Реферат: Криміналістичні знання та їх трансформація в діяльність суб’єктів спеціальних знань

Одначе, в 1961 р. сам А.І. Вінберг, спочатку запропонував ідею про розробку на базі теорії криміналістичної експертизи загального вчення про судову експертизу, а в 1973 р., вже спільно з Н.Т. Малаховською, обґрунтував необхідність утворення судової експертології – науки про закони і методологію формування й розвитку судових експертиз, закономірності дослідження об’єктів, здійснюваних на основі спеціальних знань, які трансформуються в систему наукових принципів, методів, засобів та методик вирішення завдань судових експертиз. У 1976 р.

А.І. Вінберг відзначив доцільність включення у визначення предмету науки, в тому числі криміналістики, вказівки на закономірності об’єктивної дійсності, що вивчаються нею .

Подальший етап розвитку нової науки був ознаменований виходом в світ монографії А.І. Вінберга та Н.Т. Малаховської «Судова експертологія (загальнотеоретичні і методологічні проблеми судових експертиз)», що визначили її, як галузь юридичної науки, яка має «інтегральний характер» щодо спеціальних судово-експертних наук. Багато авторів робіт з теорії криміналістики і судової експертизи віднеслися до виділення судової експертології негативно. Така думка ґрунтувалася на тому, що диференціація базових засад науки в цьому напрямку не буде сприяти тісному взаємозв’язку між експертною та криміналістичною технікою, на засадах союзу між якими розвивалася криміналістика. Цю проблему остаточно не вирішено й дотепер. Утім, за класифікацією наук ВАК судову експертизу визначено як самостійну наукову спеціальність 12.00.09.

Остаточне розділення криміналістики та судової експертології зажадало визначення об’єкту і предмету останньої.

З цією метою Т.В. Авер’янова використала праксеологічний підхід, визначивши та уточнивши в своїх роботах загальну теорію судової експертизи, як систему світоглядних та праксеологічних принципів, теорії та її об’єкту – експертної діяльності, окремих теоретичних побудов в цій області наукового знання, методів розвитку теорії й проведення експертних досліджень, процесів та відносин . При цьому під об’єктом загальної теорії судової експертизи вона розуміє саму експертну діяльність у всієї різноманітності її різних аспектів, що розглядаються в якості деякої єдиної системи. Втім, авторка визначення не роз’яснила, що вона розуміє під «всією різноманітністю різних аспектів» такої діяльності. Ф.М. Джавадов також вважає, що об’єктом судової експертології є лише сама судово-експертна практика.

Дещо іншої думки дотримується співавтор «Концептуальних основ загальної теорії судової експертизи» І.А. Алієв, який включив у предмет науки про судову експертизу широке коло процесуальних та організаційних засад, тим самим інакше трактуючи судово-експертну діяльність у якості об’єкту науки .

М.Я. Сегай в зв’язку з цим зазначив: «Стає очевидним що без однозначного розуміння дефініції «судово-експертна діяльність», її структури та функції неможливо розкрити у адекватних наукових поняттях предмет, структуру, функції та систему судової експертології, об’єктом дослідження якої є судово-експертна діяльність».

Сутність трансформації спеціальних криміналістичних знань в судово-експертну діяльність розкрито у статті М.Я. Сегая «Судова експертологія – наука про судово-експертну діяльність», який відзначив, що чітке визначення в законах про судову експертизу принципів судово-експертної діяльності, дозволяють стверджувати, що предметом судової експертології охоплюються не тільки методологічні, а й правові та науково-організаційні основи експертної теорії і практики .

Таким чином, судово-експертна діяльність, як «об’єктивована» реальність правового, організаційного та науково-методичного забезпечення експертної практики, що об’єднує одночасно функції інструменту правосуддя та професійної корпоративної діяльності, визначає відповідні функції і структуру її наукового пізнання.

При цьому варто зауважити, що розмежування природи сигналу та знаку про якості об’єктів, що взаємодіяли під час підготовки, вчинення та приховання злочину, зумовили появу міждисциплінарних експертних вчень («судова субстратологія», «судова психономіка», «судова документалістика»), поставило перед судовою експертологією завдання –показати систему взаємодії цих «онтологічних блоків», які утворюють наукову основу судово-експертної систематики.

Виходячи з цього, є всі підстави казати про трансформацію криміналістичних знань від загально-професійного до спеціалізованого рівня. Тобто, спеціальні криміналістичні знання в галузі криміналістичної техніки трансформувалися в спеціальні знання по проведенню судових експертиз.

Проте, використання спеціальних криміналістичних знань не обмежується експертною діяльністю.

Слідчий не в змозі самостійно ефективно використовувати «прикладну» криміналістичну техніку та її НТЗ у роботі із доказами, що обумовило залучення ним до проведення слідчих дій спеціалістів, перш за все спеціалістів-криміналістів, введення у кримінальне судочинство відокремленого від слідчого процесуального суб’єкта – «спеціаліста».

