Реферат: Критерії класифікації відпусток на види
Відпустка без збереження заробітної плати, за бажанням працівника, надається в певних випадках в обов'язковому порядку. Це, зокрема, відпустка, яка надається матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - тривалістю до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно; інвалідам І та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно; особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів; працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу - тривалістю до 7 або до 3 календарних днів (в залежності від міри родинності, вказаної в ст.25 Закону "Про відпустки") без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку; працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, - тривалістю 15 календарних днів (без урахування часу проїзду до навчального закладу та назад) і в деяких інших випадках, вказаних в ст.25 Закону "Про відпустки". За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України у порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.
Види відпусток та їх тривалість для окремих категорій працівників встановлена відповідними законами України. Так, згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" працівникам, що працюють (перебувають у відрядженні) у зонах відчуження, у зоні гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоактивного контролю, тривалість відпустки становить від 42 до 56 календарних днів. Державні службовці згідно з Законом "Про державну службу" користуються правом на відпустку тривалістю 30 календарних днів. Закон України "Про статус народного депутата України" наділяє депутатів правом на відпустку у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів. Суддям, прокурорам, слідчим прокуратури надається відпустка тривалістю 30 робочих днів (згідно з Законом України "Про статус суддів") і 30 календарних днів (Закон України "Про прокуратуру").
Види відпусток за проектом нового Трудового кодексу України
Проектом нового Трудового кодексу України передбачаються такі види відпусток:
1) щорічні трудові відпустки:
основна трудова відпустка мінімальної тривалості (стаття 175 цього Кодексу);
основна трудова відпустка продовженої тривалості (статті 176 і 177 цього Кодексу);
додаткова трудова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 179 цього Кодексу);
додаткова трудова відпустка за особливий характер праці (стаття 180 цього Кодексу);
додаткова трудова відпустка за роботу на умовах ненормованого робочого часу (стаття 181 цього Кодексу);
додаткова відпустка залежно від стажу роботи (стаття 182 цього Кодексу);
інші додаткові відпустки, передбачені законом;
2) творча відпустка (стаття 195 цього Кодексу);
3) заохочувальні відпустки:
які надаються за ініціативою роботодавця (стаття 196 цього Кодексу);
за виконання державних чи громадських обов’язків (стаття 197 цього Кодексу);
4) навчальні відпустки:
у зв’язку з навчанням у середніх загальноосвітніх навчальних закладах (стаття 198 цього Кодексу);
у зв’язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах (стаття 199 цього Кодексу);
у зв’язку з навчанням у вищих навчальних закладах (стаття 200 цього Кодексу);
5) соціальні відпустки:
у зв’язку з вагітністю та пологами (стаття 201 цього Кодексу);
для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 203 цього Кодексу);
працівникам із сімейними обов’язками, які мають дітей (стаття 205 цього Кодексу);
інші соціальні відпустки (особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одному із батьків дитини, якій встановлено інвалідність, пов’язану з Чорнобильською катастрофою, тощо).
6) відпустки без збереження заробітної плати:
які надаються в силу суб’єктивного права працівника (стаття 206 цього Кодексу);
які надаються за згодою сторін (стаття 207 цього Кодексу).
Варто зазначити, що після прийняття проекту Трудового кодексу у Верховній раді України у другому читанні основні положення щодо видів відпусток не зазнали змін. Були враховані лише пропозиції щодо зміни тривалості певних видів відпусток.
Отже види відпусток, що передбачаються проектом Трудового кодексу України майже не відрізняються від аналогічних видів, що передбачаються чинним законом України "Про відпустки" за винятком нового різновиду відпусток - так звані заохочувальні відпустки. Заохочувальні відпустки, можуть надаватися за ініціативою роботодавця та за виконання державних та громадських обов’язків. Колективним договором, а якщо договір не укладався, нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним профспілковим органом або вільно обраними працівниками представниками (представником), може передбачатися надання працівникам заохочувальних відпусток за сумлінне виконання трудових обов’язків, тривалу добросовісну працю та з інших підстав тривалістю до 7 календарних днів з частковим або повним збереженням заробітної плати. У порядку заохочення за виконання державних або громадських обов’язків законами та колективними договорами може передбачатися надання працівникам додаткової відпустки тривалістю до 7 календарних днів з частковим або повним збереженням заробітної плати.