Реферат: Лікування мінеральними водами

Мінеральні води використовують на курортах для питного лікування, ванн, купань у лікувальних басейнах, усіляких душів, а також для інгаляцій і полоскань при захворюваннях горла і верхніх дихальних шляхів, для зрошення при гінекологічних захворюваннях і т.п. Мінеральні води застосовують усередину і поза межами курорту, коли користуються привізними водами, розлитими в пляшки. Налита в пляшки вода насичується двоокисом вуглецю для збереження її хімічних властивостей і смакових якостей; вона повинна бути безбарвною, абсолютно чистою; пляшки з мінеральною водою зберігають у горизонтальному положенні в прохолодному місці. Лікування пляшковими мінеральними водами повинне сполучатися з дотриманням визначеного режиму, дієти і використанням додаткових лікувальних факторів (фізіотерапії, медикаментозного лікування, гормональної терапії і т.п.).

Мінеральні води, переважно невисокої мінералізації й утримуючі іони кальцію, володіють вираженим діуретичною (сечогінною) дією і сприяють виведенню з нирок, ниркових балій і сечового міхура бактерій, слизу, піску і навіть дрібних конкрементів. Застосування мінеральних вод протипоказано, наприклад, при звуженні стравоходу і воріт шлунку, різкому опущенні шлунка, серцево-судинних захворюваннях, що супроводжуються набряками, порушеннях видільної здатності нирок і т.д. Лікування мінеральними водами повинно проводитися по призначенню лікаря і під лікарським контролем.

У Європі вуглекислі мінеральні води поширені в Центральній Франції (курорт Віші й ін.), ФРН (Бад-Наухейм, Бад-Емс, Вильдунген), Чехії (Карлові-Вари, Марианскі-Лазні й ін.). Гідросульфітні азотні теплі і гарячі мінеральні води маються на границі Франції й Іспанії в Піренеях, на французькому курорті Екс-ле-Бен, у Чехії (Теплиці); в Угорщині гарячі азотні води використовують у Будапешті, у Болгарії — в околицях Софії і т.д. Багато виходів азотних гарячих мінеральних вод є в районах недавньої вулканічної діяльності (США, Ісландія, Італія, Нова Зеландія й ін.). Сірководневі мінеральні води зустрічаються у ФРН (Ахен), Австрії (Баден), Румунії (Беіле-Еркулане), Туреччини (Бурса).

Штучні мінеральні води виготовляють з хімічно чистих солей строго за аналогією зі складом природних. Однак повної тотожності складу штучних і природних мінеральних вод не досягнуто. Особливі утруднення представляє імітація складу розчинених газів і властивостей колоїдів. Зі штучних мінеральних вод широке поширення одержали лише вуглекислі, сірководневі й азотні, котрі застосовують головним чином для ванн. Центральним інститутом курортології і фізіотерапії (Москва) запропоновані методи готування деяких питних мінеральні води, що мають високу терапевтичну цінність (типу Єсентуки № 17, Боржомі, Баталинської); однак штучні питні мінеральні води не одержали широкого застосування тому що з кожним роком кількість бальнеологічних питних курортів і свердловин, що виводять мінеральні води, збільшується і відповідно зростає розлив мінеральних вод. Деякі мінеральні води застосовують у якості освіжаючого, добре тонізуючого столового напою, що сприяє підвищенню апетиту й вживали замість прісної води, без яких-небудь медичних показань. У ряді районів Росії звичайна питна вода досить сильно мінералізована і цілком обґрунтоване вживання її як столовий напій. Можна використовувати в якості столових мінеральних вод хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією не вище 4—4,5 г/л (для гідрокарбонат них вод — близько 6 г/л).

Столові води малої мінералізації (менш грама на літр) є екологічно чистим продуктом. Їхнє безсумнівне достоїнство - можливість застосування як для готування їжі, так і для вживання в якості чистого прохолодного напою. Це особливо актуально в наші дні: сучасні мегаполіси характеризуються значним забрудненням навколишнього середовища і підвищеною концентрацією шкідливих речовин у водопровідній воді навіть після її очищення. У цих умовах столові мінеральні води служать єдино можливою альтернативою.

