Реферат: Логіка як наука і її значення 2
На відміну від чуттєвого пізнання, мислення відображає зовнішній світ (і не тільки!) в абстракціях (відволікання). Відходячи від конкретного в речах і явищах, абстрактне мислення здатне узагальнювати багато однорідних предметів, виокремлювати найбільш важливі властивості, розкривати суттєві зв’язки.
Основні властивості абстрактного мислення :
1. Мислення відображає дійсність в узагальнених образах.
2. Мислення – процес опосередкованого відображення дійсності.
3. Мислення нерозривно зв’язане з мовою.
4. Мислення – процес активного відображення дійсності (нове знання).
ІІ. Мислення підпорядковується логічним законам мислення . Необхідно розрізняти істинність думки і логічну правильність міркування. Думка істинна, якщо відповідає дійсності, і навпаки. (Коломия – Азія). Логічна правильність міркування це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок. Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні і діалектичні закони (усне пояснення).
б) Основні форми абстрактного мислення – поняття, судження і умовивід .
Виділяючи певну сукупність загальних, суттєвих властивостей, чи прикмет, ми створюємо поняття предмету (Поняття А складає сукупність признаків а, в, с і т.д., які з’язані певним чином). Таким чином, різні предмети відображаються в мисленні однаково – як певний зв’язок їх суттєвих ознак, тобто у формі поняття.
В формі суджень відображаються зв’язки між предметами і їх властивостями. Цей зв’язком виражається у формі ствердження чи заперечення. Будь-який тип судження складає схему S – P, де S (суб ’єкт ; поняття про предмет судження) і Р (предикат ; поняття про прикмету), а знак “—“ зв’язка між ними.
Отже, судження являє собою спосіб зв’язку понять, виражений в формі ствердження чи заперечення.
Умовивід – це поєднання декількох суджень (які називаються засновки), з яких необхідно витікає нове судження (висновок). (“Федір – свідок”, “Свідки дають показання” “Федір дає показання”). Отже, ми виділяємо дещо загальне, що є в різних по змісту умовиводах: спосіб зв’язку суджень (загальне поняття). Отже, загальним для всіх форм мислення є спосіб зв’язку елементів думки – прикмет в понятті, понять в судженні і суджень в умовиводах.
Логічна форма , чи форма мислення, - це спосіб зв’язку елементів думки, її побудова, завдяки якій зміст існує і відображає дійсність.
Дослідження логічних форм безвідносно до конкретного змісту і складає найважливіше завдання науки логіки.
ІІІ. Мова – це знакова система, яка виконує функцію формування, зберігання: передачі інформації в процесі пізнання дійсності і спілкування між людьми. Основний компонент мови це знак. Під знаком мають на увазі любий чуттєво сприймаємий предмет, який виступає представником іншого предмету і носієм інформації про останній.
Є знаки-образи – мають схожість з тим, що вони позначають і знаки-символи. Вивчення мови здійснюється теорією знакових систем – семіотикою.
Вона складає 3 напрямки.
Синтаксис – вивчає структуру мови: способи утворення, перетворення і зв’язку між знаками. Семантика займається проблемою інтерпретації, тобто аналізом відношення між знаками і позначуваними об’єктами. Прагматика – аналізує комунікативну функцію мови – емоційно-психологічне, естетичне, економічне, інші відношення носія мови до самої мови.
Є мови природні і штучні (усне пояснення).
Загально прийнята в сучасній логіці штучна мова – це мова логіки предикатів . Основними семантичними категоріями мови є: назви предметів, назви прикмет, речення.
Назви предметів – окремі слова чи словосполучення, позначаючі предмети. Є предметне і смислове значення. Предметне значення імені – це множинність предметів, до яких відноситься ім’я (денотат). Смислове значення (смисл) – це властивості притаманні предметам, за допомогою яких виділяють множину предметів (концепт.) Є прості і складні імена (назви) – “держава”, “супутник Землі”. По денотату назви бувають одиничні і загальні – (“Арістотель” і дається описом “сама велика річка в Коломиї”). Загальна назва позначає множину більше одного предмету (“закон”).
Назви прикмет (ознак) – якостей, властивостей чи відношень – називають предикаторами (виконують роль присудку).
Число назв, до яких відноситься предикатом, називається місцевістю . Предикатори, які виражають властивості притаманні окремим предметам, називаються одномісними (“небо синє”). Предикат ори, що виражають відношення між двома і більше предметами, називаються багатомісними (“Марія любить Петра ”, “Тато дарує книгу сину ”).
Речення – це вирази мови, в яких дещо стверджується чи заперечується.
Алфавіт мови логіки предикатів включають наступні види знаків (символів):
1) а, в, с, ... – символи для одиничних назв предметів і їх називають предметними постійними, чи константами;
2) x, y, z, … - символи загальних назв предметів, приймаючих значення в тій чи іншій сфері; їх називають предметними змінними;
3) P*, Q*, R*, … - символи для предикатів; їх називають предикатними змінними;
4) p, q, r, … - символи для висловлювань; їх називають пропозиційними змінними (propositio – висловлювання);