Реферат: Кримінологія як наука 2

Якщо говорити в цілому про методологію кримінологічного пізнання, то вона базується на використанні законів діалектики. При цьому принци пальним є таке:

- по-перше, злочинність розглядається як соціальне явище, і, відповідно, при її дослідженні використовуються методи соціальних наук. Поряд з різноманітними соціальними явищами, процесами тощо вивчається і людина. Але не з біологічної позиції, а як член суспільства, продукт суспільного розвитку. Тому не випадково кримінологи говорять саме про особистість злочинця;

- по-друге, злочинність аналізується у взаємодії, взаємозалежності з іншими явищами та процесами. Вона завжди розглядається в контексті суспільних відносин (політичних, економічних, т. д.);

- по-третє, суттєвим є розгляд кримінологічно значимих явищ в їх русі та змінах, тобто не в статиці, тобто шляхом вивчення минулого, сучасного та прогнозування майбутнього;

- по-четверте, розвиток кримінологічно значимих явищ розглядається як процес, у якому рух носить поступальний характер. Мається на увазі, що рух відбувається не по колу;

- по-п’яте, враховуються і внутрішні суперечності, сторони кримінальних явищ, і зовнішні, тобто суперечності між кримінальними та іншими явищами.

При цьому в кримінології, як і в інших науках, важливо слідувати правилу про співпідання початкового пункту в теорії з початковим пунктом на практиці.

При викладенні питання про предмет та зміст конкретного дослідження більшість авторів розпочинають з вказівки на злочинність. А потім згадують про її причини та умови.

І, здавалося б, кримінолог повинен розпочинати конкретне дослідження з аналізу злочинності. Проте існує інший підхід: злочинність можна проігнорувати, а аналіз її причин розпочати з дослідження суспільства, оскільки злочинність – продукт суспільства. Яке суспільство, така і злочинність. Одні автори відзначали, що злочинність відображає “одну із різновидів явищ соціальної дисфункції”. Інші писали, що злочинність – це всього лише “процес вчинення суспільного небезпечних діянь, які заборонені кримінальними законом під загрозою покарання”. Треті уточнювали, що злочинність – “один із параметрів суспільства, характеризуючи стан соціального організму, розбалансованого його складовими частинами”.

Ці твердження заслуговують уваги у тому відношенні, що автори розглядають злочинність як явище, що породжується суспільством. І це – сильна позиція. Однак при вказаному підході фактично не визнається будь-яка відносна самостійність злочинності, ігноруються питання про її власні закономірності.

Відповіді на ці питання все-таки приводять до висновку про необхідність вивчення самої злочинності.

Але методологія такого дослідження залежить від вирішення ще однієї дилеми. Злочинність, на думку ряду вчених, - абстракція. Реально існують окремі злочини та окремі види злочинів. Логіка роздумів така: злочинність означає вчинення злочинів, а що у результаті вчинення виникає, залежить від багатьох обставин, у тому числі біологічних та інших властивостей людини, зовнішніх умов. Дослідника не цікавить, що саме виникає, його повинен цікавити сам процес вчинення.

Дискусійним є ще одне методологічне питання, що повинно забезпечувати кримінологічне дослідження: це достовірні знання чи “підходні” знання?

На перший погляд, така постановка питання виглядає парадоксальною. Будь-яка наука забезпечує достовірність, надійність результатів дослідження. Інакше про які закономірності може йти мова? В іншому випадку це не наука.

Проте опоненти говорять таке: “Але кримінологія – дисципліна практично вагома, її положення чинить відчутний вплив на ... кримінальне право або говорячи більш загально, на кримінальну політику”. Далі автори говорять про деяку відчуженість кримінології від кримінального права.

При всій складності зазначених теорій необхідно визнати, що вони не дають підстави говорити, що буцімто рекомендації кримінологів можуть випливати, у першу чергу, із вже усталених догм кримінального права і з цієї точки зору кримінологи повинні, перш ніж що-небудь запропонува?