Реферат: Логічна природа доказування в слідчій і судовій практиці

а) законодавчим регулюванням процесу доказування;

б) тим, що воно має на меті встановити існування певних обставин, вказуючи на наявність або відсутність в діянні ознак складу злочину;

в) здійсненням кримінально-процесуального доказування вказаними в законі особами

г) встановленням кримінальним і кримінально-процесуальним законом предмету доказування;

д) визначенням в кримінально-процесуальному законі можливих результатів процесу пізнання, які в той же час є і неминучими залежно від встановлених обставин;

е) встановленням чітких гарантій прав особи і законних інтересів юридичних осіб і інших суб'єктів, зокрема пов'язаних з їх участю в процесі доказування;

ж) обов'язком ряду процесуальних суб'єктів брати участь в процесі, доказування;

Можливість пізнання обставин злочину ґрунтується на принципах гносеології, сутність якої зводиться до того, що мир існує об'єктивно, мир пізнаваний, людина здатна розкривати закони реальної дійсності, матерія володіє властивістю віддзеркалення. Злочин віддзеркалюється в навколишньому світі, залишаючи сліди на матеріальних об'єктах і в свідомості людей. Використання цих слідів і дозволяє встановити обставини того, що відбулося і в результаті провести кваліфікацію вчиненого. 3 іншого боку, кваліфікація суспільно небезпечних діянь супроводжує процес пізнання і додає йому належну спрямованість (слідчий висуває версії про те, який злочин вчинений і відпрацьовує їх).

У зв'язку з цим діяльність слідчого, суду і інших суб'єктів, що займаються пізнанням обставин злочину можна представити у вигляді наступних послідовних етапів:

а) виникнення обставин події (подія злочину, інші обставини) і їх віддзеркалення на певних носіях, що залучаються згодом до кримінального процесу як джерела фактичних даних;

б) поява доказів, які стають відомими слідчому; вони закріплюються відповідно до встановленої процесуальної форми і віддзеркалюється в свідомості правозастосовувача ;

в) формування у слідчого (суду) знань про обставини злочину, які перевіряються на предмет їх відповідності об'єктивної реальності;

г) формулювання висновків правозастосовувачем прийняття і оформлення юридично значущих процесуальних рішень (про притягнення як обвинуваченого, про складання обвинувального висновку, про виголошення вироку і т.п.).

Кримінально-процесуальне пізнання звичайно носить ретроспективний характер, оскільки за загальним правилом слідчий, суд не можуть спостерігати обставини вчиненого злочину.

Проте доказування не обмежується тільки процесом опосередкованого доказами пізнання.

Окремі факти можуть бути сприйняті суб'єктом доказування і безпосередньо. Наприклад, такі з них, які збереглися до часу розслідування або розгляду судом кримінальної справи (наслідки вибуху, зіпсований одяг, спотворене обличчя потерпілого і т.п.). Безпосередньо сприйнятіслідчим і суддею обставини, факти матимуть доказове значення, якщо при їх сприйняттідотримана встановлена законом процесуальна форма (огляд , освідчення, а одержані при цьому даніналежним чином відображені в матеріалах кримінальної справи (у протоколі огляду, освідчення).

Важливу роль у встановленні правил, по яких проводиться доказування грає презумпція не винуватості (у кримінальному процесі діють і інші окремі презумпції, наприклад, одноговизнання вини недостатньо для виголошення обвинувачувального вироку; правило про обов'язкове проведення експертизи і ін.).

З положень презумпції витікає ряд важливих правил: недоказана вина в юридичному відношенні прирівнюється до доказової не винуватості, обов’язок по доказування не може бути покладений на обвинуваченого ; всі сумніви, які неможливо спростувати в процесі доказування тлумачаться на користь обвинуваченого.

При цьому наявність неусувного сумніву у факті, що обґрунтовує звинувачення, тягнейого виключення з системи доказів, і тим самим сумнів тлумачиться на користьобвинуваченого; за наявності неусувного сумніву у факті, який спростовує звинувачення, цейфакт залишається в системі доказів, поки не буде повністю спростований.

Якщо сумнів в існуванні тих або інших фактичних обставин тягне в свою чергу сумнів ів кваліфікації злочину або мірі покарання, то і тут воно повинне тлумачитися на користь обвинуваченого (відповідна кваліфікуюча обставина визнається неіснуючою).

Не вимагають доказування факти загальновідомі (як те: вночі темно, вдень ясно (проте в певних ситуаціях і вони вимагають доказування)) і преюдиційні. Останні, встановлені вироком або рішенням суду, впливають на доказування у інших справах, де ці факти вважаються вже встановленими. Наприклад, в рішенні суду у цивільній справі (про відшкодування шкоди, заподіяної злочином) можуть бути встановлені певні події і дії, які не вимагають свого доказування, якщо потраплять в сферу доказування у кримінальній справі; відмова в позові, постановленому у цивільній справі, позбавляє позивача права звернутися за захистом своїх майнових інтересів при провадженні з кримінальної справи.

Окрім кримінально-процесуальних презумпцій виділяють і презумпції кримінально-правові — вони виражають такі зв'язки між фактами, які обумовлюють наявність або відсутність передумов застосування кримінального закону.

При провадженні у кримінальній справі необхідно враховувати і кримінально-правові презумпції. Вони вказують на обставини, що не підлягають доказуванню а також на відносність доказів. Наприклад, кожен громадянин вважається таким, що знає кримінальний закон; правопорушник вважається таким, що не представляє суспільної небезпеки після витоків строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і ін.

Кримінально - процесуальне пізнання істини у конкретній справі не безмежно в часі, просторі і по колу осіб. Воно має певні рамки.

Межі пізнання вичерпуються якраз обставинами, суттєвими для кримінальної справи, щомають значення для правильного застосування кримінального закону. Істина у кримінальнійсправі є встановленою, якщо всі обставини з'ясовані правильно, вірно проведена кваліфікаціявчиненого і покарання призначені відповідно до вимог закону.

Таким чином, доказування служить здійсненню належної кваліфікації вчиненого:

3 іншого боку, діяльність слідчого, суду, іншого правозастосовувача, ведучого кримінальне судочинство, можна розглядати як постійно здійснювану в часі і в просторі кваліфікацію діяння, що розслідується (або що розглядається судом), що в кінцевому результаті, як вже наголошувалося, додає процесу доказування спрямованість і визначеність.

В той же час не можна ототожнювати доказування і кваліфікацію. Суд не зв'язанийобов'язком доказувати обвинувачення. У разі не доказування обвинувачення суд також проводить кваліфікацію: без цього неможливо зробити висновок про відсутність, наприклад, події або складу злочину.

Загальні нормативно-правові акти й література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. -1996.-№30.