Реферат: Коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу (на прикладі розвинутих країн)

Перевагою наведених концепцій є те, що вони досліджують механізми коригування зовнішніх дисбалансів як окремих країн, так і глобального дисбалансу, що дозволяє проаналізувати напрями руху капіталу і товарів між країнами. Головним недоліком концепцій є те, що вони спираються на значну кількість обмежувальних припущень, які значно скорочують перелік країн, до яких ці підходи можна застосувати без попередніх модифікацій.

Основні інструменти коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу в різних концепціях наведено на рис.1.

У концепції коригування за допомогою торговельних потоків визначальним інструментом виступає реальний валютний курс, причому майже в усіх моделях цього підходу припускається існування прямої залежності між поточним балансом та динамікою реального валютного курсу. Крім того, у концепції еластичності важливим інструментом є національний дохід, тоді як для монетарного підходу використовується рівень міжнародних резервів. У підході з позиції балансу „заощадження – інвестиції” основним інструментом є обсяг чистих зовнішніх активів країни, який перебуває у прямій залежності від балансу поточного рахунку. Згідно з концепцією поглинання в деяких випадках процес коригування прискорюється за рахунок зміни рівня національних заощаджень, тоді як концепція макроекономічного балансу особливу увагу звертає на механізм впливу демографічного чинника на зовнішні дисбаланси.

У другому розділі “Основні фактори зовнішнього зрівноваження платіжного балансу” розглядаються основні макроекономічні залежності платіжного балансу, напрями і механізми його коригування, а також головні причини виникнення та шляхи подолання глобального дисбалансу.

При дослідженні впливу макроекономічної політики та економічних факторів на платіжний баланс країни використано аналітичні складники, що включають торговельний баланс, поточний баланс, загальний баланс та баланс офіційних розрахунків. Ці складники отримано шляхом групування статей платіжного балансу за критерієм впливу на них основних інструментів макроекономічної політики, при цьому вважається, що сальдо решти статей залежить від динаміки аналітичного балансу, тобто є ендогенною величиною.

Рівновагу платіжного балансу зазвичай не вважають першочерговою метою економічної політики, оскільки не існує очевидних причин того, чому країна повинна постійно її підтримувати. Дефіцит платіжного балансу не заважає досягненню інших економічних цілей, якщо з часом він зміниться на активне сальдо. Однак постійна нерівновага платіжного балансу впливатиме на економічне зростання, зайнятість та стабільність цін. За таких умов досягнення зовнішньої рівноваги може стати головною метою економічної політики.

При аналізі дефіциту балансу поточного рахунку необхідно перш за все визначити його тривалість та очікувану динаміку, оскільки в будь-якому випадку зовнішні дисбаланси впливатимуть на рівень інфляції, поточний та очікуваний валютні курси в країні. Якщо дефіцит поточного рахунку є тривалим явищем, то це може призвести до неефективного використання виробничих ресурсів, зниження темпів економічного зростання та коливання рівня цін.

У країні також можуть виникнути серйозні проблеми, якщо протягом тривалого часу вона має активне сальдо поточного рахунку, наприклад, через значне поліпшення умов торгівлі або високу схильність до заощадження. При постійному активному сальдо поточного рахунку часто рекомендується сприяти відпливу капіталу з країни за допомогою валютного контролю. Якщо це неможливо, то слід впливати на обсяг грошової маси в країні, оскільки зростання реального валютного курсу може значно знизити конкурентоспроможність внутрішніх товарів і викликати зростання обсягу імпорту.

Першочерговою метою макроекономічної політики будь-якої країни є забезпечення стійкого економічного зростання за умов стабільності цін та прийнятного зовнішнього балансу. Для цього необхідно здійснити координацію грошово-кредитної та бюджетно-податкової політик, оскільки результуючий вплив будь-яких заходів залежатиме від взаємодії обох політик. Наслідком проведення неузгодженої економічної політики може виявитись фінансова нестабільність, що спричинює зростання відсоткових ставок, нестабільність валютного курсу, швидкі темпи інфляції, а це, в свою чергу, призведе до значного уповільнення темпів економічного зростання.

При виробленні скоординованої макроекономічної політики у короткостроковій та довгостроковій перспективі постає питання про те, яким саме повинен бути цільовий баланс поточного рахунку та які інструменти слід використовувати для його досягнення. При визначенні оптимальних цільових розмірів балансу поточного рахунку повинна обов’язково виконуватись така залежність: сума всіх майбутніх дисконтованих балансів поточного рахунку має дорівнювати сумі всіх майбутніх дисконтованих чистих випусків за той самий період часу.

(1)

де СА – баланс поточного рахунку у відповідному періоді;

R – обрана ставка дисконтування майбутніх грошових потоків[1] ;

Y – валовий внутрішній продукт або валовий випуск;

I – обсяг валових внутрішніх інвестицій;

G – державні витрати;

t – параметр часу.

