Реферат: Корея Албанія
В такій драматичній ситуації правління КНДР звернулося за допомогою до міжнародної організації. Це теж вперше в історії КНДР (хоча критичні ситуації траплялися і раніше) і теж відбиває тенденцію до розширення її контактів з зовнішнім світом. Міжнародні організації та багато країн відкликнулися на виклик про допомогу, допомагаючи частковому задовільненню продовольчих потреб республіки.
Стихійні бідства нанесли удар і по программі модернізації КНДР, але також не змогли повністю її зірвати. Продовжується створення Наджин-Сонбонскої СТЕЗ. К середині 1996 р. було підписано більше ніж 150 контрактів, передбачаючих капіталовкладення в 350 млн. доларів в цієї СТЕЗ.
Північна Корея, загнанна в кут своїм розвалюючимся режимом, який ще якось тримався на плаву, коли був живий Великий Інквізітор Кім Ір Сен, зробивший із влади невиданну симфонію, в якій не було контрапункта, а все – кожна мелодія і кожний звук – зливалися у гімн лічного управління, а зараз сотрясаєма голодом, неврожаєм, неводненням, падінням виробництва і вимиранням цілих ешелонів в керуючих колах, гостро потребує підтримки.
І як би не було странним таким яросним опонентам Пхеньяну, як США, Канада, Великобрітанія або Тайвань, тільки великодушна допомога продовольчими товарами, грошами і деяким полупризнанням може допомогти Північній Кореї позбавитися від ортодоксально-містичного марксизма-ленінізма, правлячого в цій країні. І хоча багатьом здається, що режим ось-ось паде під вагою блокад і санкцій, цього не станеться.
Албанія хоча й крихітна країна в маштабах Європи, тим не менш і вона розбита на північ та південь.
Після знаменитого бунту вкладчиків рухнувших фінансових пірамид, зробившого Албанію надовго однією з найчастіше упоминаємих у світових новинах країн, ця держава представляє дуже странну політичну та економічну конструкцію. Але це не новина. Албанія вражала європейців завжди, тим більш у ХХ столітті. Довоєнним архаїчний режим короля Ахмеда Зогу розраховувався з сусідніми державами територією взамін на політичну та воєнну підтримку. Після війни Енверу Ходже вдалося побудувати тут соціалізм, про який і мріяти не могли найортодоксальні комуністичні лідери радянського блоку, – строй абсурда, тотальної бітноти, повної герметичності, неправильного сприйняття зовнішнього світу, перетворившого Албанію в країну тисяч бомбоубіжищ, які зіпсували прекрасні горні та морські пейзажи… І все ж це по багатьом признакам був ще і клановий соціалізм, забезпечующий перевагу представників більш відсталого півдня країни. Тому це закономірно, що “перестройка” наслідника Ходжи Раміза Аліі призвела до появлення на політичній арені приватного в минулому лікаря диктатора з півночі Салі Бериши.
Салі Бериша народився в сім ’ ї лікарів в місті Тропоя. Отримав медичну освіту. Був приватним кордиологом диктатора Енвера Ходжи. До 1990 р. – член компартії. У грудні 1990 р. Бериша перетворив студентський бунт на всезагальний рух проти тодішнього албанского політичного режиму. Бериша оказався во главі опозиції. 9 квітня 1992 року парламент обирає цю людину першим некомуністичним президентом Албанії.
Салі Бериша спочатку подумав, що бунт на півдні Албанії затіяли політичні опозиціонери. Ідея президента на перший погляд була логічною. Головна сила опозиції , Соціалістична партія (реформована компартія Енвера Ходжи), мала всі оснування мріяти про падіння Бериши. З 1993 року Салі Бериша санкціонував процеси по справам лідерів бившої компартії. Багато цих людей було засуджено на строки до 15 років за обвинуваченням у геноциді. У 1994 році був заарештований лідер Соцпартії Фатос Нано, у лютому 1997 р. – останній президент-комуніст 71-річний Раміз Алія. Парламентські вибори 1996 року, за думкою наглядачів ОБСЕ, були проведені з багатьма порушеннями. Опозиція вирішила бойкотувати вибори, але по ітогам голосування був сформован новий парламент Албанії, 3 березня цього року переобравший Салі Беришу на другий строк.
