Реферат: М. В. Лисенко 18421912 pp.

Кращі хорові розкладки Лисенка («Чогось мені трудно-нудно», «Гей, ой чиї ж то сірі воли», «Туман, туман, туманами» та ін.) переростають значення «обробок» і являють собою самостійні, блискучі за своєю майстерністю художні музичні твори.

Романси і дуети. Серйозний вклад зробив Лисенко в українську камерну музику своїми романсами та дуетами на тексти різних авторів: їв. Франка, М. Старицького, А. Міцкевича, Л. Українки, Є. Гребінки та інших. Найбільш відомі з них — «Безмежнеє поле» і «Місяцю-князю» (слова їв. Франка), «Коли настав чудовий май», дует «Коли розлучаються двоє» (слова Г. Гейне).

Інструментальна музика. Лисенко написав одну частину симфонії, симфонічну фантазію «Козак-шумка», струнні квартет і тріо, а також ряд п'єс для фортепіано та інших інструментів.

Великі досягнення композитора і в галузі фортепіанної музики. В ній він розробляв мотиви з скарбниці народного музичного мистецтва.

Лисенко поставив українську фортепіанну музику на шлях професіоналізму, виніс її на широку концертну естраду, дав масовому слухачеві.

Висока майстерність, добра піаністична звучність і зручність для виконання — риси, типові для багатьох творів композитора.

Особливою популярністю користуються фортепіанні рапсодії Лисенка (зокрема друга), «Героїчне скерцо», сюїта з 6 українських народних пісень, «Елегія» та ін., що увійшли в золотий фонд вітчизняної фортепіанної літератури.

Творчість М. В. Лисенка займає центральне місце в історії розвитку української музичної культури дожовтневого періоду. Лисенко —• класик української музики. Формування ідейно-естетичних принципів композитора проходило під благотворним впливом ідей революційних демократів: В. Бєлінського, М. Чернишевського, Т. Шевченка, а також творчості російських композиторів-класиків — М. Глінки, О. Даргомижського, О. Бородіна, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського.

Лисенко підсумував у своїй творчості великий історичний період розвитку української музичної культури і на основі всебічного, глибокого вивчення народного життя і творчості створив національну реалістичну музичну школу.

Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока професіональна майстерність.

У своїх композиціях Лисенко створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.

Засоби музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості, розкрити її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з допомогою засобів музичної творчості — такі характерні риси Лисенка-художника.

Діяльність Лисенка дуже широка: він був композитор, піаніст, педагог, диригент, вчений-фольклорист, активний музично-громадський діяч.

Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні музичні інструменти та ін.) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку про народну музичну творчість.

Як художник-демократ Лисенко у своїх творах правдиво відобразив життя народу і його боротьбу проти визискувачів. Глибокий патріотизм, народність і реалізм — основні риси творчості Лисенка. На цих благородних засадах виховувались і продовжували почату Лисенком справу його найближчі послідовники — К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий,

Під впливом Лисенка формувалась і розвивалась творчість українських радянських композиторів — Л. Ревуцького, С. Людкевича, М. Вериківського, Г. Верьовки, П. Козицького, представників молодшого покоління — П. Майбороди, Г. Жуковського. А. Свєчнікова та інших.