Реферат: Конфесійно-етнографічний ареал України

Найбільшою за кількістю релігійних громад, масовим впливом на національно-духовні процеси в Україні є православна церква, прихильниками якої є українці, росіяни, білоруси, румуни, молдо­вани, болгари, албанці, греки, гагаузи, представ­ники інших етнічних груп. Її громади, організації та об'єднання рівномірно розташовані на всій те­риторії держави. Православна церква в умовах поліконфесійного суспільства не є одноманітною. Вона, як зазначалося вище, складається з таких основних утворень: Українська православна церк­ва — Київський патріархат. Українська право­славна церква Московського патріархату. Ук­раїнська автокефальна православна церква, які разом з іншими православними громадами об'єд­нують понад 9,5 тис. організацій, що становить майже 53% всієї релігійної мережі України. Таке різноманіття православних утворень обумовлено процесом національного державотворення, полі­тичними чинниками, наявністю представників різноманітних етнічних груп, які традиційно на­лежали до певних православних релігійних гро­мад, та ін.

Хоч окремі православні утворення виникли на межі 80—90-х pp. XX ст., історично існування православ'я в Україні було започатковано ще за часів Київської Русі, з прийняттям християнства та утворенням Київської митрополії під .юрис­дикцією Константинопольської патріархії. Згодом українське православ'я було приєднане до Російської православної церкви, яка визначала до­лю православних громад на теренах України. Після утворення суверенної Української держави, широкої демократизації суспільства і значного поліпшення державно-церковних стосунків в Ук­раїні сталися зміни в монопольному становищі російського православ'я. На національно-тери­торіальних засадах відновила діяльність УАПЦ, а з часом завдяки об'єднанню частини релігійних громад і духовенства УПЦ МП та УАПЦ утвори­лась УПЦ—КП. Управління церквою здійснює Ви­ща церковна рада на чолі з патріархом київським і всієї Русі-України.

У стосунках між трьома гілками православ'я загалом спостерігаються напруженість і часті су­перечки, що інколи призводять до міжцерковних конфліктів. Власне, розпад православ'я на три са­мостійні, недружні церкви, які претендують на монопольну презентацію всього православ'я в Ук­раїні, є виявом небувалої в історії нашої країни кризи православ'я. До того ж цю кризу поглиблює грубе втручання у внутрішньоцерковні справи представників політичних партій та рухів, а також сприяння конфліктній ситуації з боку окремих за­рубіжних релігійних центрів, які виборюють "свої канонічні українські території".

Українська греко-католицька церква започат­кована Берестейською (1596) та Ужгородською (1649) уніями.\ 3 моменту легалізації (1989 p.) УГКЦ відновила свою структуру, а за кількістю громад (3200) посідає нині друге місце після пра­вослав'я в Україні. Переважна більшість парафій (97%) знаходиться в західних областях України. До цієї церкви належать і 19 греко-католицьких єпархій, що діють серед української діаспори. Очо­лює церкву (опріч Мукачівської єпархії, безпосе­редньо підпорядкованої Ватикану) верховний архієпископ.

Хоча процес відбудови УГКЦ перебігає ста­більно, ця церква втягнута у складні та гострі про­тиріччя з православ'ям. Історично склалося так, що територією сучасної України пролягала межа між зонами домінування православ'я і католициз­му. На цій межі й точилася боротьба за вплив на громади УГКЦ. Греко-католики боронили свою не­залежність і від православних, і від католиків, що обумовило сучасні конфліктні ситуації.

Загалом УГКЦ активно впливає на національне відродження, розвиток національної свідомості й культури народу. Важливою ознакою суспільної діяльності УГКЦ є зусилля з подолання застарілої міжконфесійної ворожнечі між греко-католиками і православними. Між ними поступово налагоджую­ться нормальні цивілізовані контакти, їхні ієрар­хи беруть участь у спільних заходах (церемоніях і святах), висловлюють прагнення до християнської єдності, створюють в окремих областях Еку­менічні ради для погодження міжконфесійних і міжцерковних непорозумінь (Івано-Франківськ, 1997 p.) за участю представників облдержадміні­страцій тощо.

Римсько-католицька церква існує на території України з XIV ст. внаслідок утворення Католиць­кої митрополії та поширення католицизму в XVI ст. переселенцями з Польщі. РКЦ практично закінчила свою розбудову, утворивши Львівську архідієцезію як її духовний центр, відповідні уп­равлінські та духовно-навчальні структури. У підпорядкуванні нунція (посла) Ватикану в Украї­ні автономно діє структура РКЦ у Закарпатті — Закарпатська апостольська адміністрація Рим­сько-католицької церкви. Нині більш як 700 като­лицьких громад діють у всіх областях України.