Бериша висвободив приборкувану в комуністичні часи кланову енергію – і Албанія швидко перетворилась в країну, де під покриттям політичної конкуренції і міжпартійної боротьби кроється состязання кланів, протистояння регіонів.
Побіг із тоталітаризма в демократію, із соціалізма в капіталізм не супроводжувався удосконаленням законів. Албанія почала реформи.
Навряд чи в 1992 році Салі Бериша, який став першим в Албанії демократичним президентом, думав, що йому доведеться пережити таке. Тоді в країні панувала ейфорія свободи. Не стало диктаторського режиму, наслідники Енвера Ходжи, перетворившого маленьку балканську країну в забиту і закинуту, були заарештовані і заключені у ті ж тюрми, де раніше томилися їх супротивники.
Студентський рух Салі Бериша перетворився у Демократичну партію і вождя буквально носили на руках, тому що іменно його рух в результаті масових демонстрацій по всій країні звалив правлячий режим.
І тут все рухнуло. Демонстрації обманутих вкладчиків перетворились майже на озброєнне півстання проти правлячого режиму. Іскра вспалахнула не в столиці, а в портовому місті Влера, де було найбільш фінансових пірамід.
Чому першими кинулися в бій люди з півдня? Мабуть, тому, що на південь після смерті Енвера Ходжи – виходця цієї частини країни – більше ніхто не звертає уваги. На півночі ще спокійно. Мабуть, тому, що живущі на півночі Албанії католики, більш терпимі до превратностей долі.
Після почавшогося на півдні бунту вкладчиків партія Бериши програла вибори соціалістам – партії, створеної функціонерами Албанскої партії труда (АПТ) у минулому. Лідер соціалістів Фатос Нано став новим прем ’ єр-міністром країни, а повномочча нового президента Реджепа Мейдані оказалися значно урізанними. Але в Албанії розуміють, що ця пораска не означає політичну смерть Бериши, все ще контролюючого північні регіони країни. Сьогодні цей контроль ще більш важливий, тому що іменно північні регіони вовлечені у протистояння між косовськими албанцями і Белградом.
Таким чином, досліджуючи суспільно-політичний устрій двох різних за устроєм життя держав, розташованних в різних географічних зонах, відрізняющихся економічною базою, і тим не менш маючих спільні проблеми, можна підвести вивод про пагубний вплив тоталітарного режиму в будь-якому його проявленні на розвиток суспільства.
Незважаючи на цілі комуністичного режиму, які здаються благородними, в Північній Кореї, і соціалістичної диктатури в Албанії, ці держави не отримали можливість вільно, слідуючи об’єктивним законам розвитку суспільства, проявити можливості своїх народів.
Ліміт свобод, нав ’ язування людям штучних цінностей, протиречащих їх єстеству, проби вогнати хід розвитку подій в рамки ідеології, завжди приводили до пагубних результатів будь-яку державу, і цьому не мало прикладів.
Як повна антитеза Північної Кореї, її сусідка Південна Корея: ті ж самі люди, ті ж умови, але при цьому інший суспільно-політичний устрій, дозволили в найкороткий строк взметнути економіку та рівень життя народу до найвисоких показників.
Список використаної літератури:
1. Илья Герол, Продовольственная бомба для председателя. – «Новое время», №12/97.
2. Леонид Млечин, Консилиум у постели безнадёжного больного. – «Новое время», №51, 1992.
3. Ю. Ванин, КНДР на «форсированном марше». – «Проблемы Дальнего Востока», №5, 1998.
4. Иван Шомов, Секреты «дачи долголетия». – «Новое время», №10, 1992.
5. Виталий Портников, Мир «Великой Албании».
6. Юлия Русланова, Власть хаоса на развалинах пирамид. – «Новое время», №11, 1997.
7. Григорий Полегаев, «Сали, продай жену и верни наши деньги». – «Эхо планеты», №11, март, 1997.