Реферат: Концепції особистості у вітчизняній психології

Отже, робить висновок вели­кий фізіолог і психолог, «соціаль­на сфера особистості стає об'єдну­ючою ланкою і збудником усіх слідів психорефлексів, які виника­ють на грунті суспільного життя, і такими, що оживлюють ті чи ті органічні реакції» [18, с. 394].

В.Бехтерев не оминає своєю увагою й індивідуальні особли­вості особистості, серед яких передусім виокремлюється ха­рактер. Він пропонує розподіля­ти індивідуальні особливості на дві великі групи, зіставляючи їх саме з органічною та соціальною сферами особистості.

Далі можуть розглядатись інші, більш часткові, домінуючі особливості, зокрема, розумова працездат­ність та зосередженість, які влас­тиві мислителям, або тонка й ви­соко диференційована вразливість, що притаманна художникам, чи діяльність, пов'язана з винахідли­вістю й рішучістю енергійних осіб, приміром, полководців [18, с. 399].

В.Бехтерев припускає мож­ливість ще докладнішої індивіду­альної характеристики особистості, приміром, залежно від темпера­менту. Відповідно до цього можуть виділятися діяльні й пасивні, афек­тивні та розсудливі типи особис­тостей.

Учений стверджував, що для особистості властиві вольові вияви, внутрішні мотиви дій і вчинків, тобто ті психічні явища, які у пси­хології та філософії пов'язуються з волею. Людина у своїх учинках і діях виражає передусім свою осо­бистість, власну волю. Водночас, її психічний розвиток може приз­вести до різних варіантів ставлен­ня до навколишнього світу: «...різноманітні впливи підпоряд­ковують собі слабкі натури; сильні ж натури протистоять зовнішнім впливам» [18, с. 400]. Саме розви­нута особистість набуває великої сили в активному ставленні до об'єктивного світу.

Умови розвитку і здоров'я особистості

В. Бехтерев розглядає широкий спектр умов, чинників, від природ­них, фізичних і біологічних, до соціальних, політичних і економіч­них, які або сприяють, або згубно впливають на розвиток особис­тості, ведуть до її розвитку чи за­непаду.

Він указує на той незапереч­ний, на його думку, факт, що по­мірний клімат є більш сприятли­вим для розвитку особистості, аніж суворий північний чи спекотний тропічний клімат. Поряд із кліма­тичними, впливовими вважають­ся метеорологічні та географічні умови, якість грунтів тощо. При­міром, ним характеризуються як згубні для становлення особистості всі ті місцевості, зокрема, великі пустелі чи вічні сніги, де людина змушена витрачати багато зусиль і енергії на боротьбу з природою. До того ж, перебування в цих місце­востях визначає підвищену схиль­ність людей до різноманітних хво­роб, що згубно діє на їхнє фізичне здоров'я.

Важливою умовою правиль­ного розвитку особистості визнається природа самого орга­нізму, насамперед — спадковість батьків. Остання визначає ті ан­тропологічні особливості, на яких безпосередньо ґрунтується розвиток особистості. Поміж них виділяється расовий чин­ник, адже, як стверджує В.Бех­терев, серед трьох людських рас — білої, жовтої, чорної — лише представники перших двох досягли відносно високого куль­турного рівня. Зазначимо, що мовиться про початок XX сто­ліття, упродовж якого представ­ники чорної раси, здобувши сво­боду від колоніального утиску, продемонстрували свій беззапе­речний особистісний потенціал.

В.Бехтерев зазначає, що роль антропологічних чинників може бути неоднозначно оцінена за конкретних історичних обста­вин. Так, війни і завоювання одними народами інших може тимчасово загальмувати, в умо­вах поневолення та рабства, їхній культурний та особистіс­ний розвиток.

Як лікар, В.Бехтерев окремо виділяє біологічні чинники, що пов'язані з несприятливою пси­хологічною спадковістю, фізич­ними вадами, хворобами матері в період вагітності, алкоголіз­мом батьків, важкими фізични­ми та психологічними обстави­нами перебігу вагітності тощо. Ці чинники призводять, врешті-решт, до дегенеративного розла­ду, занепаду особистості.

