Реферат: Лекції з криміналістики 2

При перевірці показань на місці обов'язковою є участь особи, чиї показання перевіряються. Якщо особа відмовляється брати участь у перевірці, слідча дія не проводиться, вірогідність пока­зань перевіряється іншими засобами.

Після збору учасників перевірки слідчий пояснює всім її учас­никам (понятим, фахівцям, технічним помічникам), крім особи, чиї показання перевіряються, мету слідчої дії, розповідає про примір-ний маршрут руху і засоби, зачитує з протоколу допиту деякі момен­ти з тим, щоб поняті знали, яким шляхом поведе особа, що переві­ряється, які предмети вона обов'язково повинна показати, підтверд­жуючи об'єктивність своїх показань. Ці обставини слід відзначати в протоколі.

Основним тактичним правилом проведення перевірки показань на місці є самостійність дій особи у виборі маршруту руху і пока­зу об'єктів, що ілюструють її пояснення. Якщо той, хто перевіря­ється, — особливо небезпечний злочинець, то його з'єднують з конвоюючим наручниками (один наручник — на руці того, хто пе­ревіряється, другий — на руці конвоїра). Для цих цілей наручники бажано роз'єднувати тросиком або ланцюжком на 20—50 см. Тоді обвинувачений завжди буде слідувати декілька попереду конвоїра. Інакше на фотознімках, відеозапису створюється видимість, що того, хто перевіряється, веде конвоїр. На це обвинувачувані іноді посилаються в суді. Зрозуміло, в подібних випадках охорона не об­межується одним конвоїром, звичайно це група з кінологом.

Тактична схема цієї слідчої дії виглядає так. Після прибуття учас­ників слідчої дії в пункт, звідки намічено розпочати перевірку по­казань, слідчий шляхом постановки запитання пропонує особі, чиї показання перевіряються, зазначити шлях до місця події, і вся гру­па рухається вказаним нею маршрутом. При цьому особа, чиї по­казання перевіряються, повинна рухатися декілька попереду інших учасників, показувати місця і об'єкти, пов'язані з розслідуваною подією, давати пояснення з приводу події, що відбулася, і супровод­жувати їх демонстрацією окремих об'єктів. Прибувши на місце події, особа, чиї показання перевіряються, вказує його загальні кор­дони, обстановку, предмети і обставини, про які вона раніше дала показання, пояснює їх зв'язок із подією, що перевіряється, указує на зміни, що відбулися в обстановці. З метою конкретизації і пере­вірки раніше отриманих показань особі, що перевіряється, можуть бути поставлені уточнюючі, деталізу ючі і контрольні запитання. Характерним тактичним прийомом є те, що особа, чиї показання перевіряються, дає пояснення з «випередженням». Наприклад, якщо вона повідомляє про подію, що відбулася на певному місці, то по­передньо в присутності понятих на деякому віддаленні від нього розповідає про деталі обстановки, а потім, наблизившись до об'єк­та, вказує на них, підтверджуючи цим правильність свого повідом­лення.

При перевірці показань на місці необхідно повністю виключи­ти можливість якогось підказування або навіювання. Навіть помі­тивши деяку невідповідність фактичних даних, що містяться в по­казаннях і навколишньому оточенні, не варто квапитися з вказів­кою особі, що перевіряється, на цю обставину.

Аналізуючи показання і результати їх перевірки на місці, треба мати на увазі, що їх відповідність говорить лише про те, що даній особі відома обстановка події. Завдання слідчого — встановити, чи є джерелом цієї поінформованості особисте перебування даної особи на цьому місці в момент події злочину або її поінформова­ність виходить з іншого джерела.

При доборі та інструктажі понятих слід враховувати, що пере­вірка показань на місці вимагає від них особливої уваги, щоб вони могли не просто засвідчити факт провадження слідчої дії та її ре­зультат, а вникнути в хід події і свідомо засвідчити, а при необхід­ності підтвердити, як саме відбувалася дія, чи слідувала дана особа на місце перевірки самостійно або її привели, сама розповідала про деталі обстановки або підтверджувала правильність сказаного іншими і т. под.

1.4. Фіксація перевірки показань на місці

Перевірка показань — суцільна слідча дія, яка потребує ретель­ного керівництва нею, організації і управління її процесом. Тому слідчому не слід самому здійснювати фіксацію перевірки показань. Для цього треба запрошувати фахівців, особливо якщо передбача­ється відеозапис, кінозйомка або фотозйомка.

Слідчий ще при складанні плану і рекогносцировці позначає «опорні точки», з яких буде здійснюватися фіксація. Вибір ракур­су має при цьому велике значення. Щоб показати, що той, кого пе­ревіряють, сам веде групу по маршруту, слід вибрати бокову точ­ку зйомки, причому з двох боків: з боку конвоюючого і з боку осо­би, що перевіряється. Не рекомендується знімати маршрут групи ззаду, треба вибирати точку зйомки декілька попереду, з боку зні­мати рух панорамним способом, пропускаючи групу, що рухаєть­ся. Пошук особою, що перевіряється, окремих предметів слід зні­мати вузловою і детальною зйомкою, а ознаки предметів — круп-номасштабно.

Для фіксації окремих етапів перевірки показань на місці доціль­но використовувати фото-, кінозйомку або відеозапис. При цьому прагнення практичних працівників запам'ятати саме той момент, коли особа, що перевіряється, вказує на щось, є зайвим. Доказове значення мають не відображені на фотографії жести даної особи, а фактичне перебування її на тому самому місці, біля того самого об'єкта, на які вона показувала на допиті перед провадженням пе­ревірки показань на місці.

