Реферат: Кримінально-правова та криміналістична характеристика заподіяння тілесних ушкоджень
Аналіз наукової літератури з кримінального права, кримінології та кримінального процесу показує, що цими науками недостатньо уваги, порівняно з криміналістикою, приділено розробці галузевих характеристик злочину. В кримінально-процесуальній літературі про таку характеристику навіть не згадується. Недостатня розробленість галузевих характеристик злочину, мабуть, стала однією з причин, що вони не знайшли відображення у першому в Україні систематизованому зводі знань про державу і право[3].
Разом з тим, активні пошуки науковців призвели до того, що в науковому обігу набули розповсюдження характеристики злочину з такими означувальними словами як кримінально-правова, кримінологічна, кримінально-процесуальна, криміналістична, оперативно-тактична, судово-психологічна, та інші.
Найбільше дослідженими, усталеними і перевіреними часом вважаються кримінально-правова і кримінологічна характеристики злочину.
В загальному плані будь-яка характеристика являє собою "…описание отличительных качеств, свойств, черт кого-чего-нибудь"[2], або "опис, визначення істотних, характерних особливостей, ознак кого-, чого-небудь"[5]. В кримінальному праві такий підхід використав А.Н. Трайнін для визначення складу злочину, під яким він розумів сукупність встановлених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують суспільно-небезпечне діяння як злочин[8].
Кримінально-правова характеристика описує правовий характер діяння, вказує, чи містить воно відмінні ознаки складу злочину, який ступінь суспільної небезпечності вчиненого, яке треба призначити покарання за вчинене та інші ознаки. На даному етапі розвитку науки кримінального права науковці виділяють шість основних ознак злочину: суспільну небезпечність, протиправність, винність, діяння, суб’єкт злочину та караність[4].
Якщо кримінальне право вивчає злочин перш за все як окремий акт поведінки людини, передбачений правовою нормою, якщо кримінальний процес і криміналістика розробляють найбільше ефективні методи викриття винного і встановлення істини, зазначає В.М. Кудрявцев, то кримінологію перш за все цікавить злочинність в цілому як соціальне явище, яке має місце в сучасному суспільстві[5, 4]. Виходячи із цього він формулює визначення кримінологічної характеристики злочинів як сукупності даних (достатньої інформації) про певний вид (групу) злочинів або конкретне особливо небезпечне діяння, що використовується для їх запобігання[16].
Інші автори розглядають кримінологічну характеристику як систему відомостей про генезис злочину, його причини і умови вчинення, частоту повторюваності та розподіл злочинів за різними підставами, наприклад віком, професією, освітою і т.п.[16].
В.В. Вандишев спробував сформулювати кримінально-процесуальну характеристику злочину. На його думку, вона полягає в сукупності ознак і властивостей, притаманних порядку порушення і провадження по кримінальній справі. Жодного слова у визначенні не знаходимо про ознаки злочину. Це помітив і сам автор бо далі пише. Ці ознаки і властивості торкаються, зокрема, підслідності, підсудності, процесуальних строків і т.п. Умовність цього терміну досить очевидна, оскільки ця характеристика відноситься перш за все до порядку провадження, діяльності правоохоронних органів по розслідуванню злочинів[4, 7]. Таким чином, сам автор спростував можливість відшукати те, що не існує в дійсності.
