Реферат: Кратологія - наука про владу
На сьогодні в науковій літературі існує понад 300 визначень влади. Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і водночас недостатньої вивченості проблеми.
Нормативно-формалістична концепція . Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових. Інколи цю концепцію називають легітимістською (лат. legitimus - законний). Вона виходить з того, що закон виступає і як правовий, і як моральний чинник, який має юридичну силу. Глибокі історичні корені цієї обставини породили легітимізм як політичну концепцію, головна ідея якої полягає в абсолютизації правових норм влади. Як політична доктрина вчення постало в IX-III ст. до н. е. за існування абсолютної монархії. Тоді державна влада реалізовувала абсолютну владу правителя, діяла деспотично, а в управлінні була вкрай бюрократизованою. Нині в демократичних державах легітимізм базується на звеличенні закону - основної регулюючої норми.
Органістична концепція . Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що визначають загальносуспільні функції влади, які применшують або ігнорують її класовий характер. Наприклад, за структурно-функціоналістською теорією влада - це особливий вид відносин між управляючими і підлеглими. Роль особи в політичній системі чітко визначена: підтримка існуючої суспільної системи.
У річищі органістичної концепції влади перебуває й елітна теорія влади. Виникнення її обґрунтовується існуванням у суспільстві еліти (фран. elite - краще, добірне, вибране), покликаної управляти масами людей неелітного стану, усіма соціальними процесами в суспільстві (італійські вчені Моска, Парето, німецький дослідник Міхельс та ін.). Щодо розуміння сутності еліти нині немає одностайності. Одні відносять до неї найактивніших у політиці, інші - високопрофесійних чи багатих осіб. Так чи інакше, ця концепція стверджує винятковість носіїв влади, вважаючи еліту суто політичним явищем, незалежно від сфери впливу. Однак історичний прогрес вона розглядає як сукупність циклів зміни пануючих еліт (“колообіг еліт”). Ця концепція вважає ідею народного суверенітету утопічним міфом (один з її постулатів гласить, що народ відсторонений від влади), стверджує, що соціальна нерівність - основа життя. Стрижнем теорії еліт є абсолютизація відносин владарювання одних і підкорення інших. Влада виникає як іманентна (внутрішньо зумовлена) властивість постійно існуючої в суспільстві еліти. Правда, деякі західні дослідники критикують цю терію за те, що вона не враховує існування “середнього класу”, який становить більшість населення розвинутих суспільств, нівелюючи їхню соціальну поляризованість та елітність.
2. Як народжується влада?(кратологічний підхід)
Вже у найдревнішій міфології Греції, Єгипту і Китаю ми зустрічаємо, як людина складає свої уявлення про могутню і сильну, подібну собі істоту. Наділивши її надлюдськими якостями, цю істоту визнавали за вождя. В результаті, оточивши себе відданими людьми, вождь здійснював неймовірні речі: вів успішні війни - і його народ ставав багатим; керував ним - і відбувалася творча діяльність в країні; створював і зміцнював державу - і розпочиналася освіта народу. У роботах істориків Геродота, Плутарха, Светонія, Тіта Лівія та ін. такі люди називаються героями, монархами, полководцями тощо. За ними, як правило, закріпляли вирішальну роль в історичному процесі. Сторіччя і тисячоліття проходять, а мислителі всіх часів і народів не можуть дати відповіді на, здавалося б, просте питання: як це відбувається? Ось відповідь китайського мислителя: правителеві потрібно почитати "п'ять прекрасних якостей": "благородний муж в доброті не марнотратний; примушуючи до праці, не викликає гніву; в бажаннях не жадібний; у величі не гордий; викликаючи повагу, не жорстокий". І викоренити "чотири огидних якості": "якщо (народ) не повчати, а вбивати, це називається жорстокістю. Якщо (народ) не попередити, а потім (виразити невдоволення), побачивши результати (праці), це називається грубістю. Якщо наполягати на швидкому закінченні (роботи), раніше давши вказівку не поспішати, це називається розбоєм; якщо обіцяти нагороду, але поскупиться її видати, це називається жадібністю". Якщо народ "вперто не бажає слідувати" правителю, той повинен бути твердим; якщо ж він слухняний, правитель повинен уміти бути м'яким і т.д. [див.: 9; с. 360].
