Реферат: Комплекс законодавства про протидію злочинності
З врахуванням викладеного звичайно дається наступне визначення правової держави. Це така демократична держава, у якій забезпечується панування права, верховенство закону, рівність всіх перед законом і незалежним судом, де визнаються і гарантуються права і свободи людини, а в основу організації влади покладений принцип поділу влади.
Соціальними завданнями правової держави по відношенню до громадянського суспільства є:
- забезпечення рівних і справедливих можливостей для розвитку особи, досягнення добробуту людини і суспільства;
- охорона праці і здоров'я людей, забезпечення підтримки сім’ї, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів, людей похилого віку, розвиток системи соціальних служб, встановлення державних пенсій, допомог і інших гарантій соціального захисту;
- проведення гуманної демографічної політики;
- створення необхідних умов для культурного розвитку людини і суспільства;
- забезпечення екологічної безпеки і раціонального природокористування тощо.
2. Використовуючи науковий арсенал минулого і сьогодення, практичний досвід побудови і функціонування правової державності в сучасних цивілізованих країнах, вітчизняне правознавство намітило реальні контури правової держави в нашому суспільстві і визначило наступні основні проблеми його формування в Україні.
По-перше, визначити, по яких напрямах проходитиме подальше реформування всієї системи державної влади. В основі цих перетворень повинен лежати принцип поділу влади. Потрібно чимало зробити для вироблення ефективних процедур, формування певних традицій і правил взаємодії структур державної влади.
По-друге, неодмінна умова функціонування України як демократичної правової держави полягає у здійсненні судової реформи: затвердження судової влади в державному механізмі як дійсно впливової сили, незалежної у своїй діяльності від влади законодавчої і виконавчої.
По-третє, у правовій державі людина, її права і свободи повинні бути поставлені як юридично, так і фактично (реально) у ряд вищих цінностей. Хід історії показує, що особа так і не стала самоцінністю в нашій країні. Забезпечення прав і свобод людини як і раніше залишається на другому плані. Процес формування правової держави припускає створення такої дієвої системи політичних, юридичних і інших гарантій, які забезпечували б реальність дотримання і захисту прав і свобод, честі і гідності людини з боку державної влади.
По-четверте, існує проблема, пов'язана з подальшим розвитком і вдосконаленням українського законодавства: його галузей і інститутів; формуванням нової правової системи.
По-п'яте, протягом десятиліть в країні діяла однопартійна система, яка виключала можливість створення і функціонування легальних опозиційних партій. Тому в правовій державі необхідно будувати політичне життя на основі ідеологічного, політичного різноманіття (плюралізму), багатопартійності: опиратися можна тільки на те, що чинить опір. Для цього варто розвивати громадянське суспільство, що є важливою ланкою між особою і державою; у ньому реалізується велика частина прав і свобод людини.
По-шосте, необхідним чинником, що визначає успіх багатьох перетворень у державному і політичному житті нашого суспільства є рівень політичної і правової культури. Слід позбавлятися від того правового нігілізму, який особливо чітко проявився останнім часом не тільки в громадян, але й у представників державного апарату. Повага і дотримання Конституції, законів всіма членами суспільства, всіма службовими особами — невід'ємна риса демократичної правової держави, основа боротьби з правопорушеннями.
Таким чином, у правовій державі концентруються загальнолюдські цінності, сформовані в процесі тривалого розвитку державно-організованого суспільства. Природний життєвий прогрес продовжуватиме вносити нові елементи в теорію і практику будівництва правової держави як основи ефективного здійснення професійної юридичної діяльності.
3. У контексті викладених положень сучасний період державного будівництва в Україні характеризується активним і об'єктивно необхідним процесом удосконалення законодавства і практики його застосування, у тому числі в сфері боротьби з правопорушеннями. Єдність і взаємозв'язок галузей законодавства про боротьбу зі злочинністю засновані на відповідних політичних переконаннях, пануючих ідеях і установках у цій області як частині внутрішньої соціальної політики сучасної української держави.
Вироблення і реалізація політики у сфері боротьби зі злочинністю як один з актуальних сучасних напрямків діяльності держави включає формулювання завдань, обґрунтування принципів, стратегії, основних напрямків і форм впливу на злочинність і контроль над нею на соціально допустимому рівні.
