по-друге, проведення єдиної державної політики в грошовому обігу, кредитуванні, організації міжбанківських розрахунків, координації діяльності банківської системи в цілому;

по-третє, визначення курсу гривні відносно до валют інших країн;

по-четверте, реалізація монопольного права випуску грошей в обіг.

До складу Національного банку входять:

1) державна Скарбниця України, її функцією є зберігання резервних фондів національних грошових знаків, нагромадження золотого запасу, коштовностей та валютних запасів;

2) валютна біржа, де купують і продають за вільними ринковими цінами іноземну валюту;

3) Зовнішньоекономічний банк, через який встановлюються прямі кореспондентські зв'язки з іноземними банками;

4) розгалужена мережа управлінь, регіональних відділень, розрахунково-касових центрів, які й складають "кістяк" резервної системи. Другу, умовно нижчу частину фінансово-кредитної системи становить розгалужена система комерційних банків та їхніх відділень, які своєю діяльністю доходять до будь-якого товаровиробника і здійснюють усі кредитні операції. Тому комерційні банки виконують функції акумулювання тимчасово вільних коштів і надання їх у строкове користування всім бажаючим. Вони працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто їх функціонування передбачає пошук найефективніших операцій, прибутковість, незалежність від органів державної влади у прийнятті рішень щодо поточної банківської діяльності.

Комерційні банки створюють асоціації, спілки, інші об'єднання для вдосконалення власної діяльності та захисту своїх інтересів. Правовим документом, що дозволяє комерційну банківську діяльність, є ліцензія Національного банку України. За статутним фондом і способом його формування комерційні банки виступають у вигляді акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. Їх засновниками можуть бути юридичні й фізичні особи, але частка будь-якого засновника не повинна перевищувати 35% статутного фонду.

Комерційні банки бувають універсальними й спеціалізованими, галузевими й регіональними. Наприклад, комерційні банки універсального типу акумулюють грошові кошти населення, підприємств, організацій, здійснюють грошові розрахунки, розміщують кредитні ресурси, надають традиційні банківські послуги, керують грошово-кредитним обігом. Водночас універсальні банки не претендують на монопольне становище в банківських операціях. Вони в рівних умовах конкурують за вигідніші депозитні ставки, вільний вибір клієнтів. Докорінно змінилися стосунки цих банків з підприємствами. В їх основу покладено партнерство, рівноправність, ступінь ризику та платоспроможність боржника. За допомогою кредиту для боржників такі відносини гарантують широкі можливості швидко нарощувати виробництво й отримувати додатковий прибуток.

Отже за універсальними банками - майбутнє. Водночас їхня система доповнюватиметься численними спеціалізованими, кредитними, кооперативними, селянськими, інвестиційними, а також іноземними банками. До розгалуженої і демонополізованої системи банків долучатимуться пенсійні фонди, брокерські та лізингові фірми. Цілком доречними в такій системі стануть і державні банки, які фінансуватимуть з державного бюджету України кошти на здійснення загальнонаціональних проектів і програм.

Фінансування капітального будівництва здійснюють довгостроковими кредитами інвестиційні банки. Вони також фінансують реновацію основних фондів промислових підприємств, транспорту, зв'язку, а також житлового, комунального й культурно-побутового будівництва. Існує ряд інших спеціалізованих банків.

Експортно-імпортний банк України, який розпочав свою діяльність з 1 січня 1992 р., отримав повноваження на фінансування й кредитування експортно-імпортних поставок товарів та інших операцій згідно з ліцензією Національного банку України. Незабаром з'являться Земельний банк з філіями на місцях, Іпотечний банк - для надання довгострокових позик під заставу за нерухоме майно. Свою сферу діяльності в ринковій економіці матимуть холдингові компанії, які, придбавши контрольний пакет акцій підприємств, будуть контролювати їхню діяльність, видавати кредити під заставу торгових та промислових підприємств, організовуватимуть виробництво на підприємствах, котрі за угодою з власниками передані їм для управління.

Серед небанківських кредитно-фінансових установ особливе місце посідають страхові компанії. Вони здатні мобілізувати чужі грошові ресурси для вкладення в цінні папери, а також для надання позик. До небанківських фінансових інститутів належить також ломбард, який надає позики для особистого споживання під заставу рухомого майна. Для нього є характерним надто високий відсоток за позику, і не завжди є надія викупити закладені речі.

Таким чином, в Україні формується розгалужена кредитна система, яка ліквідує державну монополію, раціональніше організовує грошовий обіг, а емісію грошей приведе у відповідність з дією законів грошового обігу.