Як видно з рівняння (1), координація грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики набуває особливого значення для досягнення цільових показників поточного балансу та підтримання платоспроможності країни. Держава може безпосередньо впливати на розмір чистого випуску шляхом зміни розмірів державних витрат за допомогою бюджетно-податкової політики та величини інвестиційного попиту, використовуючи інструменти монетарної політики для регулювання відсоткових ставок. Для успішного залучення й використання зовнішніх коштів країна повинна забезпечити додатну величину чистого випуску, наприклад, через одночасне збільшення інвестицій для стимулювання економічного зростання, максимального скорочення обсягу державних витрат і досягнення збалансованого бюджету.

Протягом 90-х років ХХ століття спостерігалося стійке зростання зовнішніх дисбалансів між основними регіонами світу, викликане зміною торговельних балансів. На сучасному етапі між активним сальдо поточного рахунку країн Європи та Східної Азії і дефіцитом Сполучених Штатів і низки інших країн існує розрив у 2,5% світового ВВП. З іншого боку, аналіз динаміки балансу поточного рахунку по регіонах дає підстави зробити висновок про те, що погіршення з 1997 року зовнішньої позиції країн, які мають дефіцит поточного рахунку, не супроводжувалося аналогічним зростанням активного сальдо поточного рахунку решти країн. Натомість спостерігалося стійке зростання глобальної розбіжності балансу поточного рахунку (табл. 1).

Збільшення рівня заощаджень у США, особливо за рахунок покращення балансу державного бюджету країни, могло б викликати значне зниження дефіциту поточного рахунку в країні, відповідне скорочення активного сальдо поточного рахунку в Японії, країнах зони євро та країнах Азії і, як наслідок, призвести до зменшення глобальних дисбалансів поточного рахунку світової економіки. Крім того, аналогічних результатів можна досягти шляхом підвищення темпів зростання економіки Японії та країн Європи, а також збільшення інвестиційного попиту в країнах, що розвиваються. З іншого боку, вважається, що зміна відсоткових ставок у США не мала б істотного позитивного впливу на глобальні дисбаланси, оскільки це вплинуло б насамперед на рівень заощаджень та інвестицій в інших регіонах, а на глобальний поточний рахунок мало б лише вторинний вплив.

Країни намагаються коригувати свої зовнішні дисбаланси за допомогою відповідної макроекономічної політики. Залежно від того, як саме відбувалося зрівноваження, можна виділити три основні типи зовнішніх дисбалансів – із внутрішнім, зовнішнім та мішаним коригуванням. Внутрішнє коригування супроводжується значним скороченням обсягу імпорту, а зовнішнє та мішане пов’язані зі збільшенням обсягів експорту. За внутрішнього та мішаного коригування відбувається значне скорочення темпів зростання внутрішнього попиту, переважно за рахунок зменшення приватного споживання та приватних інвестицій. Натомість при зовнішньому коригуванні спостерігається певне підвищення темпів економічного зростання внаслідок покращення торговельного балансу країни. Внутрішнє коригування викликає значне зниження рівня внутрішньої інфляції, тоді як за мішаного коригування рівень інфляції зростає, оскільки має місце істотне знецінення національної валюти. Тип дисбалансу в країні не залежить від розміру економіки, ступеня її відкритості, рівня її промислового розвитку або географічного положення країни. Він визначається виключно внутрішніми макроекономічними проблемами в країні.

У третьому розділі “Взаємозалежність між заощадженнями, інвестиціями і балансом поточного рахунку” розглядаються основні фактори, що впливають на рівень національних заощаджень і внутрішніх інвестицій в країні, кореляційно-регресійний зв’язок між заощадженнями та інвестиціями, а також вплив демографічних зрушень на баланс поточного рахунку.

Глобальний дисбаланс світової економіки в цілому показує виключно методологічні розбіжності при складанні платіжних балансів різними країнами, однак порівняння сумарного дефіциту поточних рахунків і сумарного активного сальдо дозволяє провести порівняльний аналіз напрямів руху капіталу між країнами та їх участі в операціях на міжнародних фінансових ринках. За таких умов головною причиною виникнення дисбалансу є різне співвідношення між дохідністю та ризиком для фінансових інструментів у різних країнах світу. В такому випадку низькі світові відсоткові ставки свідчать про те, що фінансові інструменти в США є низькоризиковими, тому суперечностей між високим попитом на заощадження і низькою відсотковою ставкою не виникає, оскільки це показує виключно низьку премію за ризик для цієї країни.

В економічній літературі не існує єдиної думки про те, яким повинен бути рівень заощаджень. У межах концепції поглинання та концепції макроекономічного балансу обсяг заощаджень визначається шляхом максимізації споживання економічних агентів. При аналізі поточного рахунку з використанням концепції поглинання вважається, що поточний баланс дорівнює різниці між заощадженнями та інвестиціями. На основі теоретичних положень моделі передбачено,