Дія мінеральних питних вод на організм обумовлена хімічним, механічним і термічним факторами. Ведучим є хімічний фактор, обумовлений іонним складом прийнятих вод.

Іони, що містяться в мінеральній воді, потрапляючи в травний тракт, стимулюють виділення слини, а потім і секрецію шлунка. Іони входять до складу шлункового соку, тому відбуваються посилення (чи ослаблення) його секреції і зміна складу. Далі в кишечнику відбувається всмоктування іонів мінеральної води в кров і регулюється діяльність кишечника, печінки і нирок.

Гідрокарбонатні іони стимулюють шлункову секрецію, а при переході в дванадцятипалу кишку гальмують її. При нормальній чи зниженій секреції частина гідрокарбонатних іонів активує процеси утворення соляної кислоти в шлунку. Навпроти, що утвориться вуглекислий газ сприяє розрідженню і видаленню слизу зі шлунка і нейтралізації шлункового вмісту. Зниження кислотності вмісту кишечнику гальмує утворення сечової кислоти і прискорює її виділення, перешкоджаючи утворенню каменів у нирках. Такі води розріджують мокротиння, зменшують її в'язкість і підвищують виділення з трахеї і бронхів.

Сульфатні іони, дратуючи рецептори шлунка, помітно знижують шлункову секрецію, прискорюють евакуацію їжі зі шлунка в кишечник. Надходячи з їжею в кишечник, вони підвищують його рухову функцію, роблячи дію, що попускає. Крім того, сульфати викликають скорочення жовчного міхура, прискорюють утворення і виведення жовчі з печінки в дванадцятипалу кишку. У сполученні з іонами кальцію сульфати сприяють виведенню шкідливих речовин з організму.

Іони кальцію стимулюють ріст кісток і зубів, у яких знаходиться до 99 відсотків усього кальцію в організмі. При прийомі кальцієвих вод усередину відновлюється збудливість головного мозку і кістякових м'язів і моторна діяльність кишечника, підсилюється скорочувальна функція серця, підвищується згортання крові.

Іони магнію стимулюють утворення речовин, що регулюють транспорт іонів у тканинах. При прийомі магнієвих мінеральних вод відновлюється дефіцит іонів магнію, що розвивається при захворюваннях, і супроводжуються зниженою секрецією шлунка, обмін цукрів і білків.

Прийом залозистої води відновлює дефіцит заліза, що розвивається при анеміях різного походження, у гемоглобіні еритроцитів, а також стимулює утворення гемоглобіну. Залізо (разом з марганцем і міддю) також входить до складу ферментів, що відіграють ключову роль в окислюванні жирів і цукрів.

Гідрокарбонатно-сульфатні лікувально-столові мінеральні води з незначним змістом чи відсутністю вуглекислого газу і розчинених органічних речовин показані хворим хронічними гастритами з підвищеною секреторною функцією, неускладненою виразковою хворобою, хронічними захворюваннями верхніх дихальних шляхів. Їх приймають підігрітими до 38--45 градусів Цельсія три рази в день за 60--90 хвилин до прийому чи їжі через годину після неї. Мінеральну воду починають пити з половини склянки, доводячи до кінця курсу лікування разову дозу до півтори склянки.

Гідрокарбонатно-хлоридно-сульфатні лікувально-столові і лікувальні мінеральні води призначають звичайно хворим хронічним гастритом зі зниженою секрецією шлунку. Мінеральні води приймають при температурі 18-26 градусів Цельсія три рази в день за 15--30 хвилин до їжі. Їх п'ють у тих же дозах, що і попередні.

Гідрокарбонатно-сульфатні кальцієві лікувально-столові води вживають також і при хронічних захворюваннях кишечника з підвищеною моторикою. Підігріту до 40-45 градусів Цельсія мінеральну воду п'ють три рази в день за 30--50 хвилин до прийому їжі по половині склянки або склянці. З появою болів і поносу питне лікування тимчасово припиняють.

