Реферат: Конституція США 2
Скликанню Конституційного конвенту передували події початку 1787 року, коли в Анаполісі (штат Меріленд) у лютому 1787р. відбулася конференція представників штатів. На ній обговорювалися правила внутрішньої торгівлі. Ініціатива скликання належала Віргінський законодавчій асамблеї, котра звернулася з закликом до інших штатів обрати делегатів та зібратися в Анаполісі. Делегатів, що прибули, представляли тільки 5 штатів з 13, тобто, меншість. Обговорення було вирішено не проводити. Тоді А. Гамільтон запропонував направити всім штатам звернення з закликом зібратися у травні 1787 року на конвент, щоб "привести у відповідність з насущними потребами союзу конституцію федерального уряду"[8] .
Ця пропозиція була прийнята делегатами в Анаполісі та всім штатам було надіслано пропозицію зібратися для обговорення не тільки торговельних, а й інших насущних питань державного переустрою США. Під насущними питаннями народ розумів заклик - разом розробити справедливу конституцію, яка б відповідала загальним інтересам.
Нова конституція була вимогою всього суспільства. Але якщо народ чекав справедливу конституцію, яка б відповідала його інтересам, то представники заможних класів розраховували за новою конституцією встановити в країні "закон та порядок", закріпити законодавчу владу заможних, щоб позбавитися "жахів демократії, що не контролюється". Так були визначені різні тлумачення "справедливості". Один з тих, хто створював конституцію, Дж. Медісон, писав: "Ті, хто володіє власністю, а також ті, хто її не має завжди представляли різні інтереси у суспільстві. Теж саме можна сказати про кредиторів та боржників. Земельні, промислові, торговельні та грошові інтереси, а також інтереси менших груп обов'язково проявляються в цивілізованих націях та поділяють їх на різні класи, що керуються у своїх діях різними почуттями та поглядами. Регулювання цих неоднакових та суперечивих інтересів є основною метою сучасного законодавства."[9]
Делегати конституційного конвенту, що взяли на себе місію розробки нового законодавства, привласнили собі право регулювати інтереси різних класів та груп населення суворо у відповідності з інтересами багатих власників.
Перейдемо до безпосередньої діяльності конвенту по розробці Конституції США та її характеристики.
Конституційний конвент розпочав свою роботу у травні 1787 р. Складався він в основному з представників буржуазії та заможних землевласників, що закріпилися при владі в ході війни за незалежність. Так, з 55 делегатів у конвенті – 24 були банкірами й лихварями, 11 - купцями та мануфактурниками, 15 - рабовласниками.
У конвенті розгорілася боротьба з питання організації влади. Більшість делегатів була прихильниками федерального державного устрою з міцною центральною владою. Буржуазія, що закріпилася при владі, мала потребу в єдиному національному ринку. Згідно нової конституції Сполучені Штати перетворювалися з конфедерації майже самостійних штатів в єдину федеральну державу. Це перетворення на союз штатів здійснювалося для можливості проведення спільної зовнішньої політики, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, оборони та регулювання відносин як між штатами, так і між окремими громадянами.
У конституції, яку розробив конвент, законодавча влада у країні належала представницький установі - Конгресу, який складався з двох палат: Сенату та Палати представників.
Кожний штат республіки надсилав у Сенат по два депутати, які висувалися місцевими законодавчими зборами. Це були сенатори, термін повноважень яких встановлювався 6 років. Кожні 2 роки склад сенаторів змінювався на одну третину. Палата представників складалася з депутатів, які обиралися від кожного штату у відповідності з чисельністю його населення. Термін повноважень членів палати представників визначався два роки.
Виборчим правом користувалися тільки чоловіки, що досягли 21 року. У зв'язку з тим, що у кожному штаті мали місце свої конституції з різними видами обмежень у виборчих правах (ценз осідлості, вміння читати та тлумачити конституцію та ін.) , кількість виборців дуже обмежувалася. З 3,5 млн. чоловік населення це право мали лише 120 тис. чол. (4,8 %) . Не мали виборчого права жінки, індіанці та негри.[10]
Виконавчу владу очолював Президент. Він був головою як держави, так і уряду. Країною він управляв через секретарів, виконуючих роль міністрів, які несли відповідальність тільки перед Президентом.
