Реферат: Кримінальна відповідальність в Україні
У 1958 р. Верховною Радою СРСР було прийнято Основи кримінального законодавства Союзу СРСР і союзних республік. На їх основі 28 грудня 1960 р. було прийнято КК України, який було введено в дію з 1 квітня 1961 р.
Цей кримінальний кодекс проіснував 40 років. За цей час він фактично був змінений майже на 2/3. Деякі кримінально-правові інститути змінювались за роки його існування з середньою регулярністю частіше ніж 1 раз на півтора року.
Фактично Кримінальний кодекс України вже на початку 90-х років перестав відповідати потребам кримінально-правового регулювання. Враховуючи також той факт, що це був нормативно-правовий акт епохи тоталітаризму він з кінця 80-х років став перепоною нормального, еволюційного розвитку суспільних відносин. Водночас не слід забувати, що це був нормативно правовий акт неіснуючої вже на той час країни - Української РСР. Все це викликало нагальну потребу його заміни новим національним Кримінальним законом.
Комісія з питань розробки нового КК України була створена ще в 1992 році. За майже дев'ятирічний час вона здійснила величезну роботу. Було створено й обговорено більше десяти редакцій тільки офіційних, не враховуючи альтернативних проектів КК. Проект КК пройшов декілька міжнародних експертиз і був визнаний таким, що відповідає високим міжнародним стандартам. Цей довгоочікуваний Кодекс було прийнято Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. Його введено в дію з 1 вересня 2001 р. З цієї дати почався відлік справді національного Кримінального законодавства України.
Зрозуміло, що кодекс не є досконалим. Він потребує коригування, яке буде здійснюватись з його застосуванням. Однак це - надійна міцна база, стовбур, який проростатиме з роками, буде міцніти та вдосконалюватись.
4. Види, система і структура закону про кримінальну відповідальність
Закони про кримінальну відповідальність систематизовані і поділяються в КК на Загальну і Особливу частини.
У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів. Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільне небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.
Загальна і Особлива частини КК пов'язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітно при застосуванні окремих статей КК. Не можна застосувати кримінально-правову норму, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.
Загальна і Особлива частини КК поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, - на окремі статті.
Загальна частина чинного КК складається із 15 розділів: "Загальні положення", "Закон про кримінальну відповідальність", "Злочин, його види та стадії", "Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)", "Вина та її форми", "Співучасть у злочині", "Повторність, сукупність та рецидив злочинів", "Обставини, що виключають злочинність діяння", "Звільнення від кримінальної відповідальності", "Покарання та його види", "Призначення покарання", "Звільнення від покарання та його відбування", "Судимість", "Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування", "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх".
Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини. Наприклад, статті КК, норми яких передбачають відповідальність за злочини, що посягають на основні цінності української державності, проголошені в статтях 1 і 2 Конституції України, поміщені в розділі І "Злочини проти основ національної безпеки України". Статті, норми яких охороняють людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, розташовані в розділі II "Злочини проти життя та здоров'я особи", розділі III "Злочини проти волі, честі та гідності особи" і розділі IV "Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи". Статті КК, норми яких охороняють основні права і свободи людини, об'єднані в розділі V "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина". Поділ Особливої частини КК на 20 розділів робить її більш зручною для застосування, оскільки надає слідчому, прокурору, судді, адвокату орієнтир в розміщенні тих чи інших статей у КК. Та й для громадян України дуже важливо просто знайти в КК ту чи іншу статтю про відповідальність за окремий злочин.
Статті КК пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовки, що виражають сутність кримінально-правових норм, які в них містяться. При включенні в КК нової статті вона буде поміщена у відповідний розділ Загальної або Особливої частини. Нова стаття повинна вміщуватися, як правило, вслід за статтею, що є найбільш близькою до неї за змістом. Новій статті мають бути надані номер попередньої статті і додатковий цифровий індекс - 1,2,3 і т. д. Наприклад, у 1977 р. до Загальної частини КК 1960 р. було включено статтю "Відстрочка виконання вироку". Її було поміщено вслід за ст. 46 "Відстрочка виконання вироку військовослужбовцеві або військовозобов'язаному у воєнний час". Статті був наданий номер 46'. У 1994р. було прийнято статтю "Відстрочення відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років". Ця стаття була поміщена вслід за ст. 46 КК 1960 р. під номером 46.
Виключення тієї чи іншої статті із КК також не змінює порядку нумерації статей в КК. Так, у КК 1960 р. зберігається номер статті 27 з поміткою "Виключена". Ця стаття встановлювала покарання у виді заслання, яке було скасоване Верховною Радою України 6 березня 1992р.
Багато статей КК поділяються на частини, які виділені в окремий абзац. Абзаци забезпечені цифровими позначеннями. Наприклад, стаття 1 КК "Завдання Кримінального кодексу України" має дві частини - 1 і 2; стаття 135 "Залишення в небезпеці" складається із трьох частин - 1,2 і 3. Перед кожною із цих частин стоїть відповідне цифрове позначення.
Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розвивається відповідна норма, визначаються особливості її застосування за якихось умов або встановлюються випадки незастосування цієї норми чи виключення її із дії. Наприклад, у ч. 1 ст. 55 вказано строк, на який може бути призначене покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, і зазначено, до яких видів покарань воно належить; у ч. 2 вказані випадки, коли може бути призначене таке покарання як додаткове, якщо воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК; у ч. 3 встановлено порядок обчислення строків виконання цього покарання як додаткового.
В Особливій частині КК в окремих частинах її статей встановлюється, за загальним правилом, відповідальність за один і той же злочин при наявності особливостей, що відображують тяжкість діяння, ознаки суб'єкта, інші обставини, які впливають на міру покарання. Наприклад, у ч. 1 ст. 190 передбачена відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, сформульовані основні ознаки цього злочину; частини 2,3 і 4 вказують на кваліфікуючі ознаки, встановлення яких посилює (обтяжує) кримінальну відповідальність за цей злочин.
Деякі статті Особливої частини містять положення, якими обмежується їх дія (наприклад, ч. 4 ст. 331 КК), або передбачаються умови і порядок звільнення від кримінальної відповідальності винного у вчиненні зазначеного в статті злочину (наприклад, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258). Цими положеннями регулюється застосування норм про кримінальну відповідальність за окремі види злочинів.
У деяких випадках статті або частини статей КК поділяються на пункти, що мають цифрове позначення. Наприклад, норма ст. 89 "Строки погашення судимості" поділена на 9 пунктів. Частина 1 ст. 49 "Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності" поділяється на пункти 1, 2, 3, 4 і 5. Частина 2 ст. 115 "Умисне вбивство" містить 13 пунктів, які також позначені цифрами.
Окремі статті КК забезпечені примітками, в яких роз'яснюються поняття і терміни, застосовані в цій або в деяких інших статтях. Так, в п. 1 примітки до ст. 185 КК "Крадіжка" сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189-191 КК; в абзацах 2, 3 і 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчиненим у значних, великих або особливо великих розмірах.
У зв'язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої частини встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура характеризується однорідністю складових елементів; у них чітко визначені диспозиція і санкція. Виняток становлять кілька статей, в нормах яких або в примітках до них наведені поняття злочинів певного виду, позначені суб'єкти їх вчинення, сформульовані деякі інші нормативні положення (наприклад, ст. 401 дає поняття військового злочину; визначення службової особи міститься у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364).
Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві України розрізняють диспозиції чотирьох видів: просту, описову, бланкетну, відсилочну. Зустрічаються також змішані диспозиції.
Проста диспозиція називає злочинне діяння без розкриття його ознак. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульована диспозиція у ст. 369 "Давання хабара". Проста диспозиція використовується законодавцем у тих випадках, коли зміст суспільне небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, які наводяться в простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці і теоретичній літературі.
Описовою називається диспозиція, де описуються найбільш істотні ознаки діяння. Так, у ст. 185 "Крадіжка" наводиться визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція у зв'язку з цим має перевагу перед простою диспозицією.
Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетними є диспозиції у ст. 271 "Порушення вимог законодавства про охорону праці", ст. 286 "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами". Таким чином, бланкетна диспозиція використовується, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять у собі різноманітні вимоги або заборони, описані або детально розкриті в інших нормативних актах. Ці акти можуть бути видані до набрання чинності закону про кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним і після його видання; вони можуть змінюватися, але кримінально-правова норма, що має бланкетну диспозицію, залишається при цьому без змін. Установи і організації, що приймають і затверджують такі нормативні акти, досить різноманітні. Мають вони відмінності і за сферою їх застосування. Ці нормативні акти, як вже відмічалося, не є джерелами норми кримінального права. Відповідно до закону про кримінальну відповідальність (його соціального призначення) вони виконують підпорядковану роль. Вимоги, заборони, що в них сформульовані, сприяють встановленню ознак злочину, в першу чергу суспільне небезпечного і протиправного діяння (дії або бездіяльності). Слід зазначити, що в КК 2001 р. кількість кримінально-правових норм, які мають бланкетну диспозицію, помітно збільшилася. Особливо це характерно для норм розділу VII "Злочини у сфері господарської діяльності".
Відсилочною зветься диспозиція, котра відсилає до кримінально-правової норми або її окремого положення, які містяться в іншій статті або іншій частині цієї ж статті КК, де називається відповідний злочин або описуються його ознаки. Наприклад, ст. 122 "Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження" відсилає до ст. 121 "Умисне тяжке тілесне ушкодження", вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може мати місце при відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Частіше за все відсилочні диспозиції застосовуються при опису другої і подальшої частини відповідної статті, для уникнення повторного опису діяння, яке наведене в частині першій. Для цього у відповідній частині використовуються слова: "те саме діяння", "діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті" і т. под. Досить часто відсилання до іншої або до інших статей використовуються при опису кваліфікуючих ознак. Так, у ч. 2 ст. 309 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту" вказано на вчинення тих самих дій особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310 і 317 КК і пов'язаних зі злочинним обігом цих засобів або речовин.
У КК зустрічаються норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований) характер. У одній своїй частині це прості або описові диспозиції, в іншій - бланкетні або відсилочні. Наприклад, такою є диспозиція у ст. 231, яка передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.
За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію.
Санкція - це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, тяжким чи середньої або навіть невеликої тяжкості.