У принципі, аналогічні ідеї зустрічаються і в роботах Платона [див.: 10; с. 183-184; 292]; вони досить барвисто представлені Плутархом у своїх "Порівняльних життєписах", Светонієм в "Життєписах дванадцяти цезарів". Надалі - ближче до нашого часу, середньовічні богослови (Т.Аквінський) стали виправдовувати владу і здібності государя "божою волею" і людина підкоряється монарху, королеві і цареві, бо приречено повинна нести "свій хрест". З цього часу, на нашу думку, і починається своєрідна абсолютизація влади, і вона не розглядається як добра чи погана, а лише як влада "від бога". Ця апеляція до Всевишнього знімає з государя всі її негативні соціальні наслідки. Тому люди залишаються "невдячні, мінливі, лицемірні, боязкі перед небезпекою, жадібні до наживи" і т.д. – категорично висловлюється Н.Мак’явеллі [11; с. 288]. "Немає нічого жахливішого за схвильовану масу без вождя". Висновок: влада безрозсудна (тиранічна) через такий народ в результаті розбещує і вождя, і государя, і… народ. Хто ж відповідальний за це? Народ. Пройде час, і Гегель про це скаже: який народ, така і влада (монарх). Найвидатніші люди у нього суть "довірені особи" "світового духу", який реалізовує себе в цьому народі і таким чином виражає "правду свого часу" [див.: 12; с. 29]. У Т.Карлейля (1795-1881) англ. філософа, який висунув ідею "культу героя", видатні люди - це "вожді тупоумного натовпу, який слідує за ними, немовби скоряючись велінню долі" [цит. по: 13; с. 15].
Ось як представляв Фрейд походження лідера і лідерства: "…первісною формою людського суспільства була орда, над якою необмежено володарював сильний самець… Людська маса показує нам знов-таки знайому картину владного самодержавця серед натовпу рівних між собою товаришів…Психології цієї маси… відповідають регресії до примітивної душевної діяльності, яку можна було б приписати саме первісній орді". Фрейд, далі, вважав, що "лише вплив виняткових особистостей, яких маса визнала своїми вождями, може примусити її звернутися до корисної роботи. Але вони стоять перед небезпекою, з боязні втратити свій вплив, у більшій мірі підкорятися масі, ніж маса підкоряється їм; тому представляється необхідним, щоб такі люди були незалежні від маси" [цит. по: 13; с. 21]. Згідно з Фрейдом, історичний процес розвивається під визначальним впливом визначних лідерів.
Історичною, переломною віхою в розвитку поглядів на роль народної маси в історії, на роль політичного керівника в соціальному процесі було виникнення марксизму, завдяки якому "хаос і свавілля, що панували досі у поглядах на історію і на політику, - читаємо у Вол. Леніна, - разюче змінилися суцільною і стрункою науковою теорією, яка показує, як з одного укладу суспільного життя розвивається… інший, більш високий" [14; 23; с. 44]. Аналізуючи такі суперечливі оцінки поглядів на народ, натовп, суспільство і великих особистостей, на людей та лідерів, ми пересвідчилися, що багато в чому ці оцінки залежать від інтелекту цінителя, а з іншого боку, і історична дія лідерів залежить від рівня їх свідомості. Створене ними соціальне середовище (група, еліта, клуб тощо), в якій формується її інтелект ми схильні називати ментальністю, звідси і назва нашої теми: "Ретроспективний і перспективний аналіз ментальності панівної еліти". Причому поняття "панівної" і "володарюючої" еліти мають різне значення: панівна еліта - це та, яка не володарює, не управляє; вона на шляху до цього. Володарююча ж еліта - це та, яка володарює і управляє. Тобто ми будемо мати на увазі два одних порядки поняття, які стали (які перейшли) від актуального свого стану до потенційного. Проблема вивчення груп верхівки, за допомогою якої здійснюється влада пануючого класу, завжди була актуальною. Але в рідкісних випадках вона розглядалася в аспекті їх ментальності, тобто в здатності здійснити дійсну, тобто позитивну владу держави. Якщо навколо поняття "влада" постійно ведуться запеклі (ідеологічні) суперечки, з втратою соціального значення таких термінів, як "правляча еліта", "пануючі шари", "правляча кола" і т.д., які залучаються до суперечок, то навіть зовні вони переконують в термінологічному, а не, скажімо, економічному або політичному їх звучанні. Ми далекі від наміру шукати найбільш адекватну наукову термінологію суперечки, але, разом з цим, вважаємо, що першорядне значення має не семантика слова, а той зміст (передусім соціальний), який полягає у ньому. Ось під цією точкою зору ми і готові вести своє дослідження. При цьому ми збираємося визначити наявність самої такої змістовності панівної еліти, тобто дати визначення її суті і, отже, відповісти на питання:
а) в який соціальний час вона формується?
