Реферат: Культура та історія

- людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло «Знання є сила» стає показовим у цьому плані);

природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності;

- нарешті, вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його оптимальним.

Культура ХХ століття

ХХ ст. – найдинамічніше в історії людства, що не могло не відобразитися на характері його культури. Для нього характерним є розвиток науки, людського інтелекту, епоха соціальних вихорів, потрясінь, парадоксів.

В історії культури ХХ ст. можна виділити три періоди:

1) поч. ХХ ст. – 1917 р. (гостра динаміка соціально-політичних процесів, різноманітність художніх форм, стилів, філософських концепцій);

2) 20 – 30-ті рр. (корінна перебудова, деяка стабілізація культурної

динаміки, утворення нової форми культури – соціалістичної);

3) післявоєнні роки 40-ві рр. – вся друга половина ХХ ст. (час формування регіональних культур, підйом національної самосвідомості, виникнення міжнародних рухів, бурхливий розвиток техніки та науки, поява нових передових технологій, активне освоєння територій, злиття науки з виробництвом, зміна наукових парадигм, формування нового світогляду).

Духовна і матеріальна культура ХХ ст. – це продовження соціокультурних процесів ХІХ ст., що не виправдав сподівань людства і спричинив нову кризу і потрясіння: протиріччя, що накопичились всередині суспільства, не могли вирішуватися в ході природних історичних змін.

Наприкінці XIX ст. відбулися незворотні зміни, що стосувалися нового розуміння людини, її ставлення до світу, нової мови мистецтва. Приклад такого нового ставлення дав французький живопис, який став не тільки активно темпераментним, але пофарбованим суб'єктивними переживаннями людини: з'являється імпресіонізм, головна мета якого – відобразити мить життя.

Культура в XX ст. розвивалася в кількох паралельних напрямах. При цьому жодна з лав стильової еволюції мистецтва і літератури не вичерпує собою усього їх розвитку та не охоплює його в цілому, тільки у взаємодії вони формують цілісну історію культури XX ст.

На рубежі XIX-XX ст. відбуваються принципові зміни: культура стає інтернаціональною, інтегруючи духовні цінності практично всіх етнічних регіональних типів і від цього стаючи ще більш різноманітною. Це різноманіття не могло не позначитися на мистецтві, літературі, філософії, тобто на культуру в цілому, що відобразили і культурний занепад, і деградацію техногенної цивілізації на рубежі двох останніх століть II тисячоліття, і метафізичний підхід до вирішення глобальних проблем, спробу усвідомлення нової ролі людини у світі. У культурології, мистецтвознавстві та науці цей культурний процес рубежу XIX - XX ст. отримав назву «декаданс», а мистецтво і література - декадентські. Головна властивість і особливість декадансу - розгубленість перед світом, що різко змінився: суспільство виявилося нездатним раціонально, науково пояснити зміни в політиці та економіці, нові соціальні відносини, нову картину світу. Склалася суперечлива свідомість, що торкнулася найважливішого елементу світогляду, - питання про закономірності в природної та соціальної дійсності. Тому й відбувається сплеск ірраціоналізму, містики, виникають нові релігійні течії.

Ера Постгутенберга

Це є віком інформаційних технологій (ХХІ ст.).

Останні десятиліття ХХ століття відзначені подіями, що істотним чином трансформували сучасну соціокультурну реальність. Мова йде про активне входження в життя суспільства новітніх інформаційних технологій, що сталося в результаті бурхливого розвитку електроніки; а також про формування і поширення особливого типу світовідчуття, концептуалізованого в ряді філософських, соціологічних, літературознавчих та культурологічних теорій, що отримав широку популярність під загальною назвою " постмодернізм ".

Починаючи з середини 60-х років західними соціологами і соціальними філософами (Д. Белл, Д. Рісман, О. Тоффлер, А. Турен та ін.) активно обговорюється питання про вступ найбільш розвинених країн в якісно іншу стадію соціального розвитку, що охарактеризована ними як постіндустріальне або інформаційне суспільство, головним відрізняючим критерієм якого є визначальна роль інформаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності людей. Але якщо в 60-і роки ідеї про інформаційне суспільство мали швидше характер футурологічних прогнозів, то із вдосконаленням електронної техніки і цифрових технологій, більшість з передбачених теоретиками подій знайшли своє реальне втілення, що виразилося в бурхливому розвитку засобів масової комунікації, особливо телебачення, в створенні та широкому розповсюдженні персональних комп'ютерів, у побудові глобальних інформаційних мереж, у розробці технологій віртуальної реальності та інших технологічних інноваціях.

У своїй сукупності, ці досягнення докорінно змінили життя суспільства, не тільки висунувши на передній план інформаційну діяльність, тобто діяльність, пов'язану з виробництвом, споживанням, трансляцією і збереженням інформації, а й ускладнивши і трансформувавши світ так, що осмислити його в рамках традиційних підходів стало досить важко.

Взагалі, інформаційні технології не можна більше розглядати як щось, що належить виключно до світу техніки, бо вони настільки глибоко проникли в життя людей, вплелися в саму тканину її повсякденності, що виокремити їх із загального світоглядного та культурологічного контексту вже не уявляється можливим. Якісний стрибок в інформаційній індустрії вказує на необхідність аналізу новітніх технологій крізь призму світоглядних змін. На мою думку, ці зміни найбільш адекватно відображені в постмодерністської філософії, завдання якої полягає не тільки в деконструкції основних категорій попередньої європейської філософської думки, а й у формуванні основних світоглядних принципів, що взаємодіють з типом світовідчуття, що розповсюджується в інформаційному суспільстві.

Висновки

Світ переступив через поріг нового тисячоліття. Люди відчували на собі вплив історичного буття протягом століть і тисячоліть. У культурології склалися різні підходи до розмежування людської історії. Одні мислителі виділяли в історії окремі формації, інші - специфічні стадії, треті – пропонували співвідносити історію зі своєрідними соціальними «хвилями». Досвід вивчення соціальних аспектів історії показав, що в ній немає фаталізму. Суспільство розвивається альтернативно, завжди на роздоріжжі часів є можливі варіанти руху в той чи інший бік. На характер суспільної динаміки впливають численні фактори. Культурологія органічно включає в себе історичну свідомість. Вона всебічно вивчає її генезис, становлення, відтінки і перспективи.

Список використаної літератури

1. Кравченко А.И. Культурологія: Навчальний посібник для ВНЗ. - 3-є вид. - М.: Академічний проект, 2001.с. 231-251.

2. Гуревич П.С. Культурологія: Підручник для ВНЗ. – М.:Проект,2003. с. 197-198.

3. Оганесян А.А. Культурологія: Конспект лекцій. – М.:Пріор,2001.-с.102-103.

4.Культурологія для технічних ВНЗ. - Ростов-на-Дону: Фенікс, 2001.

5. Подольська Є. А. Культурологія: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 390 с.

6.Шаповалов В.Ф. Основи філософії: Від класики до сучасності. - М.: Фаїр-Прес, 1998. – 576 с.