Лексеми з суфіксами суб’єктивної оцінки у романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні"

(Курсова робота)

ЗМІСТ

1. Вступ (ст. 2-4).

2. Основна частина:

2.1. Загальні положення (ст. 5-9).

2.2. Стилістично забарвлена лексика в романі М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" з погляду її походження (ст. 10-11).

2.3. Тематичне розмаїття стилістично маркованої лексики у "Баладі про вершника на білому коні" М.Івасюка (ст. 12-13).

2.4. Класифікація лексем з суфіксами суб’єктивної оцінки за сферою вживання (ст. 14-19).

3. Висновки (ст. 20-21).

4. Список літератури (ст. 22-23).

-2-

1. Стилістична характеристика лексичних одиниць сучасної української літературної мови - а звідси і розшарування цих лексичних одиниць - і система функціональних стилів не збігаються. Пояснюється це насамперед специфікою слова як одиниці мови та його багатофункціональністю (у слові виділяютьсяномінативна, емотивна, термінологічна, службова-граматична, образно-характеризуюча функції).

У словниковому складі української мови є слова і звороти стилістично немарковані (непозначені), вживані в усіх стилях мовного спілкування, і стилістично марковані, тобто такі, що мають більш або менш обмежену сферу вживання, а також чіткі ознаки належності до певного стилю.

Ця особливість і покладена в основу поділу лексики на загальновживану, стилістично нейтральну, і лексику вузького стилістичного призначення.

Частина лексичних одиниць характеризується наявністю в них рис експресивності та емоційності. Експресія - сила вияву переживань, почуттів, інтенсивність вияву виразності, характирестичності - завжди оцінна.

Експресивність може міститися у значенні окремого слова (така лексема виступає синонімом до нейтральної назви явища або поняття), а може створюватися описово (контекстом).

Емоційною зветься та категорія слів, яка, крім об'єктивного лексичного значення, містить і значення суб'єктивне - ставлення того, хто говорить до висловленої думки. Коли людина, користуючись певним типом лексики, висловлює свої позитивні чи негативні емоції, в цьому їй завжди допомагає експресія (сила, виразність), яка обов'язково супроводжує вияви почуття. Тому розчленування цієї лексики на емоційну та експресивну (при стилістичній характеристиці), як правило, умовне. Певна експресивність властива всім стилям мовлення і накладає на їх лексичні засоби відповідну барву (навіть науково-термінологічна лексика має своє експресивне забарвлення - сухості, холодності, книжності).

-3-

Проте група емоційно-експресивної лексики визначається набагато вужче, обмежуючись лише кількома категоріями слів. До складу цієї лексики належать слова, які вже в своєму значенні містять позитивну чи негативну оцінність і називають відчуття, настрої, процеси (нудьга, сум, жаль, досада, кохання, ласка, краса, втіха, розкіш, щебетати, пестити). Ці слова можуть виражати позитивну чи негативну оцінку явищ з точки зору мовця і з точки зору будь-якої суспільної групи. До емоційно-експресивних належать також слова, в яких оцінність виражається не лексично, а граматично, тобто суфіксами чи префіксами емоційної (суб'єктивної) оцінки (сонечко, голівка, матінка, очиці, батечко, братик та ін.) Частина слів української мови не має постійного емоційного забарвлення, а набуває його залежно від того, в якому контексті і з якою метою вживається (неабияку роль тут відіграє вимова, інтонація, місце їх у реченні та ін.).

Найстійкішою і найвиразнішою є емоційність, пов'язана з походженням слова або з місцем переважного вживання.

У загальнонародній мові емоційно нейтральне слово звичайно має кілька емоційно-експресивних синонімів, які різняться ступенем вияву почуттів (хороший - чудовий, прекрасний, дивовижний, захоплюючий, блискучий, чудесний, разючий та ін.). Саме за емоційно-експресивними ознаками слова нашої мови поділяються на урочисті, риторичні, поетичні, жартівливі, іронічні, фамільярні, осудливі, презирливі, вульгарні, лайливі та ін.

У мові художньої літератури лексеми з суб'єктивною оцінкою вживаються специфічно: в умовах художнього контексту емоційно-експресивна лексика набуває додаткових відтінків, відсутніх у цих словах за межами художнього цілого. Пояснюється це тим, що на семантику слова в художньому тексті діє загальне його образне спрямування: добір лексем, їх поєднання, загальна тональність викладу, образні засоби, вживані в усьому текстовому масиві, авторська манера оповіді - все це накладає відбиток на якість емоційно-експресивного

-4-

забарвлення слова. Наприклад, у повісті М.Коцюбинського "Fatamorgana" навіть експресивно знижені вислови типу "ціле життя хвости бачив замість людей: бабрався у гною, у гною спав, на гною їв, на купі гною і здохну" у загальному естетично бездоганному поліфонічному контексті не сприймаються як знижені, естетично-недостатні; тональність їх відмінна від звучання такого типу лексем у розмовній мові.

Інший приклад: у романі В.Земляка "Лебедина зграя" об'єктом зображення є село, яке зветься чомусь Вавілон. Ця назва дає змогу розгорнути доброзичливо-іронічні історичні паралелі протягом цієї оповіді.