б) чому на стикові історичних епох відбувається зміна не змісту, а форми діяльності еліти?
в) яким повинний бути оптимальний соціальний устрій, при якому, перефразовуючи слова І. Канта, еліта перетворюється з стану "в-собі", в стан "для-себе"?
Наявність визнаного "всіма" визначення панівної еліти не означає, що дискусія з приводу її конкретно-історичних форм є безпредметною. Ми вважаємо, що неминучість філософських (і не тільки) суперечок і дискусій навколо неї повинна базуватися на національних основах. Необхідність у раціональних (концептуальних) дослідженнях проблеми ментальності панівної еліти зумовлена, з нашої точки зору, наступними обставинами:
а) існуючі дослідження, в тому числі і традиційні, представляють нашу проблему не вичерпно. Спостерігається зайва конкретизація. Звідси і визначення панівної еліти. Вони позбавлені загальності і філософічності. Вони вірні і правильні в межах конкретної науки (наприклад, еліта господарська), але вони недостатні на рівні узагальнення. Зовні така суперечність не створює проблему, але вона створює перешкоду на шляху побудови теорії еліт;
б) при наявності обширної іноземної і вітчизняної літератури за темою влади, з питання менталітету взагалі і еліти зокрема спостерігається відносно мало робіт (нижче ми висловимося про це). Переважають статті в журналах. У монографіях, присвячених владі, щонайбільше згадуються ці терміни. Наявною є фрагментарність;
в) разом з цим, по мірі накопичення соціально-історичного досвіду виникає потреба в уточненні й узагальненні найбільш успішних розв'язань (ретроспективний підхід) проблеми і знаходженні прогностичних способів (перспективний підхід) дослідження теми.
Необхідність і можливість пошуку істини, в актуалізації аналізу нашої проблеми коріниться в інтенсивному характерові наукового пізнання. Це закон усього пізнавального процесу.
Зміна еліт в соціальній - особливо в політичній, сфері відбувається не одномоментно. Це складний процес внаслідок закладеного в ньому інтересу. Але коли торжествує (перемагає) ідея необхідності зміни, відбувається оперативна субординація наукових, політичних, економічних, юридичних понять, яка "створює" можливості зміни. Останнє слово за способом зміни (демократичного, волюнтаристського, військового та ін.) Тобто всього того, що робить таку зміну неминучою. Але нічого не зникає безслідно. Зміна еліт свідчить про те, що влада – явище динамічне. Зі зміною еліт змінюються поняття, які відображають цей процес, і які перетворюють цей процес не в псевдопроблему (бо суб'єкт еліти повинен прийняти цю необхідність зміни), а в проблему: панівна еліта від "минулого" начебто не відійшла, а до "теперішнього часу" ще не прийшла. При цьому мало хто звертає увагу на такі "дрібниці", як умови, засоби, цілі і мотиви цього процесу. Багато які ускладнення політичної влади Росії, пише М. Ільїн, "коріняться в нерозумінні її учасниками один одного, в нездатності багатьох з них чітко виразити свої спрямування. Поверхово сприйняті політичні поняття використовуються недбало, нерідко їх значення спотворюється… В результаті понятійний апарат… має потребу в свого роду інтелектуальному лікуванні" [15; с.7].
