Реферат: Курсовая по экологии

Ряд наукомістких проблем вченим та практикам довелося вирішувати при підготовці законопроектів про охорону та раціональне використання рослинного і тваринного світу. Найважливіші з них — питання про об”єкт правового регулювання, взаємоузгодження права власності на земельну ділянку та права загального і спеціального використання ресурсів рослин­ного і тваринного світу.

a Правовій охороні, зокрема, підлягатимуть усі дикі тварини (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, а також молюски, комахи та ін.) в усій їх видовій і популяційній різнома­нітності та на всіх стадіях розвитку, які перебувают» у стані природної волі, а також їх частини і залишки, продукти життєдіяльності й житло (нори, хатки, гнізда та ін.), шляхи міграції, середовище перебування тварин у цілому.

В Законі визначається порядок надання об'єктів тваринного світу в користування, права, обов'язки і гарантії користувачів та підстави припинення права користувачів тваринним світом, а також види використання об'єктів тваринного світу. Найважливі­шими названі використання тварин у наукових, культурно-освітніх, виховних та есте­тичних цілях; використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — ґрунто­утворювачів, природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо; використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності; добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи в напіввільних умовах для комерційних й інших цілей. На відміну від попереднього закону (1981 р.) знижена пріоритетність з врахуванням екологічних вимог таких видів користування тваринним світом, як мис­ливство, рибальство, включаючи видобування водних безхребетних та морських ссавців;

добування тварин, які не належать до об'єктів мисливства і рибальства. Серед заходів охорони тваринного світу визначаються як традиційні (створення заповідників, заказників, встановлення особливого режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України), так і нові (розведення в неволі рідкісних і таких, що є під загрозою знищення, видів тварин, створення «банків» для збереження генетичного матеріалу цих тварин; врахування питань охорони тваринного світу при встановленні екологічних нормативів; встановлення науково обгрунтованих лімітів та нормативів використання об'єктів тваринного світу; регулювання торгівлі об'єктами тваринного світу; охорона тваринного світу від шкідливого впливу продуктів біотехнології.

В Земельному кодексі України зберігся старий поділ на землі сільськогосподар­ського призначення; населених пунктів; промисловості; транспорту, зв'язку, оборони природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

лісового, водного фонду та земельного запасу. Земельний кодекс України встановив порядок надання землі у користування й передачі у власність, визначив права і обов'язки землекористувачів і землевласників, гарантії і захист їх прав. Цей законода­вчий акт — явище в правотворчій роботі, однак потребує окремого аналізу з врахуванням ряду дискусійних питань.

2. Формування екологічного законодавства — це не тільки створення нових законів. Це тривалий процес кодифікації. Для створення основи системи екологічного права України потрібно розробити і прийняти ще ряд законів, указів Президента України і нормативних актів Кабінету Міністрів України. Разом з тим кожний законо­давчий акт передбачає розроблення і прийняття ряду положень, правил, інструкцій, які забезпечать його повну реалізацію. Тільки після завершення цієї роботи можна приступати до наступного етапу кодифікації — розроблення законів прямої дії шляхом інтеграції вимог закону та розроблених на його виконання нормативних актів. Чи можна підготувати закони прямої дії відразу ж? Звичайно, можна, але тоді процес створення системи екологічного права затягнеться на десятиліття. В США для підготовки одного закону в галузі охорони і використання природних ресурсів витрачується 1,5—2 роки. Шляхом залучення різних груп фахівців цей процес можна прискорити, якщо розроб­ляється більш загальний закон однією групою, а нормативні акти до нього — іншими. Та й «пропускна можливість» Верховної Ради України не дозволить створити у короткі терміни систему екологічних законів прямої дії. Але я не вважаю доцільним створення законів прямої дії, так як загальний декларативний принцип “ право на здорове довкілля” та деякі інші, найбільш загальні, передбачені Конституцієй України, і є нормами прямої дії.

3. Крім того, визначений шлях дозволить на другому етапі кодифікації екологічного права — на етапі інтеграції законодавчих та нормативних актів — значно скоротити кількість джерел екологічного права, що сприятиме підвищенню ефективності його застосування. Видається, що вся система екологічного права України тоді складатиме приблизно 200 законодавчих і нормативних актів..

Одним з можливих варіантів кодифікації екологічного законодавства може бути створення на другому етапі кодифікаційної роботи екологічного кодексу як основи екологічного права. Такий екологічний кодекс міг би в загальній частині містити завдання законодавства на предмет правового регулювання, об'єкти та принципи правової охорони навколишнього природного середовища, правове регулювання власності та ін., а в спе­ціальній — правовий режим охорони й використання природних ресурсів. Очевидно, не слід боятися обсягу цього законодавчого екологічного акта. Такий Кодекс був би вигідним і зручним для використання у сфері застосування еколого-правових відносин,вважає Костицькій В, з яким у цьому питанні я цілком згодна тому що як студент зіткнулася з проблемою вивчення та узагальнення норм права внаслідок їх великої кількості та несистематизованості.

