Реферат: Макроекономічні проблеми та економічна політика держави
На рис.1 економічна система під впливом зміни рівноваги між попитом і пропозицією рухається від стану Е1 до Е2 і Е3 . При цьому спостерігається зростання цін – інфляція. Зміщення сукупного попиту (СПо1 -СПо2 ) за рахунок нецінових факторів відносно стабільного рівня сукупної пропозиції (СПр1 ) призведе до зростання цін і обсягів виробництва. Зміщення сукупної пропозиції (СПр1 -СПр2 ) спричинить зростання цін і зменшення обсягів виробництва.
Розглянемо процес гіперінфляції. На рис.2 точка Е1 показує початкову рівновагу економічної системи. Далі продовжується економічна активність, одночасно збільшуються сукупні доходи й економічна система внаслідок зростання сукупного попиту (СПо1 -СПо2 ) досягає рівноваги в точці Е2 , де сукупна пропозиція дорівнює потенційному валовому національному продукту. Якщо доходи і сукупний попит і далі збільшуються (СПо2 -СПо3 -СПо4 ), сукупна пропозиція номінально зростає, залишаючись реально в межах потенційного ВНП. таке зростання сукупної пропозиції можливе тільки за рахунок стрімкого збільшення цін. Економічна система досягає рівноваги в точках Е2 , Е3 , Е4 , …, спрямовуючись угору. Це і є гіперінфляція.
Головною причиною інфляції, що супроводжується спадом виробництва, є інерція в очікуванні інфляційних процесів. Це продовжує тягнути вгору криву сукупної пропозиції навіть після обмежуючих заходів з боку уряду.
Крім розглянутої інфляції, розрізняють також інфляцію збалансовану, коли ціни на різні товари відносно одна одної незмінні, та незбалансовану, коли ціни на різні товари постійно змінюються відносно одна до одної, причому в різних пропорціях, а також очікувану і й неочікувану інфляцію. Ососбливо небезпечним є збіг незбалансованої й неочікуваної інфляції, тому що в такому випадку знижується ефективність виробництва, виникає перерозподіл доходів.
Головними негативними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної інформації, падіння реальної процентної ставки.
Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна політика займає найважливіше місце серед засобів державного регулювання економіки. Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів що спираються на кредитно-грошову політику. Це – заходи або адаптації, або рішучої боротьби з інфляцією.
Адаптаційні заходи пов'язані з індексацією доходів, обмеженням і контролем за зростанням цін. У приватному сеткорі індексація доходів здійснюється через колективний договір профспілок з підприємцями, де зростання заробітної плати стає залежним від темпів інфляції. Індексація доходів людей з фіксованою оплатою праці має за мету не погіршити їхній стан порівняно із зайнятими в приватному секторі. Адаптаційна антиінфляційна політика може бути посилена антимонопольними заходами. Однак слід підкреслити, що вона є малоефективною: загальна індексація зарплати породжує безперервну мультиплікацію цін, інфляційну нестабільність. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки з населення і підприємства, або робити грошову емісію, що знову ж приведе до зростання інфляції.
Активне зниження інфдяції здійснюється засобами рестриктивної політики, що означає стримання розвитку економіки. Для цього застосовуються заходи кредитно-грошової та фіскальної політики: зниження рівня або темпу зростання грошової маси через продаж цінних паперів на відкритому ринку, підвищення процентної ставки, а також завдяки скороченню державних витрат; збільшення податків, усе це спрямовано на зменшення споживчої спроможності та скупуного попиту, скорочення бюджетного дефіциту. Пропонується також “компромісна” теорія, згідно з якою для зниження інфляції на 1% безробіття має підвищитися протягом року на 2% більше від свого природного рівня. Такі заходи є жорсткими, але їх результати більш відчутні.
Е КОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ
Під економічним зростанням (ЕЗ) розуміють збільшення обсягів виробничих потужностей або ВНП в умовах повної зайнятості. Рівень ЕЗ залежить до найважливіших показників, які характеризують розвиток національного господарства і використовуються для міжнародних порівнянь. Його визначають двома способами: як збільшення абсолютного реального ВНП чи ЧНП за певний період або як зростання реального ВНП чи ЧНП на душу населення. Вимірюється ЕЗ за допомогою обчислення річних темпів зростання у процентах.
Збільшення ВНП в розрахунку на душу населення є показником зростання реального продукту, тобто таким,який характеризує збільшення фізичних обсягів виробництва. Зростаюча економіка має здатність розв'язувати складні соціальні проблеми як усередині країни, так і на міжнародному рівні, здійснювати програми боротьби з бідністю, із забрудненням навколишнього середовища без зниження рівня споживання та нагромадження.
Кінцевою метою ЕЗ є збільшення споживання, зокрема невиробничого, яке включає в себе невиробничі капітальні вкладення та фонд споживання. Досягнення цієї мети здійснюється на основі виробничого нагромадження. Завдяки нагромадженню відбувається розширення обсягів засобів праці, в результаті чого зростають масштаби виробництва. Оскільки капітальні вкладення та ресурси споживання формуються з одного джерела, то за фіксованого розміру виробленого продукту кожна із цих частин може зростати тільки за рахунок скорочення іншої. Від того, як вирішується ця супречність, залежить співвідношення між поточним підвищенням життєвого рівня населення і розширенням виробництва, спрямованого на задоволення перспективних потреб суспільства.
ЕЗ може здійснюватися на кількісній або якісній основі. Тому розрізняють два його типи: екстенсивний та інтенсивний. Сутність екстенсивного типу ЕЗ полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва матеріальних благ та послуг досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів. Інтесивний тип ЕЗ характризується тим, що приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування досконаліших факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності.
Екстенсивний та інтенсивний типи ЕЗ – це протилежності, які перебувають в органічній єдності. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються, переплітаються та взаємно зрощуються, у зв'язку з чим важко відмежувати один тип ЕЗ від іншого. Тому часто говорять про переважно екстенсивний чи переважно інтенсивний шляхи ЕЗ. Ознаками першого є такі: кількісне нарощування обсягів виробничих ресурсів, яке зумовлює більш ніж 50% приросту виробленоо продукту; одиничне введення в дію виробничих ресурсів підвищеної ефек