До певного часу зазначені характеристики використовувались для розробки криміналістичних методичних рекомендацій розслідування злочинів. Природно, що у таких методичних рекомендаціях недостатньо уваги приділялося урахуванню криміналістично значущих ознак злочину. Такі рекомендації не відрізнялися достатньою конкретністю, а тому, в певній мірі, не відповідали потребам слідчої практики. Таким чином, саме життя поставило перед науковцями завдання враховувати при розробці методичних рекомендацій відомості про ті ознаки злочину, які мали важливе криміналістичне значення, сприяли більше результативному використанню таких методик для розкриття злочинів. При цьому, для розробки криміналістичних рекомендацій розслідування окремих видів злочинів науковці не відмовилися використовувати відомості, які органічно входять до змісту інших галузевих характеристик злочинів. А.В. Старушкевич з цього приводу зазначає, що внесення до криміналістичної характеристики ознак кримінально-правової або кримінологічної характеристики не буде їх дублювати, оскільки у новій моделі вони виконують іншу, суттєво нову функцію і служать вирішенню завдань криміналістики[2]. Погоджуючись з тим, що криміналістична характеристика виконуватиме нову функцію слід зазначити наступне. Злочин представляє складне, багатогранне соціальне явище, яке складається з певних елементів. Кожний з цих елементів проявляється зовні відповідними ознаками, які можуть бути визначені і описані. Тобто ці ознаки існують об’єктивно і незалежно від тих наук, які досліджують це соціальне явище. Включення відомостей про ті чи інші ознаки злочину до відповідної характеристики не перетворює їх на кримінально-правові, кримінологічні або криміналістичні. Вони залишаються відомостями про ознаки злочину. Лише у певній сукупності, оптимальний варіант якої визначає кожна наука, ці відомості утворюють відповідну характеристику злочину і відіграють важливу пізнавальну роль. Мабуть саме тому при побудові конкретної характеристики злочину можуть використовуватися відомості про ті чи інші його ознаки, що були встановлені іншими науками і включені до власних характеристик. Крім того, слід зазначити, що наробки інших наук можуть безпосередньо використовуватися для вирішення завдань криміналістики. Так, використанню кримінологічних даних для організації роботи з розкриття конкретного виду злочинів присвячено самостійне наукове дослідження. Воно наочно свідчить про нові, широкі можливості, коли досягнення і результати дослідження однієї наукової галузі застосовуються іншою для розробки ефективних методик розслідування[4].тілесний ушкодження злочин криміналістичний
Вперше до поняття криміналістичної характеристики злочинів звернулись О.Н. Колесніченко та Л.А. Сергєєв[12]. У подальшому дане питання достатньо активно обговорювалося на сторінках наукових видань. Значний внесок у розробку поняття, рівнів узагальнення, структури криміналістичної характеристики зробили В.П. Бахін, Р.С. Белкін, О.М. Васильєв, І.А. Возгрін, І.Ф. Герасімов, В.Г. Гончаренко, В.О. Коновалова, В.А. Образцов, М.В. Салтевський, М.О. Селиванов, В.Г.Танасевич, В.Ю. Шепітько та інші.
Не вдаючись до поглибленого аналізу запропонованих визначень слід відмітити, що усім ним в більшій чи меншій мірі притаманні такі ознаки, до яких звертаються автори при їх побудові, як:
- сукупність узагальнених відомостей про ознаки певного виду злочинів;
- встановлення і урахування закономірних зв’язків між цими даними;
- призначеність для використання в розслідуванні конкретних видів злочинів.
Криміналістична характеристика так само як кримінально-правова і кримінологічна містить у собі інформацію про злочин в цілому та його складові елементи (об’єкт і об’єктивну сторону), але на відміну від них являє собою по-перше, систему лише криміналістично значущих відомостей про ознаки злочину, а не будь-яких однакових для усіх видів злочинів, які в межах визначеного виду можуть сприяти його розкриттю. По-друге, відомості про ознаки елементів злочину описуються на якісно-кількісному рівні. Тобто встановлюються кореляційні закономірні взаємозв’язки – що (дії, знаряддя, сліди і т.п.), з чим зв’язано, яким саме чином, що за чим слідує, що і за допомогою чого може бути встановлено і т.д. Практичне значення таких характеристик полягає у тому, що при розслідуванні конкретного злочину зібрану про нього інформацію співставляють з системою узагальнених відомостей про злочини даного виду, які розслідували раніше (інформаційною моделлю). За збігом криміналістично значущих ознак злочину стає можливим визначити – чим раніше характеризувались поки що невідомі в даному розслідуванні обставини. Звичайно, найбільший інтерес представляє – хто вчинив злочин. На підставі узагальнених відомостей про те, хто і за яких обставин вчиняв подібні злочини з’являється об’єктивна можливість обмежити напрямок пошуку злочинця. Побудована за таких умов криміналістична характеристика стає дійовим інструментом у розслідуванні події злочину.
Виходячи з значення криміналістичної характеристики для практики і побудови окремих методик розслідування, зазначений термін набув широкого розповсюдження в юридичній літературі. Важко зустріти видання з криміналістики, у якому не використовувався б зазначений термін.
Таким чином, сьогодні можна констатувати що загальновизнаними є поняття кримінально-правової, кримінологічної і криміналістичної характеристики злочину. Але в нашому дослідженні ми будемо розглядати криміналістичну характеристику тяжких тілесних ушкоджень, як важливий елемент (основу) для побудови методики розслідування цих злочинів.