Кредитні гроші

Знаряддям кредиту виступають кредитні гроші. Це - знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредиту. Вони, як і повноцінні гроші, виникли в процесі стихійного розвитку ринкових відносин, коли взаємна довіра суб'єктів ринку досягла такого рівня, що один із суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов'язання заплатити в майбутньому. Сам торговий обіг породив торгові гроші у формі боргової розписки, які стали обертатися як засіб обігу й платежу. Представниками кредитних грошей є вексель, банкнота, чек та інші платіжно-розрахункові документи, пов'язані з оформленням і здійсненням кредитних операцій.

Кредитні гроші мають значні переваги над паперовими. Вони не знецінюються, в обігу перебувають визначений час, скорочують потребу в наявних готівкових грошах, зменшують витрати обігу і прискорюють його. Розширення обігу кредитних грошей робить грошовий обіг значно еластичнішим, гнучкішим і чутливішим до потреб суспільного виробництва.

Виникають кредитні гроші з функції платежу, в обіг випускаються банками і не мають примусового обертання. З одного боку, кредитні гроші забезпечені товарами, золотом, іноземною валютою та іншими активами банків, а з іншого - не мають самостійної вартості. Як і паперові гроші, вони є лише знаками вартості, представниками повноцінних грошей та їх замінниками в процесі обігу. Подібна двоїстість кредитних грошей не допускає ототожнення їх з паперовими. На відміну від останніх вони слугують одночасно і знаками золота, і кредитними документами, які виражають реальні вартісні відносини між кредиторами та боржниками.

Знаряддям комерційного кредиту став вексель - письмове боргове зобов'язання строго встановленої форми, яке дає його власнику (векселедержателю) безперечне право після закінчення визначеного строку вимагати з боржника сплати вказаної суми грошей. Характерними рисами вексельного зобов'язання є абсолютність, тобто у векселі не вказується і не пояснюється обставина появи боргового зобов'язання, і безсуперечність, яка означає, Що право векселедержателя на отримання платежу в указаний на векселі строк безперечне. У випадку несплати вказаної у векселі суми у відповідний час стягнення грошей з боржника проводиться в примусовому порядку після складання нотаріусом акта про опротестування векселя.

Оскільки комерційний кредит має такі межі, як розміри наявних резервних коштів у товаровиробників, швидкість і регулярність зворотного притоку грошових засобів, а також обмежений напрям надаються галузями, які виробляють засоби виробництва, галузям, що їх споживають, то вексельний обіг є обмежений. По-перше, він обслуговує оптову торгівлю, тому що в роздрібній торгівлі за товари покупці розраховуються готівкою; по-друге, в оптових операціях суми вексельних вимог і зобов'язань кожного контрагента не збігаються, тому сальдо взаємних вимог і зобов'язань не піддаються гасінню і сплачуються готівкою; по-третє, як боргові зобов'язання окремих осіб векселі обертаються лише серед обмеженого кола функціонерів, котрі впевнені в платоспроможності векселедавців та індосантів. Індосант - особа, яка зробила надпис на векселі про передачу права на отримання платежу іншою особою. Водночас він зобов'язаний сплатити за векселем усю суму, якщо векселедавець виявився неплатоспроможним. Сам надпис на векселі називається індосаментом.

Векселі можуть бути: прості - вексельне зобов'язання боржника на ім'я кредитора, в якому вказано місце і час видачі боргового зобов'язання, його сума та місце і час платежу; переказні (тратти) - письмовий наказ кредитора боржнику яро сплату визначеної суми грошей третій особі чи пред'явнику векселя. Такий вексель функціонує за принципом: трасант - трасату - реміненту, де трасант - особа, що видала переказний вексель, трасат - особа, яка зобов'язана здійснити платіж, а ремінентом є особа, якій передається право отримання грошей.

Таким чином, комерційний кредит, як і обіг кредитних грошей, які його опосередковують, безпосередньо пов'язаний з товарними операціями, з рухом матеріальних цінностей. Ось чому кредитні гроші випускаються в обіг на строго визначений час і гарантовані від знецінення.

Вказана вище обмеженість вексельного обігу переборюється за допомогою банківського кредиту, знаряддям руху якого виступають банкноти. Це - кредитні знаки грошей, які випускаються емісійними банками для заміни грошей як засобу обігу та платежу. Банкноти є безстроковими зобов'язаннями банку і підлягають оплаті в будь-який час. Замінивши в банку приватний вексель на банкноти, їх власник гарантовано отримує кошти боргу, бо банкноти мали до початку XX ст. подвійне забезпечення: кредитне (комерційний вексель) та металеве (золотий запас банку). Після завершення строку, на який видавалися банкноти, вони регулярно надходили в емісійний банк, що надійно перешкоджало переповненню каналів грошового обігу надлишковою масою банкнот.

