Реферат: Література ФРН
Поряд з Максом фон дер Грюном великий вплив на розвиток „Групи 61” справили такі письменники як Бруно Глюховський, Ер він Сільванус, Йозеф Реддінг, також сюди можна зарахувати таких молодих письменників як Ажделіка Мертель, Ф. Деліус, Г. Вальраф.
В 1969 році було створено „Коло літератури про робітничий світ”. Ця спілка переслідувала політичні цілі; вирішувала питання літературних творів, що призначалися для робітників.
Наступний крок до розуміння дійсності зробила Еріка Рунге — член „Групи 61”. В своєму творі „Ботроперські Протоколи” Еріка висловила свої основні літературні ідеї.
Мартін Вальзель у своєму дослідженні зазначив, що цей досить таки смішним, що справжні письменники описують „бюргерське суспільство”. На думку Вальзера, літературу можна прикрасити утопічними ідеями; розповісти у творах про свої переживання, враження, фантазії.
Еволюція поетичної форми сприяла еволюції поезії як такої. Канрінгер — і разом з тим бразильські, японські, французькі і американські автори — пояснював поняття „Конкретної (точної) поезії, як впорядкування, яке відбувається через постановку у вірші слів і букв, і через нову методику структурування (будови). Змінюється не лише поетична мова, а й аудіо-візуально змінюється сама структура вірша.
Одним із найважливіших представників „Конкретної поезії” і одним із найвідоміших її теоретиків був Гельмут Гейсенвюттель.
Вірші такого типу опинилися в небезпеці, що виявлялася в тому, що ці вірші потребують відкритого читача. Якщо читач не підготовлений теоретично, то він не зможе читати ці вірші.
„Загибель літератури”: 1968 рік.
В 1968 році розпочалася політизація німецької літератури, яка виявилася, в першу чергу, в драмі і ліриці. Розпочалися літературно-поетичні дискусії про зміст та суть літератури. Все частіше лунали заклики школярів та студентів про те, що мистецтво втратило своє призначення — воно померло. Одним із найважливіших документів цієї дискусії був „Курсбух 15” (1968). У цьому документі було програмно зареєстровано такий пароль: „Смерть літератури”, а також цей пароль було теоретично обґрунтовано.
Пітер Шнайдер писав про культурну революцію, що на його думку відбувалася в той час, — це було перероблення дійсності через фантазію.
Всі програмні положення того часу було не лише теоретично-розроблено, а й втілено в практику.
Література між внутрішнім духовним життям та альтернативними життєвими формами.
Середину 70-тих років називали в літературі терміном „Чорнильна риба”; „Привид ходить по Німеччині”; „Нудьга”.
Серед молоді поширилося відчуття якогось страху і небезпеки, що виходив з політичної заангажованості держави.
На кінці процесу політизації літератури, прийшов процес аполітизації. Наголос робився на індивідуальних інтересах і мотиваціях молоді. Поняття „Досвіду” набуло в літературі нового відтінку — як процес читання і писання.
Карін Стюк написала автобіографічний роман „Класселібе” (класова любов). В цьому творі вона висловила певні суб’єктивні відношення, які вона могла прослідкувати під час студентських рухів.
Також, в романі Гютера Грасса „Камбала” (1977) можна прослідкувати деякі автобіографічні елементи питань сучасності. У своєму романі вона поєднала казкові, епічні елементи, які розкрили історію людей із самого початку до сьогодення. Алегоричний вислів „Камбала” відображає історичний процес тих часів.
На той час в сфері літератури відбувався процес висвітлення автобіографічного „Я”. Поширеним поняттям була „жіноча література”, яка поєднувала в собі почуття в різноманітних контекстах. Була також музична жіноча група, яка виступала представницею жінок; театральна жіноча група; різні інші жіночі представництва, які забезпечують книжкові полиці книгами для жінок і книгами про жінок. Було видано ряд журналів та газет, у яких дискутували і обговорювали питання про умови та можливості жіночої науки. Так Ровальське видавництво розширило свою програму „Нові жінки”, також і інші видавництва підтримували цю програму.
