Реферат: Ленінська доба і преса
Загальновідомо, до яких трагічних наслідків приводило подібне доктринерство, нехтування об’єктивними законами економіки. Це трапилося як на початку 1920-х (за висновком Леніна, селянство тоді у масі своїй відсахнулося від радянської влади), так і на початку 1930-х, у період, відомий нині під назвою “голодомор”.
Перше завдання, яке покладалося партією на газети відразу після захоплення влади та початку їх випуску - розповсюдження декретів. За визнанням В. Леніна, “У нас была полоса, когда декреты служили формой пропаганды” (ПСС, т. 45, С. 111). Для цього в Харкові відразу після встановлення нової влади було розпочато випуск тимчасового центрального органу: “Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины и Харьковского Совета Рабочих Депутатов” . Саме тут 28 січня 1919 р. було видруковано “Декларацию Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины”. Шпальти газети були перевантажені розпорядженнями нової адміністрації, і це було виправдано.
Партійно-радянські газети розпочинали своє життя відразу після того, як у міста і села після боїв входили частини Червоної армії, часто перші номери друкували з допомогою військових газет, на дуже поганому папері, саморобною друкарською фарбою. Подібний стан справ відображено в публікації “Положение в Екатеринославе” у згадуваних харківських “Известиях...” за 31 січня 1919 року:
“Все газеты в городе закрыты. Пока выходит только “Набат”, орган анархистов. В скором времени начнут выходить “Известия Совета”.
(Нагадаймо, що до цього тут у 1918 р. виходив “Молот” - “рабочая газета”, “Наша борьба” - “орган губкома и Екатеринославской организации РСДРП (объединенной)”
Ще більш переконливо свідчить про ставлення більшовиків до газет у зайнятих в 1919 р. містах начштабу махновської армії В. Бєлаш: “Насильницька колективізація, виборна система ліквідована, діяльність партій, які стоять на радянській платформі, силою зводиться нанівець, закривають газети” (цит. по: Є. П. Юрійчук. Становлення і характер радянської влади в Україні. Історико-правові аспекти (1917-1922 рр.) - К., ІЗМН, 1998).
Головне, чого бракувало журналістам таких видань - вишколу і досвіду, як компартійного, так і суто професійного. Про це свідчить, наприклад, публікація в газеті “Киевский пролетарий” , що почала виходити невдовзі після відступу білополяків:
”Эта газета только тогда может оправдывать свое имя, когда она будет:
писать о нуждах рабочих;
кричать о том, что нужно рабочим, а чего не дают” (див. номер від 26 грудня 1920 року).
По-перше, газета налаштовує нових господарів міста на споживацький та навіть наїдницький настрій - але по-друге, цей настрій вступає у протиріччя з сусіднім матеріалом “Заготовка хлеба - дело самих же рабочих” (хоч, зауважимо, справа робітників - працювати на промислових підприємствах, а не заміняти селян чи працівників торгівлі).
Новій владі була потрібна нова преса, а отже й нові журналісти. Їх, однак, бракувало. Якість роботи наявних сил можна побачити на прикладі статті “Советская медицина” у згадуваних харківських “Известиях...” від 23 лютого 1923 року. Текст її позбавлений будь-яких фактів, прикладів, перевантажений загальними фразами типу “...ставит на очередь дня организацию медицинского дела на советских началах” та пустопорожніми закликами “обратить все силы и средства страны на службу интересам здравоохранения широких народных масс”. Подібно до цього неглибоко, поверхово висвітлюють місцевий досвід, як позитивний, так і негативний, у замітці “Продовольствие в Валковском уезде”:
“Губернская инспекция по продовольствию... сообщает о положении по заготовке хлеба в уезде: “Создан продовольственный отдел, которым командированы агенты для выяснения хлебных излишков в личные экономии и крупно-крестьянские хозяйства. Организованы особые заготовительные комиссии, работами которых руководит Особая инспекторская коллегия. Отделами погружено 22 вагона хлеба и продуктов. В 6 из них в эти дни предполагается погрузка” (“Известия...”, 1919 р., 21 лютого).