Повноцінний розвиток особис­тості може бути також затриманий несприятливими фізичними умо­вами, що визначаються негармо­нійними «взаєминами між тілом і духом», слабким фізичним розвит­ком, низкою інфекційних захво­рювань і хвороб, що укорінюють­ся в недостатньому та неправиль­ному харчуванні в дитинстві та в дорослому віці.

Те саме стосується і неспри­ятливих економічних умов, що поступово призводять до недо­статнього харчування, фізично­го ослаблення організму, уна­слідок чого виникають висна­ження, недокрів'я, різноманітні фізичні хвороби, які позбавляють мозок харчування, знижують ро­зумові сили, що перешкоджає повноцінному розвиткові особи­стості [22, с. 149].

Однак, найважливішим чинни­ком недостатнього розвитку особистості стає, за переконанням В.Бехтерєва, відсутність або неправиль­на організація суспільної діяльності людей. За відсутності суспільної діяльності немає і повноцінної осо­бистості. Великий психолог і соці­олог неодноразово повторює: «Без суспільної діяльності особистість зупиняється на певному ступені свого розвитку, представляючись більш або менш байдужим до сус­пільних потреб; вона є пасивним членом суспільства, що втрачає ту самодіяльність, яка слугує запору­кою нормального розвитку суспіль­ного життя і міцного розвитку державності» [22, с. 149].

Наслідками відсутності пра­вильно організованої, у формі самоуправління, суспільної діяль­ності стають порожнеча та нероб­ство. Для виникнення останніх особливо сприятливі умови вини­кають у більш забезпечених про­шарках суспільства. А неробство, зокрема, призводить до зниження розумової працездатності, до ро­зумового, морального і фізичного виродження. Цей процес деградації особистості підсилюється, якщо до неробства приєднуються алко­голізм та інші надмірності.

В.Бехтерев надавав особливо­го значення ролі виховання та на­вчання у становленні особистості. Для її правильного, цілісного роз­витку необхідне поступове при­вчання до систематичної праці, до самостійного мислення із широ­ким критичним світоглядом, стійкість характеру — за ретельного дотримання фізичної та розумової гігієни [22, с. 150].

Він наголошує, що правиль­не і раціональне виховання має починатися з перших днів життя людини, адже засади майбутньої особистості укорінюються ще у дошкільному віці. Уже тоді по­чинаються відхилення в харак­тері, їх слід своєчасно усувати. Через це на перший план вису­вається правильний напрям ро­зумового розвитку, що має забез­печити освіта. Невігластво і вади освіти стають головною умовою недорозвитку особистості. Тому цивілізовані країни конкурують між собою в ефективній поста­новці й розвитку шкільної спра­ви [22, с. 151].

Особистість як визначальний чинник суспільної діяльності, як визначник, керівник дій і вчинків

За переконанням В.Бехтерева, учинки й дії є об'єктивним вираженням особистості. Учинки й дії перебувають «у прямому співвідно­шенні зі сферою особистості, об'єднуються як у просторі, так і в часі відповідно до визначеної мети, яка пов'язана з її потреба­ми» [18, с. 397].

В.Бехтерев чи не вперше у пси­хології показав вирішальну роль особистості у суспільному житті. Він стверджував, що «особистість є тією основою, на якій ґрунтуєть­ся сучасне суспільне життя» [22, с. 309].

Суспільство постає, на його думку, як зібрання більш або менш діяльних особистостей, що взаємопов'язані між собою, в ім'я спільних інтересів і праг­нень, родинною спорідненістю та схожістю основних психічних рис. Це зібрання він характери­зує як збірну соборну осо­бистість, що об'єднана політич­ними, правовими тощо спільни­ми інтересами. Прогрес народів, їх цивілізованість і культура за­лежать від ступеня розвитку осо­бистостей, що входять у це зібрання, від діяльної участі кожної особистості у досягненні загальної мети, у створенні спільних благ. Активна само­діяльна особистість висуває у вільному суспільстві нові плани і нові горизонти, тоді як пасивні особи, що розвиваються в умо­вах рабства, здатні тільки до по­вторення й наслідування. В.Бех­терев надає великого значення для самого існування сучасних країн не зовнішнім силам, зок­рема і владі, а моральним заса­дам згуртованості особистостей.