Президент наділявся широкими повноваженнями. Він не тільки головував у федеральному уряді, а й був головнокомандувачем усіма військовими силами. Обирався Президент строком на чотири роки непрямими виборами: спочатку вибиралися виборники, які безпосередньо обирали Президента.
Закони розглядалися та затверджувалися в обох палатах. Кожний законопроект повинен був отримати підпис Президента, який мав право "затримуючого вето". Але, якщо палати більшістю у дві третини складу повторно підтверджували свою волю видати закон (після другого обговорення), то він міг набрати силу і без санкції Президента.
Для регулювання взаємодій між окремими штатами й громадянами, а також інших положень, що прийняті конгресом, конституцією був заснований Верховний чи Федеральний суд, який був вищою апеляційною інстанцію на рішення та вироки апеляційних судів. Верховний суд складався з голови та членів, що призначалися Президентом на все життя. Верховний суд слідкував за відповідністю закону Конституції, міг визнати чи відмінити його. Такою була структура вищих політичних організацій по Конституції 1787 року.
РОЗДІЛ II
КОНСТИТУЦІЯ США
2.1 ПРИНЦИП ПОДІЛУ ВЛАДИ
Принцип поділу влади спирається на ідеї, що походять ще від старогрецького мислителя Аристотеля. Основну розробку вони одержали в 18 сторіччі у французького філософа Ш. Монтеск'є. Відповідно до його поглядів, свобода, тобто право робити усе, що не заборонено законами, може бути забезпечена тільки в такій державі, де влада розділена на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. У умовах демократичного режиму кожна з них має визначену самостійність і врівноважується іншою гілкою. Компетенція кожного органу визначається так, щоб виключити його панування над іншими органами. Це одна з найважливіших гарантій проти сваволі.
У «соціалістичних» країнах принцип поділу влади відхилявся на користь принципу «єдності влади», що виражається в «повновладді» представницьких органів, на яких переходило здійснення народного суверенітету. І виконавча, і судова влади підзвітні радам, і вони можуть навіть брати на себе функції цієї влади. У дійсності така модель служила прикриттям всевладдя апарату компартії, що реально керувала і законодавчою, і виконавчою, і судовою владою, а не рідко здійснювала державно - владну діяльність.
Приклад достатньо жорсткого поділу влади дала конституція США. Відповідно до її ст. 1 повноваження законодавчої влади належать парламенту - Конгресу США, відповідно до ст. 2 повноваження виконавчої влади належать Президенту США, а відповідно до ст. 3 повноваження судової влади належать Верховному Суду США і нижчестоящим судам, заснованим Конгресом. Згодом принцип поділу влади став іменуватися системою «стримувань і противаг».
Як уже було сказано, у США за основу побудови системи державної влади був узятий принцип поділу влади, що в американських умовах трансформувався в так називану систему стримувань і противаг (checks and balances). У Конституції був проведений організаційний поділ між трьома гілками державної влади - Конгресом, Президентом і Верховним судом, кожному з який була надана можливість діяти самостійно в конституційних рамках. Встановлені відношення між цими органами як у минулому, так і зараз мають на меті запобігти посиленню одного з них за рахунок іншого і перешкодити одній з частин системи діяти в напрямку, протилежному напрямкам інших органів. Подібна збалансованість державної системи ускладнює нововведення, але в той же час перешкоджає можливості узурпації влади з боку якогось із названих органів. У відомому рішенні, винесеному в липні 1974 р., Верховний суд США пояснив: «Конституція не тільки розосередила владу для кращого забезпечення свободи, але вона також припускає, щоб на практику розосереджена влада була об'єднана в ціле для ефективного керування. Конституція наказує, щоб гілки влади були одночасно відділені один від одного і взаємозалежні, щоб були автономними і взаємодіючими один з одним».[11]
Принцип поділу влади проведений через усі важливі положення Конституції. Він виражається, зокрема, у роздільному і послідовному викладі правового статусу трьох гілок влади. Створена система органів спочатку слабко спиралася на основу державної влади - виборчий корпус. Більшість заснованих федеральних інститутів не обиралося загальним і прямим голосуванням. Президент одержував і одержує владу в результаті непрямих виборів; у початковий період вибірники президента рідко визначалися прямими виборами; набагато частіше їх обирали законодавчі збори штатів. Сенат - верхня палата Конгресу - до 1913 р. складався з членів, також штатів, що обиралися законодавчими зборами, а Верховний суд і понині залишається призначуваним органом. Тільки Палата представників із 1789 р. формується шляхом прямого голосування.