Основні зусилля церкви на сучасному етапі спрямовані на відродження церковної мережі, що існувала в період найбільшого впливу католициз­му в Україні — у XVIII—XIX ст. Водночас като­лицькі громади беруть активну участь у розбудові національної державності, духовного відродження народу, в подоланні міжконфесійної ворожнечі, яку постійно роздмухували всі попередні режими. РКЦ стає, зрештою, повноправним членом нашого церковно-громадського життя. Її ієрархи та вищі духовні особи беруть участь у роботі Всеук­раїнської ради церков і релігійних організацій, які є прообразом майбутнього єднання віруючих різ­них конфесій.

Іслам — одна з конфесій національних мен­шин, представники яких на теренах України з'явилися ще за часів формування етнічної групи кримських татар, які прийняли мусульманську віру. Згодом громади послідовників ісламу були утворені переселенцями з Поволжя (татари). Се­редньої Азії (узбеки, туркмени, казахи тощо), Кавказу (азербайджанці, чеченці тощо). Кількість му­сульманських громад в Україні зросла до 200, про­те єдиної церковної структури ця конфесія не на­була. Нині офіційно діють три зареєстровані са­мостійні центри у Києві, Донецьку, Криму. Ство­рено мусульманську політичну партію.

Мусульмани України активно підтримують політику національного державотворення, беруть участь у збереженні культурної самобутності національних меншин. Проте певна напруженість у мусульманському середовищі характерна для Криму, де зосереджено основну масу прихиль­ників цієї конфесії. В основному загострює її відсутність достатньої кількості кваліфікованих служителів культу і відповідних культових спо­руд, що обумовлено, насамперед, тимчасовими складнощами в облаштуванні кримських татар.

Досить широко представлені в Україні церкви протестантського напрямку. Вони об'єднують близько 4 тис. релігійних громад. Разом із право­славними, греко-католиками й католиками хрис­тиянські течії об'єднують понад 17 тис. релігійних організацій, що діють в Україні. У протестант­ських церквах є необхідні управлінські структури, що діють на підставі статутів, зареєстрованих в установленому законом порядку. Тут панують спокій і діловитість, відсутні гострі протиріччя між громадами, активно ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська та благодійна робота. Найбільше поширені такі про­тестантські церкви:

Церква євангельських християн-баптистів (Союз ЄХБ України), послідовники якої з'явили­ся на теренах України в 60—70-х pp. XX ст. У 1961 p. від Всесоюзної церкви ЄХВ відкололася громада баптистів-ініціативників, утворивши потім Раду церков ЄХБ. Послідовники останньої є і в Україні. У 1990 p. після розпаду Всесоюзної церкви ЄХБ послідовники баптизму в Україні от­римали самостійність.

Церква християн віри євангельської (ХВЄ, або п'ятидесятники) — одна з течій п'ятидесятників не тільки в світі, а й на теренах України. Послідов­ники американської церкви Асамблеї Бога з'яви­лися на території нашої країни у 20-х pp. XX ст. Зокрема, на території Тернопільської області було започатковано віросповідання ХВЄ, а в Одесі під впливом проповідника І. Воронаєва, місіонера аме­риканської церкви п'ятидесятників, започаткова­но віросповідання християн євангельської віри (ХЄВ, або воронаєвпі). Окремо від зазначених цер­ков існує ще велика кількість відрубних релігійних громад п'ятидесятників (ХВЄ). Нині в Україні діє Всеукраїнський союз ХВЄ (п'ятидесят­ників) України та Союз вільних церков ХВЄ Ук­раїни.

Церква Свідків Єгови, послідовники якої в Ук­раїні з'явилися після возз'єднання західних зе­мель, де у 20—30-х pp. XX ст. було засновано перші громади. Це — пізня течія у протестан­тизмі, що виникла в 70-х pp. XIX ст. (офіційна назва існує з 1931 p.). Після довгого невизнання з боку держави наприкінці 80-х pp. цю церкву було, зрештою, юридичне оформлено. Українські гро­мади Свідків Єгови підпорядковані центру в Брукліні (СІЛА).