Показання декількох осіб, що вказують на одні й ті самі місця і об'єкти, перевіряються окремо. Кінофіксацію, відеозапис і фото­зйомку рекомендується проводити з тих самих точок для того, щоб наочніше показати, чи дійсно вказувалися ті самі об'єкти. Так, якщо при пішохідному русі по маршруту особа, що дає показання, руха­ється попереду групи, точку зйомки слід вибирати збоку від марш­руту руху. У разі якщо в ході перевірки показань виявляють і вилу­чають сліди та інші речові докази, цей процес докладно фіксують крупним планом.

Для фіксації показань особи на місці застосовується також скла­дання планів і схем.

У протоколі перевірки показань на місці слід відобразити такі основні моменти: 1) порядок проходження на місце перевірки; зміст показань, що перевіряються; відомості про те, чи підтверджує осо­ба, що перевіряється, ці показання або змінює їх, у чому саме і чому; 2) зміст дій по уточненню показань та їх результати; 3) пояс­нення особи, що перевіряється, якщо результати не підтверджують раніше даних нею показань.

2. ПРОВАДЖЕННЯ ЗМІШАНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ ДЛЯ ОДЕРЖАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ІЗ СКЛАДНИХ (СИСТЕМНИХ)

Складні джерела інформації характеризуються комплексним ви­користанням двох простих джерел, що утворюють систему «люди - речі». Тому як засоби вилучення інформації використо­вують: а) прийоми і методи, характерні як для вербальних, так і для нонвербальних слідчих дій; б) прийоми і наукові методи пі­знання, властиві тільки групам змішаних слідчих дій, до яких нале­жать слідчий експеримент і судова експертиза.

2. СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

2.1. Поняття, сутність і види слідчого експерименту

Експеримент — це цілеспрямована діяльність, основу якої становить дослідне відтворення в спеціально створених умо­вах явища, що пізнається, події, речі. Відтворення дозволяє по­ставити досліджуваний об'єкт за волею людини в штучні умови і тим самим виключити вплив причин, що важко спостерігаються, на кінцеві результати досліду. Експеримент дає можливість вичле-нувати з існуючого різноманіття причинних зв'язків конкретну за­лежність або закономірність і досліджувати її в «чистому» вигляді.

У фундаментальних науках об'єктами експериментального до­слідження є сама природа, її закономірності і прояви, а в приклад­них—творіння рук людини, її взаємостосунки і взаємодії між людь­ми, їх вчинки і дії в різних сферах дійсності, зокрема при вчиненні злочинів, сутність і існування котрих необхідно довести при роз­слідуванні.

Слідчий експеримент — це досудова слідча або судова дія, що проводиться для перевірки і одержання доказів шляхом ці­леспрямованого впливу на об'єкти, що пізнаються, або їх копії в ході постановки спеціальних дослідів.

Значний внесок у розробку наукових основ слідчого експери­менту зробили Л.Е. Ароцкер, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, О.В. Ду-лов та ін. Однак практичне вирішення цієї проблеми законодавцем здійснено неоднаково: в одних пострадянських республіках перед­бачений слідчий експеримент, в інших — відтворення обстановки , і обставин події. Варто зазначити, що ці слідчі дії розрізняються за джерелами і методами одержання інформації.

Слідчий експеримент відрізняється від близьких йому слідчих дій за джерелом і методами одержання інформації. Так, при огляді джерелом інформації є матеріальні відображення, що зберегли по­дію злочину і в слідчому експерименті джерело інформації стано­вить складну систему «люди <-» речі». Інформація про подію зло- , чину, що міститься в цих джерелах, використовується одночасно в одному пізнавальному процесі. Різними є й методи проведення слід­чого експерименту і огляду. В першому випадку докази перевіря­ють і одержують за допомогою дослідних дій, у другому — дослі­ди не проводяться.

Від перевірки показань на місці слідчий експеримент відрізня­ється сутністю і суб'єктом. Перевірка проводиться особою, яка без­посередньо сприймала подію. Суб'єкт розкриває уявний спосіб шляхом демонстрації (показу) його на реальних предметах матері­альної обстановки на тому ж місці. При слідчому експерименті, навпаки, дослідні дії складають його сутність і служать методом одержання і перевірки інформації. Експеримент може бути прове­дений і у відсутності особи, чиї показання перевіряються, причому в деяких випадках провадження його на тому ж місці, де відбувала- , ся досліджувана подія, не є обов'язковим.

Слідчий експеримент відрізняється також від допиту особи на місці, де відбувалася подія, що перевіряється. Допит без допитува­ного неможливий, тоді як слідчий експеримент може проводитися за відсутності джерела інформації, якщо ця інформація зафіксова­на в матеріалах справи, наприклад, експеримент на встановлення механізму утворення слідів, можливості проникнення через отвір.

Таким чином, слідчий експеримент відрізняється від усіх ін­ших слідчих дій за істотними ознаками: завданням і метою слідчої дії, джерелом інформації, методами вилучення інформації, місцем провадження слідчої дії.

У криміналістичній літературі розрізняють такі види слідчого
експерименту: а) для встановлення можливості вчинення певних
дій; б) для перевірки можливості сприймати органами чуттів яви­
ща, події, об'єкти; в) для встановлення механізму утворення слідів
(механічних, електричних, теплових і т. ін.).

2.2. Організаційні і тактичні принципи провадження слідчого експерименту.

Слідчий експеримент проводиться з дотриманням розроблених криміналістикою організаційних і тактичних положень, які допус­тимо називати загальними організаційно-тактичними принципами. Серед останніх особливе значення мають принципи кримінально-процесуального і морально-етичного характеру, а саме: