Реферат: Культура як суспільне явище. Культура первісного суспільства

ЗМІСТ

1. Вступ. Сутність культури

2. Культура як наука

2. Загальна характеристика первісного суспільства

3. Світогляд первісної людини.

4. Синкретичний характер первісного мистецтва

1. ВСТУП. СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ

Термін «культура» (від лат. cultura – оброблення, виховання, розвиток, освіта) відображає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, виражений у формах організації життя й діяльності людей, а також у створених ними матеріальних і духовних цінностях. Кожний національний чи історичний тип культури є неповторним світом, вибудованим певним сприйняттям людини дійсності й самої себе. Картина, книга, храм, симфонія як витвори культури відкриваються нам особливим світом невідомих, своєрідних людських почуттів, думок, цінностей.

Кожна культура творить свій світ як неповторний, однак не-замкнений на собі. Кожна культура є (за В. Біблером) своєрідним Дволиким Янусом, обличчя якого настільки напружено звернене до інших культур, до свого буття в інших світах, наскільки і всередину себе в намаганні змінити й доповнити своє власне буття. Діалог культур уможливлюється тим, що всі культури мають спільну основу для свого будівництва – універсальні людські цінності.

Буття культури реалізується як на рівні високому, елітарному, так і на рівні низькому, побутовому. Культура виступає також як механізм вироблення, закріплення і трансляції цінностей, як баланс поєднання постійної модернізації з високим ступенем наслідування.

У сучасній культурі домінуючими стають процеси загальної інтеграції. В інтелектуальній діяльності людства це виявляється у взаємодії донедавна далеких одна від одної наук і виникненні на їхньому перетині нових: біохімії, генної інженерії, біофізики тощо. Як система смислів з відповідною внутрішньою логікою культура пізнається шляхом раціональної реконструкції культурно-історичного процесу. Водночас культура звернена до людської суб’єктивності, тому потребує цілісності інтуїтивно-смислової причетності особистості.

Підготовка з культури має спрямувати молодь на особистісну культуротворчу орієнтацію в сучасному світі; сприяти осмисленню сукупності культурних досягнень людства, взаєморозумінню та продуктивній співпраці з народами, які мають як схожі, так і відмінні риси в культурі, навчити веденню кваліфікованого діалогу з партнерами іншої культурної домінанти. Ці чинники допоможуть особистості впевненіше почуватися в організації власної справи.

Культура вивчається багатьма науками як конкретними і прикладними, так і філософськими. Кожна з наук відтворює образ культури у відповідності до своїх завдань і методів. Провідна роль у цьому належить історико-філологічному циклу наук. Тому вчення про культуру, за необхідністю, виступає як комплексне міждисциплінарне дослідження, яке використовує результати багатьох гуманітарних наук як свої джерела. Основними завданнями цього дослідження є: 1) опис фактів культури (прикладне культурознавство); 2) виявлення закономірностей роз-витку культури (історія культури); 3) теоретичне пояснення культурних процесів (культурологія, теорія культури); 4) побудова універсальних моделей і науковий прогноз перспектив культури (філософія культури, футурологія); 5) вироблення рекомендацій для практичної діяльності; 6) виховання шанобливого і дбайливого відношення до національної і світової культури.

Спираючись на дані археології, етнографії, палеології, історичної географії та інших допоміжних історичних дисциплін, культурологія висуває припущення про походження культури, про первинні факти культури та їх значення. Хронологічні зміни в культурі фіксуються суспільною історією техніки, науки, мистецтва, релігії та іншими історичними науками. Культурологія осмислює суть, рушійні сили, причини і наслідки цих культурних змін. До її завдань входить також консультування культурних проектів, що передбачає використання краєзнавчих, архівних, бібліографічних джерел.

Розробка загальних проблем теорії та історії культури вимагає також залучення понятійного і методологічного апарату, який створюється соціологією, філософією, етикою, естетикою, інформатикою. Тим самим досягається об’єднання емпіричного і теоретичного рівнів вивчення культури. При цьому використовуються загальнонауковій, філософські і спеціальні методи дослідження. Серед останніх особливе значення мають:

1) порівняльно-історичний метод (послідовне вивчення культурного об’єкту, який змінюється);

2) типологічний (порівняння різних культурних об’єктів з метою виявлення типових, загальних для них властивостей);

3) герменевтичний (інтуїтивно-художнє пізнання культурних знань).

Міждисциплінарний характер культурології визначає предмет, структуру і завдання навчального курсу «Українська та зарубіжна культура». Його перша частина присвячена питанням теорії культури, зокрема, співвідношенню суспільства, особистості й культури, культурної політики. Основний зміст курсу складає історія культури у всьому її просторово-часовому різноманітті. Цей розділ несе також основне педагогічне навантаження, оскільки розвиває ерудицію і виховує повагу до творчої спадщини людства. Почуття патріотизму і національна самосвідомість формуються завдяки вивченню української культури та її місця у контексті світової культури, що складає зміст останнього розділу курсу і цього навчального посібника.

2. КУЛЬТУРА ЯК НАУКА Є БАЗОВОЮ ЧАСТИНОЮ КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Відомо майже триста визначень терміна «культура». Поняття «культура» класично сформоване ще у Стародавній Греції. На той час його розуміння було таким широким, що сьогодні тотожне використання в науковій практиці неможливе. На теперішньому етапі розвитку цивілізацій культура поділяється на два великі напрямки:

· особистісного формування людини;

· універсального засобу суспільного життя.

Найбільш прийнятним є дуалістичне трактування: культура – це вид діяльності, засобами якого по історичній вертикалі створюються духовні та матеріальні цінності.

Культура виконує чітко визначені функції , кожна з яких детермінована щодо суспільного життя:

· естетична – передбачає формування високих естетичних рівнів і спадковості щодо їх сприйняття суспільством;

· інформативна – надає інформацію про культурні досягнення людства, народу, нації, держави, регіону протягом історичного часу і виробляє моделі використання досягнень;

· зберігаюча – передбачає збереження, консервацію і функціональність пам’яток історії та культури і соціумі, їх трансформацію в сучасні культурні процеси;

· виховна – покликана пропагувати взірці для наслідування з метою розвитку кращого, що залишили попередники.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--