У тексті не пояснюється, як саме працювали агенти, в чому суть Особливих комісій та колегій, а головне - як розгортати таку ж роботу в інших повітах? Малося на увазі, що вже сам факт виїзду комісій на місця вже давав достатні підстави для обнадійливих рапортів у пресі.
Інша публікація - “Хлебный кризис” - нібито критикує продовольчі органи, але так само без серйозного аналізу причин їх незадовільної роботи:
“Подотдел Совета Рабочих Депутатов получил за это время, с 12 по 19 мая, всего 40 пудов пшеничной муки. Поэтому подотдел не имеет возможности снабжать хлебом не только рабочих, но и больных в лазаретах и больницах. Губпродком запасов муки тоже не имеет. Ожидается прибытие 2 вагонов зерна, после перемола которого хлебом будут снабжены, в первую очередь, больницы и лазареты, рабочие крупных заводов и милиция” (харківські “Известия...”, 1919 р., 22 травня).
Викликає запитання й така замітка:
“Коллегией губпродотдела постановлено, что в целях проведения в жизнь продовольственной диктатуры предоставить губпродкомиссариату широкие полномочия для этой диктатуры” (“Известия...”, 1919 р., 30 березня).
Зокрема, газета не пояснює, у чому полягали ці повноваження, чим вони були “ширші” від норми.
Відзначимо мимохідь, що в подібних публікаціях практично немає прізвищ тих, хто виконував висвітлювану роботу. Їх замінюють назви установ, що, на думку авторів, мало більше значення.
Наступний етап праці компартійних журналістів - висвітлення проведення в життя видрукованих декретів. Ось приклад з номера від 9 травня 1919 р. (харківські “Известия...”):
“о неудовлетворительной работе Губпродкомов и Упродкомов, причем последние во многих случаях обнаруживают сепаратизм и невыполнение приказов центра (тобто, перекладаючи на зрозумілу мову, чим ближче були “продкоми” безпосередньо до селян, до практичної роботи по вилученню хліба, тим меншими були результати - авт. ). Предлагается самым решительным образом бороться с этим явлением. Лентяев, сепаратистов - увольнять”.
Особливо вражає площинність, одномірність цієї журналістської роботи, її пропагандизм, що звався “класовістю”, у порівнянні з висвітленням цих же подій у пресі протилежного політичного табору.
Не будемо брати денікінських чи навіть петлюрівських видань, візьмемо публікації з газети під цілком рідною більшовикам назвою “Червоний прапор”, органу Тимчасового комітету УСДРП (незалежних). у квітні 1919 р. вона опублікувала такі сповнені розпачу рядки про реалії продовольчої політики доби воєнного комунізму:
Комуна в очах селянства - це є грабіжництво, безпорядочний вивіз всього, що є перед очима: забирають хліб, сало, забирають останнього кабанця у вдови, забирають увесь фураж, так що й та худоба, що лишається, дохне з голоду; вивозять навіть машини, а обіцяна мануфактура не виходить очевидно далі редакцій комуністичних газет, а у селян одбирається навіть полотно. Комуна в очах мас - це є окупація і панування чужинців”.
А ось ті ж події у висвітленні кам’янець-подільської газети “Селянська громада”, не заангажованої не тільки комуністами, а й соціал-демократами:
“Нашому трудовому народові вже давно урвався терпець зносити надалі московське грабіжництво, котре тупоголові московські комісари звуть “комуною”. Від місяця березня по всій Україні піднялися великі повстання... Доведений до краю катуванням комуністами український трудовий народ вперто боронить своє право на вільне життя, на вільну працю, на право самому господарювати на своїй землі”. (Цит. по: В. Малик. Періодична преса про повстанський антибільшовицький рух в Україні 1919 р. У зб. “Українська періодика: історія і сучасність”).
Підвладність, підкореність преси владі була причиною неадекватного висвітлення газетами реального стану справ на селі. За рік до глибокої економічної та соціально-політичної кризи, до якої привела країну політика більшовиків, ця преса писала про “позитивні наслідки” запровадже