При розгляді загальних положень криміналістичної характеристики науковці по різному підходять до визначення її структури, тобто до виділення і характеристики її елементів. Докладний аналіз поглядів науковців на структуру криміналістичної характеристики викладено в підручнику з криміналістики починаючи з появи даного терміну в науковому обігу і до теперішніх днів[3]. Не вдаючись до поглибленого аналізу наявних дискусій, спробуємо обґрунтувати власне бачення щодо структури криміналістичної характеристики тілесних ушкоджень, оскільки в наступних підрозділах роботи буде розкрито зміст кожного з них.
Так, О.Р.Росинська називає такі елементи криміналістичної характеристики: а) характеристика типових способів вчинення та приховання злочинів даного виду та інших обставин злочину; б) відомості про коло осіб, серед яких слід шукати злочинця; в) характеристика типового потерпілого; г) описання типових обставин, що сприяли або перешкоджали таким злочинам[22]. В наведеному переліку відсутні відомості про те, на що завжди спрямована злочинна дія або діяльність – це предмет посягання. Його характеристика має важливе значення для криміналістичної характеристики тілесних ушкоджень, а у подальшому і його розкриття. Саме тому інші науковці включають предмет посягання до структури криміналістичної характеристики злочинів. Так, В.Ю. Шепітько до елементів криміналістичної характеристики відносить: 1) спосіб злочину; 2) місце і обстановку; 3) час вчинення злочину; 4) знаряддя і засоби вчинення злочину; 5) предмет злочинного посягання; 6)особистість потерпілого (жертви); 7) особистість злочинця; 8) типові сліди злочину[3]. Автор намагається охопити більшість обставин, які характеризують злочин, а тому відбувається деталізація окремих його елементів. Увага акцентується на способі злочину, а також знаряддях і засобах його вчинення. Але описати спосіб злочину без характеристики знарядь і засобів вчинення злочину неможливо. Тому слід погодитися з думкою М.В. Салтевського, що більшість з елементів структури криміналістичної характеристики злочинів, які пропонуються науковцями описують чотири сторони злочину: 1) предмет безпосереднього посягання; 2) спосіб вчинення злочину в широкому розумінні; 3) типову обстановку – слідову картину в її широкій інтерпретації; 4) особистість злочинця[2]. Такий підхід до побудови структури криміналістичної характеристики здається найбільше вдалим. Визначення складу елементів криміналістичної характеристики злочинів здійснюється на основі структури людської діяльності, зазначає В.В. Тіщенко, що включає в себе суб’єкт, мету і мотиви, об’єкт (предмет), процес чи механізм (способи, знаряддя, засоби й ін.), результат[6]. Відповідно до цього М.І. Скригонюк пропонує розглядати криміналістичну характеристику тілесних ушкоджень у вигляді наступної моделі компонентів: 1) злочинне діяння, 2) способи підготування, вчинення і приховування злочинного діяння, 3) механізм слідоутворення при готуванні та вчиненні злочинного діяння, 4) дані, що характеризують особу злочинця і потерпілого, 5) системно-закономірне співвідношення вказаних елементів криміналістичної характеристики[9].
З аналізу наведених структур криміналістичної характеристики видно, що відомості про злочин охоплюють чотири його сторони. Звичайно, для кожного виду злочинів вони будуть відрізнятися і наповнюватися специфічним змістом. Виділення названої сукупності ознак не ставить перед собою за мету дати повну і всебічну характеристику злочину. Мета такої характеристики полягає в системному відображенні таких даних про злочинну діяльність, що мають інформаційно-пізнавальну спрямованість і дозволяють у цьому зв’язку здійснювати ретроспективне і перспективне моделювання злочинної діяльності що розслідується, прогнозування її розвитку і, відповідно, планування ходу подальшого розслідування[8]. Зазначений підхід до побудови структури криміналістичної характеристики, в узагальненому вигляді, нагадує підхід до побудови структури предмету доказування в кримінальному процесі. Незважаючи на розмаїття і особливості окремих груп злочинів формула предмета доказування є єдиною для всієї їх сукупності. Разом з тим, при розгляді предмету доказування конкретної групи, виду злочинів предмет доказування конкретизується, наповнюється відповідним змістом, звертається увага на особливості предмета і меж доказування по окремим групам злочинів (особливості доказування у справах неповнолітніх[8], осіб, визнаних неосудними, [6] у справах про підпали з метою приховання злочинів[7] тощо). Подібно до цього в криміналістиці розробляються особливості криміналістичних характеристик окремих видів злочинів (убивств, вчинених в процесі протистояння організованих злочинних груп[9] та ін.).