Найбільш яскравими у творенні слів з емоційно-експресивним забарвленням є засоби морфеміки і словотвору. Зокрема стилістичні властивості лексем того чи іншого типу творення особливо виразно виявляються при зіставленні слів одного кореня і одного значення, але різного словотворчого оформлення. У мові художньої літератури стилістичне використання засобів афіксації дає великі словотворчі можливості: за їх допомогою виражаються найрізноманітніші відтінки суб'єктивної оцінки: співчуття, іронія, зневага, злість, строката і суперечлива гама емоцій і оцінок.

Метою даної курсової роботи буде дослідження лексем із значенням суб'єктивної оцінки, що зустрічаються в історичному романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні", їх лексикологічна класифікація за семантикою, походженням, сферою використання, а також визначення найбільш уживаних словотворчих засобів, за допомогою яких автор передає власне ставлення до зображуваного.

-5-

2.1. Стилістичне забарвлення суфіксів в українській мові (загальні положення).

Серед питомих суфіксів з лексико-семантичним значенням лише деякі (-юх, -л-, -ил-) надають словам експресивного забарвлення: упєртюх, вайло, тріпло, бурмило, дурило. Цим вони наближаються до суфіксів суб'єктивної оцінки, тобто з лексико-граматичним значенням. До таких належать суфікси здрібнілості та збільшеності, утворення з якими відзначаються величезною кількістю емоційно-експресивних відтінків, що змінюються залежно від контексту й ситуації, а також від інтонації.

Інколи утворення з суфіксами здрібнілості набувають ознак лексико-семантичних. Скажімо, півник, курочка є здрібніло-пестливими похідними від півень і курка (суто лексико-граматичні суфікси); а хлопчик і дівчинка є не просто зменшеними від хлопець і дівчина, вони позначають різні вікові категорії. Хлопчик, дівчинка стосуються підліткового віку; хлопець, дівчина — юнацького.

Прикметникові суфікси здрібнілості-есеньк- та-ісіньк- у процесі розвитку мови розійшлися в значенні: перший залишився тільки лексико-граматичним (білесенький, рівнесенький, теплесенький, тонесенький — зменшені від білий, рівний, теплий, тонкий) ; за допомогою другого з'являються утворення, що позначають вищу міру якості, тобто суфікс-ісіньк- набуває лексико-семантичних прикмет (білісінький, рівнісінький, теплісінький, тонісінький означають “дуже білий ”, “дуже рівний ” і т. д.): “Як гляну на тебе— така ти невеличка, Моя перепеличко, А голосочок-то який! Тонесенький, милесенький такий!” (Л. Глібов); “Вона була легка, як туман, тільки здорові чорні очі блищали, неначе два діаманти, закутані в тонісіньку мушлинову тканку” (1. Нечуй-Левицький).

Суфікси здрібнілості, як правило, вносять у текст пестливі відтінки. Тому вони використовуються в описах дітей, для відтворення дитячого мовлення, при потребі надати зображуваному довірливого й голубливого характеру: “Зорять усі на бабусю, чогось

-6-

сподіваються. Побідкалась старенька, стала жалкувати дітей. – Гарні, любі діточки... а гостинчика немає, ластів'ята, — не купила. – Почала гладити по голівці хлопчика. Хлопчик приплющив очі й радісно засміявся. – І його! – показав він ручкою на меншенького, що недавно навчився ходити й насилу стояв на то­неньких, як цівки, ноженятах” (С. Васильченко); “Сонечко пломенисте гралося у небі, вітерець жвавенько хитав деревами, що попадалися де-не-де по дорозі, і шумів у міських садочках” (Марко Вовчок); “Були собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник удома сидить - та хати глядить” (нар. казка).

У поетичних жанрах утворення з пестливо-здрібнілими суфіксами сприяють зображенню переживань і почуттів автора:

Чайки! Чайки! Ласкаві птиці Давно небачених країв, Несіть, жадані вістівниці, Хоч подув запаху степів. Хоч дрібку рідної землиці З маленьких ніжок обтрусіть Бодай на мить, ласкаві птиці, Велику тугу заберіть.

(Яр Славутич)

Наукова й офіційно-ділова мова, як правило, уникає вживання слів із зменшувальними суфіксами, бо вони вносять небажаний у даному разі відтінок пестливості. Більше того, загальний холодний тон наукової мови позбавляє слова з суфіксами пестливості, коли вони все-таки потрапляють до цього стилю, будь-яких емоційно-експресивних відтінків. Наприклад, у загальнонародному значенні мозочок, шлуночок, язичок являють собою зменшено-пестливі утворення від мозок, шлунок, язик, а в науковій мові вони є анатомічними, біологічними та іншими термінами: мозочок “відділ

-7-

головного мозку хребетних тварин та людини”; шлуночок “частина порожнини серця”; язичок “конусоподібний виступ м'якого піднебіння; виріст біля основи листка деяких рослин; внутрішні жувальця в комах; рухома платівка в механізмах”. Приміром: “Якби пак усі вчилися в пансіоні та їли так, як наша мадам їла і як нас годувала — всього по кришечці, щоб тільки язичком лизнути, тоді було б усе дешево” (1. Нечуй-Левицький); “Для сприймання смакових відчуттів у бджоли пристосовані і язичок, і ніжки, і вусики” (журн.).

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--