Роль особистості в історично­му житті народів зростає в пері­оди підвищення темпу соціаль­ного життя, мирного суперницт­ва народів на терені праці й куль­тури, але особливо — у періоди боротьби зі стихійним лихом або зовнішніми ворогами. В.Бехтерев підкреслює, що «ті суспільства і народи, що мають у своєму се­редовищі більш розвинутих і більш діяльнісних особистостей, за інших рівних умов збагачува­тимуть людську культуру більшою кількістю предметів своєї праці та кращою їх якістю. І навпаки — народ, слабкий за рівнем розвитку окремих особи­стостей, що складають його як суспільні одиниці, не може за­хистити себе від експлуатації народів з вище розвинутими особистостями, що утворюють його» [22, с. 310].

Дуже цікавим є погляд В. Бех­терева на мирну боротьбу на­родів, яку він розглядав як пе­ревірку, іспит суспільної само­діяльності особистостей, з яких складається народ. У цьому мир­ному змаганні теж перемагає той народ, який сильніший розвит­ком своїх особистостей. Народ же з нерозвинутим суспільним життям, з придушеними осо­бистостями приречений на роз­пад та втрату своєї самостійності [22, с. 311].

Отже, у період соціальної кри­зи, зіткнення народів або воєн роль особистості стає найвагомішою. В.Бехтерев наводить такий істо­ричний приклад, пов'язаний із ро­сійсько-японською війною 1904— 1905 pp., яка закінчилася нищів­ною поразкою Росії. Причину цьо­го вчений вбачає саме в «особистісному чинникові».

Він підкреслює той факт, що в цей час у російському суспільстві панував принцип боротьби під гас­лом пасивних особистостей — «Терпіння!», — тоді як у японсь­кому суспільстві була проголоше­на активна боротьба всього наро­ду за життя, за право, за свободу [22, с. 311-312].

Учений відмічає, що в Японії були створені значно сприят­ливіші умови для діяльності осо­бистості, організоване суспільне життя «більш світлого характе­ру», особистість не була приду­шена формалізмом, там «буква закону не торжествувала над смислом», «наука не слугувала предметом дивної іронії, її не женуть звідси бюрократичні відомства». Навпаки — «знання і досвід цінуються там дуже ви­соко й усяке наукове відкриття залучається відразу до справи» [22, с. 312]. Зроблені ним оці­нювання й узагальнення зберег­ли свою соціально-психологічну цінність на все XX століття.

Великий лікар, фізіолог, пси­холог і соціолог усвідомлює над­звичайну складність взаємовідно­шень між особистістю і суспіль­ством, у якому вона виявляється. Але він підкреслює, що заперечен­ня особистості у суспільствах, по­будованих на засадах рабства, дес­потизму влади, релігійного догма­тизму, придушення і консерватиз­му науки, де панують розпуста ба­гатством, аморальність звичаїв у всіх її формах, несе в собі зародок розпаду суспільства.

На відміну од цього, широ­ка, правильно організована на засадах самоврядування і вільно обраного представництва сус­пільна діяльність, за умов вільного змагання, вільного об­міну думок, гласної критики, суспільного контролю, є найк­ращою школою виховання, роз­витку, розквіту особистості, роз­гортання її моці, творення на­родного характеру. Але це може бути результатом тривалої і на­полегливої праці всього суспіль­ства та його членів.

В.Бехтерєв робить висновок: «Вільний розвиток суспільної діяльності є найкращою гарантією правильного і здорового розвитку особистості» [22, с. 315].

Концептуальні погляди В.Бех­терева на особистість справили ве­личезний вплив на розгортання подальших психологічних дослі­джень особистості, що були про­ведені його учнями, послідовни­ками та прихильниками, такими як ОЛазурський, В.Мясищев, БАна-ньєв, С.Рубінштейн, ОЛеонтьєв, К. Платонов та ін.