаного типу”.
Різноманітні проявлення компонентів внутрішньої структури підприємства не визначають їх механічного об’єднання за принципом : з одного боку, підприємство - це сукупність технічних засобів, що використовуються людьми, а з іншої - її “антологічний” статус”, - група суспільних відносин, чи з одного боку суб’єкт, а з іншої - об’єкт управління (20). Ознаки внутрішньої структури підприємства мають загальний характер, та хоч окремі з них немов виключають один одного, разом з тим втрачають зміст одне без одного. Це в повній мірі відповідає підприємству як складній організації. Підприємство - така організація, яка утворює собою окрему в стуктурному відношенні одиницю, з єдиним закритим виробничо-технологичним циклом виробництва однієї продукції, що є основною ланкою народного господарства України.
Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійних господарюючий статутний суб’єкт, що має права юридичної осби і виконує виробничу, науково-дослідницьку, комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інший рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство - також товарний знак.
Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємство виконує будь-яку господарську діяльність, якщо вона не заборонена законодавством України і відповідає меті, передбаченій статутом підприємства.
При встановленні ознак підприємства як одного з видів державної організаціїї головним є врахування особливостей, що закладені до суті його діяльності.
Одна з важливих ознак підприємства в тому, що воно реалізує свою продукцію. Як відомі зробити продукція. Що готова для використанна у народному господарстві, можливо в межех цеху, виробничої одниці, але тільки підприємство виступає суб’єктор товарно-грошових відносинах по її реалізації. Точніше, у товарному обігу продукція фігурує під маркою підприємства як його проодукція.
Суб’єктами багатьог галузей права можуть бути й цехи та інші підроздили підприємства, що однак беруть участь саме як його структурні частини, а у зовнішніх правовідносинах такі частини діють від імені одного підприємства. Діяти від свого імені й означає бути визнанним єдиним самостійним суб’єктом права, отже ознака підприємства складається не лише у володінні правами юридичної осби а й у визнанні його самостійним суб’єктом права.