Сучасні досягнення науки і техніки зумовлюють закономірне вдосконалення криміналістичної техніки, як розділу криміналістичної науки, та її головного інструментарію – НТЗ, як швидко зростаючого за обсягом та складністю процесу їх застосування при проведенні слідчих дій.

Виявлення, фіксація та вилучення слідів на місці події, застосування криміналістичної техніки при проведенні інших слідчих дій, підготовка матеріалів для проведення експертного дослідження складає самостійний, відносно складний і досить об’ємний, такий, що вимагає криміналістичних знань високого рівня спеціалізації, вид криміналістичної діяльності.

Це пояснюється низкою причин.

Перш за все, використання спеціальних знань дозволяє оптимізувати завдання дослідження, виділивши масив взаємодій особи з системами різних рівнів на основі визначення регіону (регіонів) взаємодії, регіональних полів і логічних системних секторів взаємодії, з подальшим вивченням систем, що їх складають. Як слушно відзначає Т.В. Варфоломеєва, методи отримання похідних речових доказів вимагають кваліфікованого застосування, що проблематично здійснити слідчому самостійно, який володіє криміналістичними знаннями в межах освіти, основне завдання якого організувати слідство, зібрати та оцінити докази.

Окрім цього, оптимальне техніко-криміналістичне забезпечення проведення експертних досліджень, підготовка об’єктів для перевірки за криміналістичними обліками, також вимагає кваліфікованого знання їх методик, суворого дотримання правил підготовки початкових матеріалів.

Це свідчить про необхідність залучення слідчими до проведення слідчих дій, з метою збирання речових доказів, спеціалістів, компетентних в області застосування криміналістичної техніки.

Будь-яка робота, присвячена проблемі слідчого огляду, пов’язана з питаннями участі спеціаліста. Чимало аспектів цієї проблеми викладені в роботах В.П. Колмакова, В.І. Попова, І.П. Якімова, є актуальними й сьогодні, тому в сучасних умовах діяльність спеціаліста-криміналіста потребує вдосконалення.

Це свідчить про необхідність трансформації спеціальних криміналістичних знань на новий рівень спеціалізації, виділення нового суб’єкта застосування криміналістичної техніки, що вимагає появи спеціальності «спеціаліст-криміналіст».

Аналогічно першому рівню спеціалізації спеціальних криміналістичних знань – судово-експертній діяльності, ми ґрунтуємося на праксеологічному підході, що припускає появу нової базової фахової спеціальності «спеціаліст-криміналіст», оптимізацію правових, методологічних, організаційних та науково-методичних засад діяльності спеціаліста-криміналіста у розслідуванні злочинів, підвищення процесуального статусу відокремлених суб’єктів застосування криміналістичної техніки, розширення їх функцій та поглиблення науково-методичного рівня спеціалізації. Втім, криміналістична техніка розвивається як єдиний процес активного застосування в криміналістиці всіх можливих сучасних даних науки і техніки в боротьбі зі злочинністю. Тому теза

А.І. Вінберга та В.Г. Гончаренка про те, що «питання криміналістичної техніки розробляються поза штучного розділення їх «для слідчих» та «для експертів», бо для її вивчення і оволодіння слідчими і експертами заздалегідь встановлених меж немає, а відмінність у використанні обумовлена їх процесуальними функціями» , залишається актуальною й тепер, тобто саме криміналістичну техніку, як складову криміналістичної науки, слід вважати методологічною базою діяльності спеціаліста-криміналіста.

Крім цих напрямів, за слушною думкою В.К. Стринжі, сферу використання спеціальних криміналістичних знань складають й питання ведення криміналістичних обліків та використання їх даних в роботі правоохоронних органів .

Сьогодні облікова діяльність набула ознак якісно нової за формою та змістом криміналістичної діяльності, що виникла на стику криміналістичної техніки і оперативно-розшукової діяльності , системи, елементами якої є різні види обліків, ведення яких в МВС України здійснюють підрозділи департаменту інформаційних технологій та експертної служби. Отже, оптимізація криміналістичної облікової діяльності також потребує поглибленої спеціалізації криміналістичних знань. Втім, використання спеціальних криміналістичних знань в обліковій діяльності ще знаходиться у певній правовій «тіні», що не відповідає суті оптимізації діяльності з розслідування злочинів, яка полягає в максималізації інформації, необхідної для вирішення завдань кримінального судочинства та мінімізації часу їх вирішення. Тому, цей аспект потребує належної правової, науково-методичної та організаційної підтримки.

Висновки

Таким чином, аналіз трансформації загальних криміналістичних знань в спеціалізовану криміналістичну діяльність суб’єктів використання спеціальних знань, дає змогу зробити висновок про те, що оптимізація використання криміналістичної техніки в розслідуванні злочинів має відбуватися в таких видах криміналістичної діяльності:

· судово-експертна діяльність;

· діяльність спеціаліста-криміналіста;