Згодом, після розвитку програми „жіноча література”, розпочалося повернення в літературу тих письменників, які складали актив письменників того часу, але були усунуті від літературної діяльності масову політизацію літератури в 60-тих роках. „Сьогодні” — так написав Пітер Менайдер в 1975 році після виступу і демонстрації студентів про „смерть літератури” — „сьогодні знову повертаються на свої робочі місця активні і працьовиті письменники”.
В 1967 році Понтер Гербургер поставив питання про те, чи є ще сьогодні лірика, чи не померли вірші, чи використовують їх ще сьогодні?
Поет, який втілював на практиці знову ж той зміст вірша, про який уже забули, а саме Еріх Фред, заслуговує на велику увагу серед знавців віршового поетичного мистецтва. Він писав епіграматичні вірші, в яких можна було зустріти тему, що стосувалася політики, життєвих форм.
З його збіркою „У В’єтнамі” (1966) було розпочато серію політичних віршів в Німеччині. В цій збірці звучав протест проти війни у В’єтнамі. Разом із зміною соціально-політичних подій, змінювалися і погляди самого автора.
Поетика щоденної лірики, яка одночасно є політичною літературою, має свою певну визначену когорту до якої належать такі поети як Арнфрід Астел, Юрген Теобальді, Карен Ківіс, Ніколаус Борн. У своїх поетичних творах вони показували наші щоденні дні: радість, сум, щастя, відчуття, настрій, світ речей і форм. „Я” про що найчастіше говриться в ліричних творах, розширюється до поняття „Ми”.
У 70-тих роках виникає також так звана література 80-х років.
Література 80-х років.
На початку 80-х років письменники Заходу і Сходу обговорбвали питання загрози миру через атомну зброю. Для оьговорення такої дискусії зустрілися в грудні 1981р, на на особисте запрошення НДР-письменників. Стефан Гермлін Та деякі із емігрантів Юрек Бекер та Томас Брош. Ця зустріч була проведена досить-таки офіційно, разом з пресою та телебаченням. Під час цієї зустрічі було обговорено ряд питань. Письменники обмінялися думками і вирішили ще раз зустрітися в травні 1982р.
Література 80-х років позначилася широким спектром написання творів автобіографічних, особливо популярними стали історії із життя, історії жінок. Так Карін Решке написала в 1982р. книжку " Переслідуючи щастя ", за формую розповіді ця книжка схожа на " щоденну книгу " - "Книга пошуку ", оскільки в цій книзі головна героїня шукає саму себе, і читач може також у цій книзі знайти забуту жінку і, таким чином, можливо і частину себе. " Переслідуйте щастя " у цьому успіх нашого життя.
Ще одним представником літератури 80-х є Літер Вайс. Вік у своїх творах Опосав європейський робітничий рух, його надії, сподівання, сумніви. Він розповів цю історію " Естетика повстання " з точки зору фіктивного, вигаданого оповідача. Мова йде тут і про комуністичне життя Німетчини, іспанську, бюргерську війну; про поразку республіканців у Парижі, автор описує оточення Бертольда Бреста. Автор наголошує на тому, що ми повинні читати, вчитися, сперечатися з різними поняттями, з якими ми не погоджуємося, ми мусимо розвивати сраву не лише думаючи про неї, а і роблячи її в дійсності.
Продовжувала свій розвиток і жіноча проза дам. Такі авторки, як Бірджит Пауш, Карін Решке, Анна Дуден реалізовували в своїх творах жіночі ідеї, їхня мета була досить-таки світла, але майже недосяжна: створити новий світ, який можна спланувати з допомогою слів та мови.
80-ті роки знайшли своє вираження і в ліриці. Сара Кірш розпочала свою літературну діяльність з ліричних творів про природу та любов. В Німеччині вийшли такі її збірки: " Зимові вірші "(1978), " Ла Рагері "(1982), які охопили теми природи, ландшафтів, світу тварин та рослин. Вона, як " природний лірик " писла в стилі Оскара Лорке чи Вільгейма Лемана. Хоча переважаючою темою поезії Сари була тема природи, вона всетаки торкалася питань відносин людей, технологічний розвиток, соціальна ерозія.
Також Міхаель Крюгель у своїй ліриці ті пошкодження, які нанесли природі різні соціальні дії людини. Взагалі Крюгель на початку своєї творчої діяльності був видавцем газети " Акцент " і лише згодом дебютував збіркою віршів. У його ліричних творах звучать загублені мрії людини.