Фактичні відношення між трьома основними органами влади - Конгресом, Президентом (до речі, він іменується не Президентом республіки , а Президентом Сполучених Штатів) і Верховним судом постійно змінюються, але самий принцип поділу влади залишається незмінним. Юридичним засобом впливу Президента на Конгрес є право вето у відношенні законопроектів, прийнятих останнім. Законопроект повертається Президентом у Конгрес, що може перебороти вето двома третинами голосів у кожній палаті. У арсеналі президента є також так зване кишенькове вето, процедура прийняття якого полягає в тому, що своє несхвалення Конгресу Президент виражає не письмовою забороною, а тим, що лишає законопроект непідписаним до перерви сесії Конгресу, коли така перерва наступає до закінчення 10-денного передбаченого Конституцією терміну для підписання акту Президентом. У цьому випадку Конгрес повинний знову прийняти законопроект на сесії. Президент не зобов'язаний викладати мотиви застосування «кишенькового вето». Практика застосування вето дуже різноманітна, але тільки в перше сторіччя дії Конституції 1787 р. знаходилися при владі президенти, що не користувалися своїм правом. Таких президентів було сім: Дж. Адамс (1787-1801) , Т. Джефферсон (1801-1809) , Дж. К. Адамс (1825-1829) , У. Л. Гаррісон (березень-квітень 1841 р.) , З. Тейлор (1849-1850) , М. Филмор (1850-1853) і Дж. А. Гарфілд (березень-липень 1881 р.) . Після Дж. А. Гарфілда жодний Президент США не відмовив собі в задоволенні скористатися своїм конституційним правом, причому деякі з них цим правом користувалися досить часто: так, що одержав прізвисько "президент-вето" С. Г. Клівленд за два терміни перебування при владі (1885-1889 і 1893-1897) 346 рази застосував відкладене вето і 238 рази – "кишенькове". Ф. Д. Рузвельт (1933-1945) - 372 рази відкладене і 263 рази "кишенькове", у Г. Трумена (1945-1953) "показники" були відповідно 180 і 70, у Д. Д. Эйзенхауера (1953-1961) - 73 і 108. Вето поширюється на весь законопроект, навіть якщо глава держави не згідний із його окремими положеннями. Іншими словами, якщо він не хоче опублікувати прийнятий і затверджений закон в офіційному друкарському органі (якусь частину) законопроекту, то повинен відкинути весь акт. Вето може бути застосоване до будь-якого законопроекту, крім зміни, що вносить, у Конституцію. Для прийняття Конгресом поправок (точніше - пропозиції поправок) до Конституції потрібно дві третини голосів у палатах; саме стільки необхідно для подолання вето Президента.[12]
Другим важливим засобом впливу на Конгрес є послання Президента – "ПРО положення Спілки". Вони містять виклад політичних цілей глави виконавчої влади; послання розглядаються як програма законодавчої діяльності Конгресу. З інших повноважень Президента у відношенні Конгресу можна виділити право глави держави скликати Конгрес на спеціальні сесії; у даний час воно майже не використовується через велику тривалість звичайних сесій (часто більше 300 днів у році) .У той же час Конгрес США по праву рахується вищим органом влади країни. Велика частина повноважень, перерахованих у Конституції, передана Конгресу, тоді як компетенція Президента республіки стає набагато менша. Законодавство - монополія Конгресу. Він приймає закони, володіє, виключним правом прийняття бюджету, установлення податків; палати Конгресу мають широкі контрольні повноваження, можуть засновувати спеціальні комітети розслідувань. Крім того, Сенат підтверджує вищих посадових осіб країни, призначуваних Президентом, у тому числі міністрів і суддів Верховного суду, дозволяє Президенту ратифікувати міжнародні договори. Конгрес може передати до суду і судити Президента, Віце-президента й інших посадових осіб США в порядку імпічменту.