Зазначені вище характерні риси банкнот протягом тривалого історичного періоду (до першої світової війни) суттєво відрізняли їх від паперових грошей. Тогочасні банкноти були відмінними, по-перше, за походженням, тому що вони виникли на основі функції грошей як засобу платежу, у зв'язку з розвитком товарообороту й кредиту, а паперові гроші виникли з функції грошей як засобу обігу; по-друге, банкноти й паперові гроші різняться за характером емісії: паперові гроші випускалися в обіг державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту, а банкноти - емісійними банками для кредитування обороту; по-третє, якщо випущені в обіг паперові гроші застрявали у канапах обігу, то закономірністю банкнотного обігу був регулярний поворотний приплив до емісійного банку; по-четверте, якщо паперові гроші були нерозмінними на золото, то банкноти розмінювалися на металеві гроші; по-п'яте, відмінними вони були і за рівнем стабільності. Випуск паперових грошей для покриття фінансових потреб держави без узгодження з потребами товарообороту в засобах обігу й платежу та відсутність їх розміну на золото зумовили інфляційний характер паперогрошової емісії. І навпаки, кредитний характер банкнотної емісії і вільний розмін на металеві гроші забезпечували відповідність банкнотного обігу потребам у грошах і робили банкноти стабільними й непіддатними знеціненню.

Закон обігу розмінних банкнот полягає в тому, що кількість банкнот в обігу дорівнює кількості золота, необхідного для даного товарообігу, а кожна банкнота є представником позначеної на ній кількості золота. При цьому золотий запас банку виконував трояку роль: по-перше, він слугував запасним фондом світових грошей, тобто резервом, з якого країна поправляла пасивне сальдо свого платіжного балансу; по-друге, запасним фондом для внутрішнього металевого обігу, звідки золото надходило в канали обігу, якщо зростала потреба товарообороту в золотих монетах, по-третє, запасним фондом, який забезпечував розмін банкнот і повернення вкладів емісійного банку.

Оскільки нині золото не використовується в обігу, не існує розміну банкнот, остільки нерозмінні банкноти в сучасному обігу займають проміжне положення між справжніми банкнотами і паперовими грошима. Більше того, за своєю суттю сучасні банкноти наблизилися до паперових грошей, досить часто вони випускаються і знаходяться в обігу в надлишковій кількості і знецінюються від інфляції. Запобігти цьому може вільний розмін банкнот на золото, коли зайві для обігу банкноти пред'являються в банк для обміну на золото.

Кредитним знаряддям обігу, яке відіграє важливу роль у господарському житті, стали чеки - письмові накази власника поточного рахунку банку про виплату зазначеної суми чекоодержувачу або про переведення її на його рахунок. Виникнення чека пов'язане з депозитом, тобто вкладом певної суми грошей її власником у банк і правом подальшого їх використання за допомогою розписки банку при оформленні платежу чи за допомогою домовленості з банком про те, що власник даватиме письмові накази про видачу всієї чи частини суми, а банк виконуватиме їх. З таких наказів розвинувся чек.

Хоч виникнення чека пов'язане з банкнотою, проте він має багато істотних відмінностей як за формою, так і за роллю в обігу. Насамперед він випускається клієнтом банку, тому не вповні гарантує, що чекодавець справді має вклад у банку і що банк обов'язково виконає платіж. У колишньому СРСР законодавством заборонялося держателю чека передавати його третій особі, тобто він взагалі не брав участі в грошовому обігу і використовувався лише як технічний засіб безготівкових розрахунків.

Чеки відіграють винятково важливу роль у господарському житті, тому що вони: по-перше, служать засобом отримання готівкових грошей з поточного рахунку банку або самим вкладником, якщо він виписує чек на самого себе й подає його до оплати в банк, або його партнерами, коли чек виписано на іншу особу. При цьому чек не функціонує як знаряддя обігу, а виконує функцію платежу; по-друге, чеки є засобом обігу й платежу, тому що вони передаються із рук у руки для оплати куплених товарів чи для покриття боргу; по-третє, чеки виступають засобом безготівкових розрахунків. Це трапляється тоді, коли учасники господарського життя видають чеки своїм партнерам і, в свою чергу, отримують чеки від інших.