Наведений підхід до побудови криміналістичної характеристики вважається перспективним і дозволяє від загальної формули структури криміналістичної характеристики переходити до побудови криміналістичних характеристик конкретних видів і груп злочинів. В науковій літературі зазначається, що в криміналістичному аналізі злочинів беруться до уваги всі елементи злочинної діяльності. Але, одні елементи, їхні окремі параметри, частини, сторони і сукупності, що інформативні в криміналістичному відношенні для одних груп і підгруп злочинів, що досліджуються, виявляються неінформативними чи мало інформативними в інших групах. Усе це не може не відображатися на змістовній стороні криміналістичної характеристики[5].
Так, у криміналістичній характеристиці тілесних ушкоджень відомості про мету і мотив злочину мають визначальне значення. Вони дозволяють обґрунтувати версії про осіб, зацікавлених у заподіянні шкоди здоров’ю потерпілому і неможливості здійснювати ним певний вид робіт, приймати відповідні рішення – можливих організаторів та виконавців злочину. В той же час для криміналістичної характеристики розкрадань названі відомості для пошуково-пізнавальної діяльності не мають настільки суттєвого значення, оскільки для цієї категорії злочинів вони однакові чи однотипні і лише в деяких випадках можуть указувати на можливе коло підозрюваних, наприклад, неповнолітніх[8].
Для криміналістичної характеристики тілесних ушкоджень важливого значення набувають відомості про час, місце і обстановку вчинення посягання, особу потерпілого, а тому вони підлягають обов’язковому дослідженню, встановленню закономірних кореляційних зв’язків між ними. У подальшому це дозволить вже на початковому етапі розслідування правильно обґрунтовувати версії, визначати напрями їх перевірки для встановлення особи, причетної до даного злочину.
Аналіз кримінальних справ про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень засвідчує, що за порою року такі розбіжності не досить суттєві. Найбільша їх кількість вчиняється влітку – 35,9%, взимку – 24,8%, а – навесні і восени приблизно однаково – 19,8% та 19,5%. Найбільше небезпечним для таких злочинів часом доби є нічний (з 00 до 06 год.) – 52,7% та денний (з 06 до 12 год.) – 24,1%, вечірній (з 18 до 24 год.) – 17,1%. Найменше таких злочинів вчиняється в денний час (з 12 до 18 год.) – 6,1%. Якщо порівняти наші дані з даними дослідників двадцятирічної давнини, можна побачити суттєві відмінності. У той час близько 80% злочинів вчинялося з 18 до 24 години, що пояснювалося способом життя людей[4]. Сьогодні спосіб життя людей суттєво змінився. Більшість і потерпілих і злочинців свій відпочинок переносять на нічний час, чому сприяє розгалужена система розважальних місць, які працюють цілодобово або в нічному режимі.
Місця заподіяння тілесних ушкоджень розподілялися наступним чином. Даний злочин є характерним для міст, де їх вчинено 87,7%, а в сільській місцевості 12,3%. Кожен четвертий злочин вчиняється в житлових приміщеннях (в квартирах – 10,9%; в будинках – 10,9%; в гуртожитках – 4,8%). За місцем роботи і навчання вчинялося по 4,1% злочинів. В громадських місцях – 12,3%; на вулицях – 15,1%; у скверах і парках – 19,8%; в зонах відпочинку – 4,1%; в барах – 8,9%; нічних клубах – 3,4%; на дискотеках – 4,1%.
Зазначений вид злочинів більшою мірою є притаманним чоловікам. Ними вчинено 87,0% тілесних ушкоджень, а жінками 13,0%.
За віком особи, які вчинили злочин розподіляються: від 14 до 16 років – 10,7%; від 16 до 18 років – 13,5%; від 18 до 24 років – 23,6%; від 24 до 30 років – 21,3%; після 30 років – 30,9%. Більше половини з засуджених (56,0%) вчинили злочин уперше і 80,1% – без співучасників. Половина засуджених під час вчинення злочину перебувала у стані алкогольного сп’яніння (58,4%), а 18,0% – в стані наркотичного сп’яніння. На момент вчинення злочину половина засуджених (47,2%) не працювали і не навчалися. Працював лише кожний третій (29,2%) і кожний п’ятий навчався (у школі – 9,6%; коледжі – 6,7%; інституті тощо – 7,3%).
Узагальнюючи розглянуте, структуру криміналістичної характеристики тяжких тілесних ушкоджень можна представити у вигляді системи відомостей, які характеризують:
- предмет злочинного посягання;