Реферат: Лизинговые контракты

Виконав:

Запоріжжя

1999

ЗМІСТ

1. Декілька фактів з історії.

2. Сутність лізингової угоди.

3. Види лізингу.

3.1. Оперативний лізинг.

3.2. Фінансовий лізинг.

3.3 Інші види лізингу.

4. Ефективність лізингу.

5. Ризики лізінгу.
1. Декілька фактів з історії.

Термін "лізинг" має походження від англійського дієслова lеаsе й означає — здавати і брати майно внайми. Історія лізингу бере початок ще до часів древніх фінікійців, що практикували довгострокові "чартерні" угоди на оренду судів. Ці угоди підписувалися на термін, що покриває розрахунковий період життя судів, і жадали від орендаря прийняття на себе більшої частини зобов'язань, що випливають із монопольного використання арендованих засобів.

В історичній перспективі значення лізингу найкраще демонструють два факти. Перший відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник завдяки лізингу в нормандських судновласників одержав кораблі для вторгнення на Британські острови. За два тижні сформувався величезний флот. Король не мав необхідний економічний потенціал для фінансування такої кампанії. Однак застосування лізингу дозволило йому в такий мізерно короткий термін наростити свою військову потужність до необхідного рівня.

Друга подія (зв'язана з першим уживанням терміна "лізинг") відбулася в 1877 році, коли телефонна компанія "Веll" прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. На відміну від продажу, це дозволяло компанії захистити своє монопольне право на використання ноу-хау. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і зажадало від виготовлювачів виставити устаткування у вільний продаж.

У 1952 р. американська компанія United States Leasing Corporation заснувала в Сан-Франциско перше у світі лізингове суспільство. Порівняно швидко лізинг перетворився в один з основних інструментів інвестиційної діяльності, хоча в США і не існує спеціальних законів по регулюванню лізингових відношень.

На європейському континенті фінансово-лізингові суспільства з'явилися наприкінці 50-х – початку 60-х рр.

У деяких країнах Європи лізингові операції займають значну питому вагу і створена правова база по їх регулюванню: у Франції – закон 1966 р. "Про підприємства, що практикують кредит-оренду", у Бельгії – королівська постанова 1967 р. "Про підприємства, що практикують фінансову оренду", в Англії – закон 1965 р. про оренду-продаж.

В Італі й Іспанії в 1988 р. були прийняті закони про кредит-оренду устаткування.

Найбільш бурхливий розвиток лізинг одержав в Азіатському регіоні, у країнах, що характеризуються високою інвестиційною активністю, — Японії, Індонезії, Тайвані.

У підсумку від 20 до 25% загального об'єму інвестицій розвитих країн світу фінансується на умовах лізингу.

У Росії найбільшу відомість одержала лізингова компанія "Балтійський лізинг" (Санкт-Петербург), що здійснює лізинг морських та річкових судів, технологічного устаткування, автотранспорту, комп'ютерів, оргтехніки, різних об'єктів нерухомості. Засновниками "Балтлізу" є Санкт-Петербургський "Промислово-будівельний банк" і компанія "Ростосстрах".

1. Сутність лізингової угоди.

На основі тісних зв'язків між виробниками та спо­живачами продукції виникають та розвиваються прин­ципово нові джерела Їх фінансування та кредитування. Одним із таких нових джерел став лізинг.

У світовій практиці термін «лізинг» використовується для позначення угод різного роду, що засновані на оренді товарів тривалого користування. Залежно від тер­міну, на який укладається договір оренди, розрізняють три види орендних операцій:

1. Короткотермінова оренда (рейтинг) — на термін від одного дня до одного року;

2. Середньотермінова оренда (хайринг) — від одно­го до трьох років;

2. Довготермінова оренда (лізинг) — від трьох до двадцяти років та більше.

Тому під лізингом розуміють довготермінову оренду машин та обладнання, що куплені орендодавцем для орендатора з метою Їх виробничого використання за умови збереження права власності на них орендодав­цем на весь термін договору. Крім того, лізинг можна розглядати як специфічну форму фінансування вкла­день в основні фонди при посередництві спеціалізова­ної (лізингової) компанії, що займається придбанням для третьої особи майна і віддає їй його в оренду на довготерміновий період. Таким чином, лізингова ком­панія фактично кредитує орендатора. Тому лізинг іноді має назву «кредит-оренда». На відміну від договору купівлі-продажу, за яким право власності на товар пе­реходить від продавця до покупця, при лізингу власність на предмет оренди зберігається за орендо­давцем, а лізингоодержувач отримує його лише у тим­часове використання. Після закінчення терміну лізин­гового договору лізингоодержувач може придбати об'єкт угоди за узгодженою ціною, продовжити лізинговий договір або повернути обладнання власникові.

З економічної точки зору лізинг має схожість з кре­дитом, що надається на купівлю обладнання. При кре­диті в основні фонди боржник вносить у встановлені терміни плату за рахунок покриття боргу: при цьому банк, для забезпечення повернення кредиту, зберігає за собою право власності на кредитований об'єкт до повного покриття позики. При лізингу орендар стає власником одержаного в оренду майна тільки після закінчення терміну договору та сплати ним повної вар­тості орендованого майна. Однак така схожість харак­терна лише для фінансового лізингу. Для іншого виду лізингу — оперативного — спостерігається більша схожість з класичною орендою обладнання. За своєю юридичною формою лізингова угода є своєрідним ви­дом довготермінової оренди інвестиційних цінностей.

Основу лізингової угоди складають:

– об'єкт угоди;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--