На даний момент маємо масове поширення екологічного та еколого-правового нігілізму. Керівники підприємств, установ і організацій та громадяни або не знають еколого-правового законодавства, або ж свідомо ігнорують його. Раніше «на догоду» плану, тепер — «в інтересах порятунку народу України від економічної катастрофи». Часто можна почути, що краще бути отруєним і ситим, ніж голодним у чистому навколишньому природному середовищі. Найбільше вражає, що сім'ї, діти, онуки керівників підприємств осіб, які можуть впливати на екологічну ситуацію — проживають частіше в зоні впливу цих підприємств — забруднювачів довкілля. Навіть така ситуація не є вирішальним чинником у прийнятті управлінських рішень, які часто ігнорують екологічні вимоги.

У зв'язку з цим паралельно з підготовкою нагально потрібних законопроектів про державний екологічний контроль, про статус зон надзвичайних екологічних ситуацій необхідним є розроблення проекту Закону України про екологічну освіту і виховання. В основу його має бути покладено принципи комплексності та безперервності еколо­гічної освіти й виховання підростаючого покоління, починаючи з дитячих дошкільних закладів і школи. Екологічне виховання дітей — один з обов'язків батьків. *

Ці ж принципи має бути закладено в систему підготовки фахівців (як у системі професійної освіти, так і у системі вузівського навчання), а також наукових і науково-педагогічних працівників і всіх видів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. * Кожний випускник навчального закладу повинен мати мінімум екологічних знань як обов'язкову умову (і для навчального закладу, і для майбутнього фахівця) одержання диплому чи іншого документа про здобуту освіту чи фах. Підприємства, установи і організації зобов'язані виділяти кошти на екологічну освіту та виховання їхніх праці­вників, проводити екологічну атестацію кадрів. Наявність знань і вміння приймати екологічно виважені і обгрунтовані рішення мають виступати умовою допуску до роботи. У зв'язку з цим і можливо доцільно розробити Збірник кваліфікаційних екологічних вимог для всіх професій і спеціальностей, який використовувався б на випускних іспитах, при прий­нятті на роботу та атестації кадрів- вважає Андрейцев В. І.

Таким чином, можна створити систему екологічного права, яка забезпечила б врегулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля та формування особи, готової до добровільного додержання законодавства.

Екологічне право та екологічне законодавство

Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв'язків явищ природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни природних умов (темпера­тури, вологості, атмосферного тиску, хімічного складу повітря, води тощо) впливають на людину.

* Руйнування навколишнього природного середовища викликало відповідну реак­цію суспільства. Фахівці наводяться такі аргументи: 1) якщо охорону природи тлумачити в традиційному смислі, тобто визнавати, що ця охорона визначається людьми для людей, то постає небезпека, що вона буде пов'язана з їх господарськими інтересами, від чого навколишнє природне середовище лише постраждає; 2) антропоцентризм призведе до того, що будуть врахо­вані інтереси лише нинішнього покоління, в жертву якому приноситимуться інтереси прийдешніх поколінь.

У спеціальній літературі небезпідставно система законодавства визначається єд­ністю об'єктивного і суб'єктивного. Об'єктивне — це суспільні відносини, які регулю­ються юридичними законами, а суб'єктивне — методи регулювання: імперативний, диспозитивний тощо. Оскільки природа має надзвичайну соціальну цінність, її захист повинен здійснюватись переважно імперативним методом, якому притаманний най­більш високий потенціал дієвості. Певну роль у захисті природи відіграє мета, яку переслідує юридичне законодавство екологічного змісту (дозволити, обмежити, забо­ронити відповідно до потреб природи).

Величезне значення має проблема співвідношення між системою екологічного права (в нашому розумінні права природи) і системою екологічного законодавства. Екологічне право — це відображення прав природи, яких вона не може бути позбавлена під будь-яким приводом. Це її життєве право, від якого залежить і добробут людей. Екологічним законодавством треба вважати сукупність правил, вироблених і прийнятих з додержанням належної процедури відповідними компетентними органами. Екологічне право в основному дістає вияв в екологічному законодавстві. Однак воно може відоб­ражатись і в різних формах суспільної свідомості: в екологічних звичаях, моралі, соціальних уявленнях про природні об'єкти як про естетичні цінності тощо.

Якщо система екологічного законодавства — це категорія юридична, то система екологічного права — необхідна умова збереження і здорового розвитку природи, тобто це система належного буття останньої, категорія цілком природна. Проблема співвід­ношення між екологічним законодавством і екологічним правом повинна завжди ви­рішуватись на науковій основі. Йдеться про взаємодію різних галузей наукового знання — гуманітарного і природничого.

Система екологічного права визначається системою об'єктів природи, розвитком суспільства і рівнем, навантаження на системи природи, а система екологічного зако­нодавства — розвитком юридичної думки в її співвідношенні з розвитком суспільства. Остання система свідомо створюється людьми. Системи екологічного права і екологіч­ного законодавства перебувають у постійному русі, зазнають змін, оскі