Дослідження європейського і радянського досвіду концептуалізації суті влади взагалі і ментальності панівної еліти зокрема зумовлене і тією обставиною, що українські дослідники цих проблем внаслідок відомих причин (трохи більше десяти років незалежності для її історії все-таки мало) просто ще не створили ні традиції, ні школи кратології. Все попереду, хоча вже зараз необхідно братися за цю справу. Бажаючи бути залученим до неї, автор з повною відповідальністю має намір аналізувати і систематизувати провідні поняття і категорії нашої проблеми, представлені мислителями і філософами починаючи з найдревніших часів, але передусім ми будемо акцентувати свою увагу на ХІХ і ХХ ст. Саме вони особливо насичені ідеями влади та її модифікаціями. Внаслідок цього наша робота буде мати, як ми сподіваємося, узагальнюючий характер. І ще: з самого початку роботи над темою ми прагнули запропонувати свій власний варіант аналізу, але з урахуванням класичних традицій, які вже панують в історії кратології. Тому ми рідко будемо підкріплювати свої пошуки посиланням на ту або іншу країну і державу, тим паче на критику браку організації їх влади. Але зате ми завжди будемо мати на увазі механізм організації влади і управління нею в нашій країні: "Fabula de narratur" – Україна, чи не твоя це історія.
Запропонований нами спосіб нового конструювання поняття ментальності панівної еліти дозволяє аргументам, що відображають різноманіття авторів, які ведуть суперечку, грати іншу - зокрема епістемологічну і соціальну функцію. Тоді сама історія і теорія еліт виступають як історія і теорія проблем влади. Коло замикається.
3. Влада, еліта та ментальність з точки зору кратології
Дамо стислий аналіз понять: влада, еліта та ментальність.
По-перше, стосовно нашої теми необхідним є розширити обсяг поняття влади, якщо ми переслідуємо мету використовувати його для розгортання панорами дії еліти, як організації людей заради досягнення певної влади в залежності від своєї ментальності. По-друге, цей підхід до нашої теми неминуче призведе до уточнення ментальності панівної еліти. Влада є надзвичайно важкою відповідальною ношею, щоб володіти нею, не маючи певного рівня менталітетного потенціалу. По-третє, в складних соціально-економічних умовах державного будівництва, в умовах несформованості традицій і звичаїв суспільного буття і неконсолідованості нації і т.д. - все це відповідно викликає у людини негативну реакцію на адресу влади різних рівнів. Характерним це є і для України.
Кожна епоха, кожна суспільно-політична система формує за своїм образом і подобою свою еліту передусім у провідних, визначальних сферах суспільного буття. В одному випадку це відбувалося за інтелектом суб'єкта, в іншому випадку - за національною його ознакою, в третьому - за конформізмом до існуючого способу державного устрою. Ясно, що незалежна Україна поки що не сформувала належним чином свою панівну еліту шляхом якісного відбору її носіїв. Однак не будемо абсолютизувати це наше твердження. Потрібно врахувати, так би мовити, амбівалентну форму народження еліти: крім цілеспрямованої участі держави в складному процесі відбору суб'єктів панівної еліти, існують також інші способи її формування. Зокрема ними є відслідковування:
а) досягнень людини в сфері її професіонально-творчої діяльності;
б) високого рівня іміджу всередині і за межами країни;
в) загальновизнаного (реального) статусу лідера (в тому числі і всередині сформованої еліти);
г) нарешті, актуальності і перспективності економічного, політичного, ідеологічного і соціального проекту, який пропонується суб'єктом панівної еліти.
В результаті виходить, що всі ознаки панівної еліти є наявними. Однак не треба випускати з уваги також інший критерій, який імпліцитно "закладений" в основу самого процесу формування еліти. Ми маємо на увазі наступне: в названому процесі присутні два варіанти, які мають однакові права впливу на цей процес, - це формально-правові (державні) і стихійно-визнані варіанти (в кожному суспільстві є свої - "непокірні" суб'єкти, які довічно перебувають у опозиції до існуючої влади, хоч об'єктивно вони стимулюють можливість останньої бути "у часі", тобто бути актуальною, а не потенційною).