Всі напрямки цієї політики єдині з погляду цілей, принципів і стратегії і тісно пов'язані між собою. Проте лідируюча роль кримінально-правової політики в комплексі напрямків боротьби зі злочинністю полягає в тому, що саме вона визначає, а потім на законодавчому рівні відображає кримінально-правові заходи впливу на злочинність: кримінальну відповідальність, її підстави і диференціацію, криміналізацію і декриміналізацію суспільно небезпечних діянь, мету, систему, види покарань, їх зміст і індивідуалізацію, а також звільнення від відповідальності і покарання.
Вітчизняна кримінально-правова політика в даний час достатньо стабільна, оскільки базується на вироблених світовим співтовариством загальновизнаних стандартах в цій області, закріплених у відповідних міжнародних і конституційних актах, положеннях нового кримінального законодавства і висновках сучасної науки.
На стратегію діяльності будь-якої держави в сфері боротьби зі злочинністю і її стан впливають комплекс соціально-політичних факторів, економічне і моральне положення суспільства. Корінні перетворення в економіці, політиці, ідеології і праві української держави останніх років зумовили адекватні зазначеним детермінантам стан кримінальної політики і напрямки її законодавчої і правозастосовчої практики.
Мета, принципи і зміст кримінальної політики реалізуються в кримінальному законодавстві, праві і його конкретних інститутах.
Кримінальне законодавство (як і все законодавство про боротьбу зі злочинністю) перебуває у віданні держави. Відповідно до розмежування предметів відання це означає, що постанови й інші рішення органівмісцевого самоврядування можуть розглядатися лише як акти про застосування норм права.
У якості керівних і основних ідей, вироблених внутрішньою соціальною політикою держави і реалізованих у законодавстві, виступають визначені кримінально-правові принципи.
Принципи кримінального права базуються на загальних положеннях про право і стійкі ідеї галузей законодавства в сфері боротьби зі злочинністю. Особливу значимість вони набувають у період судово-правової реформи, оскільки, володіючи нормативними властивостями, вони стають обов’язковими при формуванні нових інститутів і норм.
Принципи об'єктивні за своїм характером. Це визначається тим, що основні ідеї відображають об'єктивну потребу в сфері боротьби зі злочинністю і підлягають обов'язковому втіленню як у конкретних нормах права, так і при їх реалізації в правозастосовній діяльності. Система принципів кримінального права (загальправових, міжгалузевих, спеціально-правових) тісно пов'язана з принципами інших галузей права, покликаних забезпечувати проведення боротьби зі злочинністю, виявляти єдність і взаємозв'язок з ними, а з деякими з них навіть співпадати по назві і змісту.
Принципи права ґрунтуються на Конституції України, яка має, як відомо, пряму дію; на міжнародних актах і стандартах у даній області; на основоположних інститутах кримінального права. Кримінальний кодекс України до кримінально-правових принципів відносить законність, рівність громадян перед законом, винність, справедливість, гуманізм.
Таким чином, принципи кримінального права покликані визначити стратегію і напрямки розвитку конкретних інститутів, норм і практики їх застосування, забезпечити системність правового регулювання відносин в області впливу на злочинність. Усі вони взаємопов’язані між собою, доповнюють один одного, тому і їх реалізація в правозастосовній діяльності є комплексною.
4. Головне завдання комплексу галузей законодавства в сфері боротьби зі злочинністю полягає в тому, щоб уберегти особу, суспільство і державу від злочинів. Згідно ст. 1 КК України кримінальне законодавство має наступні завдання: правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Охорона особи і правопорядку здійснюється шляхом встановлення кримінальної відповідальності і покарання за суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність). Крім того, загроза покарання за суспільно небезпечні діяння, а також фактичне застосування покарання утримує від вчинення злочину значну частину осіб, які хотіли б їх вчинити.
Крім зазначених (охоронних і попереджувальних) завдань законодавство про боротьбу зі злочинністю виконує ряд інших функцій чи соціальних ролей. Основними з них є: регулятивна, інформаційна і виховна. Остання, зокрема пов'язана з правовою свідомістю населення. Недостатньо мати хороший закон і правильно застосовувати його, необхідно ще роз'яснювати його зміст, соціальну цінність і необхідність. Тому роз'яснювальна, виховна робота також є одним з основних завдань усіх правоохоронних органів.