Щоб управляти країною, Президент повинний співпрацювати з Конгресом, якому у випадку розбіжностей належить останнє слово. Крім того (і це дуже важливо), Президент не має право дострокового розпуску Конгресу. Іншими словами, Президент не без "зброї" (право вето) , але і Конгрес дуже могутній, володіючи кардинальними засобами впливу на виконавчу гілку влади. Механізм, при якому здійснення влади засноване на тому, що її законодавча і виконавча гілки можуть впливати один на одного, примушує їх пристосовуватися один до одного, шукати взаємовигідні рішення.
Верховний суд США, крім зазначених в Основному законі повноважень, із 1803 р. привласнив собі таке право конституційного контролю, тобто право вирішувати питання про відповідність Конституції актів Конгресу, Президента й органів влади штатів. Тлумачачи конституційні норми, судді Верховного суду, як і інших судів, що здійснюють такий контроль у США, визначають долю правових актів.
2.2Федералізм і суверенітет.
Проблема федералізму була, напевно, тим, що зробило найбільші розбіжності і під час боротьби за ратифікацію, і під час раннього розвитку нації. Конфедерація, що передувала Конституції, була заснована на авторитеті штатів. Національний уряд, виходячи зі Статей Конфедерації, був створенням штатів, і ті зберігали всі суверенні повноваження. Утворення, назване Сполученими Штатами, розглядали як щось схоже на лігу штатів.
Проте Джеймс Медісон, як і багато інших членів Конвенту, визнавали, що національний уряд потребував у розширених повноваженнях і повинний бути заснований на підтримці нації як єдиного цілого, якщо США хоче стати нацією з реальною силою і єдністю. Критики Конституції підтверджували, що уряд не може працювати ефективно на рівні такої великої держави - нації . Вони побоювалися консолідації влади в національному уряді і думали, що кінцем експансії національної влади може стати тільки деспотизм і тиранія. Антифедералісти були упевнені, що республіканський уряд, заснований на представництві, може ефективно функціонувати лише на локальному або цивільному рівні. Проте федералісти зуміли переконати політичних супротивників, і в такий спосіб США стали першою в історії федеративною державою, політичний устрій якої визначено і закріплено в Конституції (статті IV і VI; пізніше і X поправка )[13] .
Відповідно до Конституції, федералізм являє собою подвійну форму державного уряду, у якому є присутнім функціональний і територіальний поділ влади. Федералізм являє собою ніби поступку між двома іншими формами політичного устрою: унітарної і конфедеративної. У унітарній державі вся повнота влади знаходиться в руках центрального уряду. У альтернативній формі - конфедерації - загальний центральний орган - Рада Конфедерації обговорює лише питання загальної політики і грає більше рекомендаційну роль стосовно своїх суверенних членів, а вся повнота влади знаходиться в них. У федералізмі між центральним і місцевими урядами існує встановлене Конституцією і законами поділ владних повноважень і функцій.
Упорядники Конституції США чітко розподілили повноваження, якими був наділений федеральний уряд, а усе "інше" (без деталізації і перерахування) віддали владі штатів. Таким чином, центральному уряду належить виключне право проведення зовнішньої й оборонної політики, надання громадянства США іммігрантам, емісії грошей і контролю грошового обігу, забезпечення внутрішньої безпеки, визначення національних пріоритетів і ряд інших.
У відання штатів вносяться такі статті як цивільне і карне законодавство, організація народного утворення, охорони здоров'я, забезпечення суспільного порядку, будівництво і підтримка доріг і комунікацій, контроль за використанням землі і природних ресурсів, і т.д. Деякі функції, наприклад оподатковування або екологічна безпека, належать і центру, і штатам. Взагалі, система поділу державних прибутків і витрат між центром і штатами досить чітко і послідовно розподілена і: визначені рівні влади мають визначені джерела надходження в бюджет, тим самим уникаючи конфліктного поділу.
Важливо, що навіть при наявності в штатів всіх атрибутів суверенітету (герб, прапор і т.п.) , стаття IV Конституції недвозначно встановлює повний суверенітет тільки на федеральному рівні, усі федеральні закони і договори спілки повинні здійснюватися на всій території США в будь-якому штаті. Спочатку це викликало жорсткі розбіжності і навіть привело до Громадянської війни 1861-1865 рр., самої кровопролитної з тих, що коли-небудь велися на території Америки, і яка посіяла найбільший за всю історію розбрат між громадянами країни. Дане положення розглядається як наріжний камінь існування і функціонування американської федерації.
РОЗДІЛ III