Церква адвентистів сьомого дня (АСД) — одна з найбільших течій в адвентизмі, послідовники якої в Україні (Криму та Запоріжжі) з'явилися 1887 p. Внаслідок розколу в АСД від них відійшли громади адвентистів реформаційного руху, які все ж таки залишились у межах віросповідання. Гро­мади адвентистів у нашій країні об'єднано в Українську уніонну конференцію АСД. Загалом, вищезгадані протестантські церкви справляють помітний вплив на всі сфери суспільного життя і, передусім, на духовність народу.

Церкви окремих національних меншин в Ук­раїні представлені такими релігійними кон­фесіями:

Закарпатська реформатська церква (угор­ська) має своїх послідовників серед угорців (ма­дярів), які проживають головно в Закарпатській області. Реформатське віровчення близьке до дог­матів ортодоксального кальвінізму, започаткова­ного у 20-х pp. XVI ст. в період Реформації. Послідовники реформатського віровчення з'яви­лися на теренах України внаслідок угорської ко­лонізації Закарпаття, що мала місце в період за­гарбання Угорщини Оттоманською імперією, та витіснення звідти українського населення. Слід зазначити, що частину послідовників реформат­ської церкви складають чехи, а певна частина угорців є послідовниками католицизму. Взагалі, протестантські течії, що набули поширення в Ук­раїні, беруть активну участь у суспільному житті, відродженні української духовності та держави.

Російська православна старообрядницька церк­ва (Білокриницької згоди) та Російська право­славна старообрядницька церква (Безпопівської згоди) сформувалися на території України серед російських переселенців, які тікали від релігійних переслідувань після церковної реформи XVII ст. у Російській державі. Перші поселення старовірів виникли на Чернігово-Сіверщині у 60-х pp. XVII ст. У XVIII ст. старовірські поселення з'яви­лися в Подільській губернії (засновані пилипівця-ми) та в межах Північної Буковини (засновані ли-пованами).

Серед релігійних організацій російських національних меншин варто відзначити й громади молокан, які виникли на теренах України в першій третині XIX ст. через переслідування їхніх

прихильників з боку Російської православної церкви. Трохи раніше в Україні заснували свої се­лища православні сектанти-духобори, які також тікали від переслідувань. Нарешті, на початку 30-х pp. XX ст. в Україні серед російського насе­лення утворилися секти прихильників Істинно-православної церкви (ІПЦ).

Об'єднання релігійних громад іудейського віро­визнання мають своїх послідовників з-поміж єврейської національної меншини. Поселення євреїв в Україні обумовлено історично. Серед єврейського населення є також прихильники су­часних течій в іудаїзмі, що про них йшлося вище. Іудаїстськими громадами в Україні керують два центри.

Вірмено-григоріанська апостольська церква, послідовниками якої є представники вірмен. Перші вірменські колонії виникли на сучасній те­риторії України (в Криму) ще в XI ст., але ком­пактні поселення з'явились у XV—XVII ст. на західноукраїнських землях. Серед вірмен є й по­слідовники Вірмено-католицької церкви.

Караїми — народ, який живе переважно в Кри­му; походить від послідовників секти іудаїзму, що виникла ще у VIII ст. у Вавилоні та не визнавала Талмуду. Все це обумовило існування в Україні етноконфесійної групи — караїмів.

Кримчаки — етнічна група, що живе також пе­реважно в Криму і е нащадками давнього місцево­го населення Криму, яке згодом прийняло іудаїзм (за іншою версією, це нащадки кримських євреїв і генуезців, які перейняли тюркську мову). Це обу­мовило існування в Україні етноконфесійної гру­пи — кримчаків.

Серед інших національних меншин, які насе­ляють територію нашої країни, трапляються послідовники Німецької євангелічно-лютеранської церкви. Шведської євангелічно-лютеранської церкви, Корейської методистської церкви та інші конфесії.

На теренах України набули поширення релігійні громади нових культів, або релігії нового віку. Щ нові релігійні утворення 60-х pp. XX ст. виникли спершу у СІЛА, а згодом поширились у Західній Європі та Україні (80—90-і pp.). Умовно нові релігії поділяють на три групи:

1) культи, що виникли на запозичених христи­янських ідеях і пропонують власний шлях до спасіння ["діти Бога", Місцева церква. Церква об'єднання (уніфікації) тощо];

2) культи, що виникли на основі східних віру­вань (рух "Харе Кришна", віра Багаі, "Місія бо­жественного світла" тощо);

3) культи, що практикують медитації, духовні вправи, психічні сеанси тощо (Церква сайєнтології, Товариство трансцендентальної медитації та ін.).