Реферат: Конструкції автоматизованих фільтраційних та осаджувальних центрифуг з ножовим вивантаженням осаду

В центрифугах типів ФГН і ОГН осад, що вивантажується, при зрізанні ножем здрібнюється. Для обробки суспензій з липким мазким осадом ці центрифуги не придатні.

Ротор осаджувальних центрифуг типу ОГК суцільнозварний.

Конструкцією цих центрифуг, на відміну від фільтрівних, передбачено механізм відведення освітленої рідини, який складається з відводівної труби з силовим гідроциліндром та дроселем для регулювання швидкості повороту відводівної труби. У осаджувальних центрифуг відсутні розподільні клапани, а також клапани промивки та регенерації.

При роботі центрифуги суспензія поступає через регулювальний завантажувальний клапан і живильну трубу. При досягненні заданого рівня шару осаду подача суспензії автоматично припиняється, після чого здійснюється відтиснення і та, в разі необхідності, промивка осаду.

Віджатий осад зрізається поступово рухованим або поворотним ножем і через бункер вивантажується з центрифуги.

В осаджувальних центрифугах суспензію можна обробляти двома способами:

– суспензія подається в ротор до його заповнення; потім подача припиняється і після осадження твердої фази через відводівну трубу виводиться освітлена рідка фаза;

– суспензія подається в ротор безперервно; тверда фаза накопичується в роторі, а освітлена рідка фаза переливається через борт і виводиться з центрифуги. Живлення центрифуги продовжується до заповнення ротора осадом. Залишена рідка фаза через відводів ну трубу виводиться з ротора.

2.4 Переваги центрифуг

До переваг центрифуг типів ФГН та ОГН відносяться простота конструкції, широкий діапазон габаритних розмірів (типорозмірів), автоматичне управління, можливість обробки суспензій у широкому діапазоні концентрацій твердої фази та розмірів частинок, висока якість промивки твердої фази (на центрифугах ФГН), отримання освітленої рідкої фази.

Ці машини зручні в обслуговуванні і завдяки герметичності конструкції можуть працювати у вибухонебезпечних приміщеннях, а також у приміщеннях з підвищеною вологістю.

2.5 Вади центрифуг

До вад центрифуг цього типу відносяться: неможливість оброблення у ряді випадків суспензій з нерозчинною твердою фазою, здрібнення кристалів при зрізанні ножем; періодичність процесу, яка не завжди дозволяє вмикати машини в автоматичні та особливо у безперервно діючи технологічні лінії; нерівномірне використання при різних операціях потужності електродвигуна, велика питома маса та пов'язана з цим необхідність установлення їх на міцних віброізоляційних постаментах чи фундаментах; нездатність до самобалансування при завантаженні, яка часто призводить до виникнення сильних вібрацій.

2.6 Основні вузли горизонтальних автоматизованих центрифуг

2.6.1 Ротор

Ротор є основним робочим органом центрифуги. Його виготовляють зварним з вуглецевих або корозійностійких сталей, а також з титанових сплавів (рисунок 3). Він складається з днища 1, обичайки 2 та переднього борта 3 (у крупно габаритних машинах днище та борт виконують литими або зварними).

По внутрішній циліндричній поверхні фільтрувального ротора укладають фільтрувальну основу, яка звичайно складається з двох сит, – фільтрувального 7 та укладеного під ним дренажного 8, призначення якого – забезпечити максимальну робочу площу поверхні фільтрувальної основи.

Як фільтрувальну основу застосовують плетені сітки (металеві або полімерні) та тканини. Оскільки фільтрувальні основи часто чинять вирішальний вплив на якість відцентрового фільтрування, вони повинні задовольняти таким вимогам:

– гарно затримувати тверду фазу суспензії;

– мати мінімальний гідравлічний опір;

– мати гарну адгезію до фільтрувального матеріалу;

– бути достатньо міцними;

– не набухати при зіткненні з рідиною;

– характеризуватися рівномірним розподіленням властивостей.

Від правильного вибору фільтрувальної основи, способу кріплення, зручності промивки, очистки та заміни, а також від довговічності та надійності багато в чому залежить ефективність застосування центрифуги. Цим якраз обумовлена різноманітність фільтрувальних основ та способів їх кріплення в роторі.

Один із найпоширеніших способів кріплення сит у роторі показано на рисунку 2.3. По колу ротора сита кріпляться двома розрізними перфорованими кільцями 4, а по ширині - перфорованою планкою 5 та спеціальними болтами 6 з низькою голівкою. Усі болти обов'язково стопоряться пелюстковими шайбами 9.

Рисунок 3 – Ротор горизонтальної автоматичної центрифуги:

1 – днище; 2 – обичайка; 3 – передній борт; 4 – перфороване кільце;