Хлоридно-сульфатні лікувальні мінеральні води показані людям із хронічними захворюваннями кишечника, що супроводжуються зниженою руховою функцією (запорами), а також при захворюваннях жовчовивідних шляхів, цукровому діабеті, ожирінні і подагрі. Воду при температурі 18-24 градуса Цельсія приймають по одній склянці три рази в день за 30-50 хвилин до їжі і на ніч.

Гідрокарбонатно-хлоридно-сульфатні лікувально-столові води вживають також при хронічних захворюваннях печінки і підшлункової залози. Їх приймають підігрітими до 42-45 градусів Цельсія три рази в день за 60-90 хвилин до їжі. За один прийом випивають одну - дві склянки води.

Гідрокарбонатно-сульфатні і мінерально-органічні лікувально-столові води призначають людям, що страждають хронічними захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів. Їх приймають підігрітими до 30-35 градусів Цельсія шість-вісім разів у день перед їжею і через 1-2 години після її. Мінеральну воду п'ють у великій кількості, до двох з половиною склянок за прийом. Варто також враховувати, що питне лікування показане тільки при кислій реакції сечі. Залозисті лікувально-столові води показані хворим залізодефіцитною анемією.

Гідрокарбонатно-йодні води використовують переважно для лікування людей із захворюваннями щитовидної залози. Воду при температурі 18-22 градуса Цельсія приймають три рази в день по склянці після їжі.

Варто пам'ятати, що мінеральні питні води показані далеко не усім. Вони протипоказані при загостреннях хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту з блювотою, поносом, кровотечею і різким болючим синдромом, при жовчнокам'яній хворобі, гострому холециститі, звуженні стравоходу і воріт, недостатності кровообігу і гострій затримці сечі. Ефективність внутрішнього застосування мінеральних вод тим вище, ніж вірніше підібраний клас мінеральних вод і суворіше дотримуються пацієнтами запропоновані лікарем методи лікування.

Незважаючи на те, що лікування мінеральними водами в Криму зародилося майже дві тисячі років тому, інтенсивно розвивається воно лише в останні десятиліття. Наукові дослідження мінеральних вод Криму почалися тільки після великої Жовтневої соціалістичної революції.

В даний час у Криму виявлено більш 120 мінеральних джерел, у тому числі і термальні (теплі і гарячі). Серед кримських мінеральних вод є вуглекислі і сірководневі, хлоридні, натрієві і гідрокарбонатно-хлоридні, води з розчиненим азотом і метаном. Ряд джерел містять бром, йод, бор. З наявних у Криму більш 120 мінеральних джерел найбільшу цінність представляють і широко використовуються в лікувальних цілях мінеральні води Феодосії, Сак, Євпаторії, Ялти і деяких інших місць.

У недалекому минулому основними показниками для лікування на курортах Криму були захворювання органів подиху, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, жіночої полової сфери й ін.

Разом з тим багато хворих, що страждають супутнім захворюванням травної системи, не могли одержати повноцінного комплексного лікування. До числа непоказаних для лікування в Криму відносилися хворі з захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Порозумівалося це слабким використанням і відсутністю науково обґрунтованих методик і показань для внутрішнього застосування місцевих мінеральних вод.

Як приймати мінеральні води. Найкращий спосіб прийому усередину - безпосередньо з джерела. Не рекомендується приносити воду в запас на добу.
Основною умовою ефективності питного лікування є установлення величини разової дози, числа прийомів за день, тривалість курсу лікування. Дозування мінеральної води виробляється з урахуванням фізичного стану хворого, його віку, характеру і стадії захворювання.

Загальновизнаним є метод розрахунку дози по масі тіла хворого: 3-5 мол води на 1 кг ваги при захворюваннях шлунково-кишкового тракту і до 10 мол при захворюваннях сечостатевої системи.

Істотне значення має час прийому води. Найбільша активність секреторної і ферментативної діяльності шлунка спостерігається вперше 15-20 хв. після прийому води, тому мінеральну воду призначають у визначений термін в залежності від прийому їжі з урахуванням кислотності шлункового соку. При зниженій кислотності мінеральну воду приймають за 30-45 хв. до їжі, при підвищеній - за 45-60 хв.

Основні показання до прийому мінеральної води:

1. Хронічні гастрити.