Реферат: Марійка Підгірянка

Далеко.

Рибне. 1906.

Збірка «Відгуки душі». 1908.

РЕЦЕНЗІЯ НА ЗБІРКУ «ВІДГУКИ ДУШЬ.

Марійка Підгірянка. «Відгуки душі». Поезії. Накладом Това­риства «Взаїмна Поміч гал. і буков, учителів» у Львові. Чистий дохід призначений на будову бурси для синів учительських. 16. ст. 53.

Марійка Підгірянка (псевдонім) вперше виступила на літера­турне поле перед кількома роками в «Ділі», друкуючи там свій віршик «Ой не нам та не нам в кайданах ходити...». Потім появилося кілька її віршиків у нашому журналі і поетка замовкла на якийсь час. Тепер заходом д. Константний Малицької вийшов друком невеличкий збірничок пісень нашої поетки, і ми маємо нагоду: ближче придивитися літературній фізіономії шан. авторки. Поетка — жінка народного учителя і сама учителька — незвичайно скром­на людина. В листі до д. Константний Малицької вона пише про себе: «Я не думала ніколи, що колись буду «друкована»,— я само­ук, несміле дитя Підгір'я. Списувала, що мені старі ліси розказува­ли, та не знаю, чи зрозуміла добре смерекову мову. Почала я пи­сати дуже рано, десь вже в 13 або 14 році життя, а писала, бо чу­ла душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напувала мене краса природи»... Поетка залюбки читала Шевченка, Конопніцьку, Гайне і Лепкого і тривожиться, чи з сеї лектури не лишили­ся які сліди на її творах. На нашу думку, поетка може бути цілком спокійна — літературних позичок від згаданих поетів нема у неї. Під впливом Шевченка — як сама пише — могла «розбудитися в Н ї національна свідомість і дбайливість виробляти свою мову»; Конопніцька і Гайне навчили її будувати строфи, але вона не на­слідує нікого, її пісні — се вицвіт власного, ніжного серця. Поетка, «несміле дитя Підгір'я», з особливою цікавістю прислухувалася Нашій людовій пісні, пильно читала «книги, писані та мережані го­рами, лісами»... і лише людова пісня та природа оставили свої ко­рисні сліди на творах поетки.

Чиста, мов кришталь, народна мова, простота, ядерність ви­слову, щирість — отеє головні прикмети поезій Підгірянки. З пі­сень її віє свіжість, запах пільних квіток, шум і туга наших смере­кових лісів. В її піснях — навіть патріотичних — не стрічаємо пус­тих банальних фраз, декламації, пафосу. Вона не силкується свої по­чування, свої думки прикрашувати блискучими, золотистими павлячими перами, не шукає за добірними словами, поетичними картинами, не гонить за ефектами, не кокетує з ніякими «напрямками» — вона співає лише те, що лежить їй на серці, що тиснеться до її уст, вона попросту — талант і то талант щирий, чистий, мов золо­то, талант, хапаючий своїм ліризмом за серце, мов поранкова вес­няна молитва жайворонка.

Мих. МОЧУЛЬСЬКИЙ.

“Літературно-науковий вісник”. – 1908. – Грудень. – С. 712-713.

[1] Запис зроблено В. Слезінським із слів А. Домбровського на початку сімдесятих років у селі Рудно на Львівщині.

[2] Слезінський В. Мелодії Марійки Підгірянки. //Наша культура: (Додаток до газети «Наше слово») — Варшава. — 1973. № 5.

[3] Лист учнів Уторопської школи до А. Домбровського. Без дати написання, конверт не зберігся.

[4] Левицький В. Гордість Білих Ослав. // Прикарпатська правда. — 1990. — 13 січня.

Левицький В. Писала, во чула душевну потребу... // Радянська Верховина.; 1889. — 5 грудня.

Крім того, при написанні цієї статті використано листування автора з А Домбровськнм та О. Домбровськям.