Реферат: Масонство в Україні у ХVIII ст
Ще одна ложа, заснована Й. Клеменсом у Львові, отримала назву на честь австрійського монарха – «Йосифа до цісарського Орла» (1777-1782 рр.). Й.Клеменс відводив їй керівну роль у масонському русі Галичині. Проте у Відні зволікали з визнанням нового масонського осередку внаслідок згаданого територіального конфлікту. Тільки у другій половині 1778 р., коли стало відомо, що новий конвент у Брауншвейзі не відбудеться, ложа «Йосифа до цісарського Орла» отримала патент із Відня через К.Кінігла і здобула статус ложі-матері.
Таким чином, було створено перше об’єднання масонських лож в українських землях, яке складалось з п’яти осередків. Ложі-матері «Йосифа до цісарського Орла» підпорядковувались дві львівські ложі – «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів», ложа в Самборі «До Надії» і ложа в Заліщиках «Золотого Мистецтва».
Об’єднання лож під орудою Й. Клеменса було не єдиним масонським угрупованням, що діяло в цей час в адміністративному центрі Галичини. Ще 1776 р. вихідці з Франції абат Баудін і Д’Арно заснували у Львові гурток розенкрейцерів, із якого пізніше утворилась ложа «Трьох білих Троянд». Львівські розенкрейцери оголосили себе нащадками духовних орденів середньовіччя і водночас істинними масонами. Обіцянками розкрити зміст масонських ієрогліфів їм удалось привернути на свій бік деяких членів лож «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів». Але діяльність «Трьох білих Троянд» була недовговічною. З’ясувалось, що її фундатори не мали повноважень від Товариства розенкрейцерів у Відні і взагалі лише видавали себе за адептів ордену «Троянди й Хреста».
Й. Клеменс, однак, не спроможний був запобігти зміцненню зв’язків львівських і варшавських вільних мулярів. Зрештою, більшість галицьких масонів польського походження вийшли з-під влади Й.Клеменса і (починаючи з 1799 р.) заснували нові ложі. Внаслідок цього перше об’єднання масонських лож в українських землях розпалось (1782 р.)
Лише один із вільномулярських осередків, заснованих у Львові протягом 1779-1784 рр., приєднався до Відня – «Фенікс до круглого столу» (1782-1785 рр.). Інші ложі були різних орієнтацій. Ложа «Щирої Приязні» (1782-1785 рр.) та жіноча ложа під цією ж назвою (1785 р.) безпосередньо підпорядковувались Варшаві.
Слід окремо сказати про ложу «Досконалої Рівності». Цей осередок львівського масонства (1779-1785 рр.) дотримувався польсько-французької орієнтації, оскільки провідну роль у ньому відігравали прибічники «патріотичної» партії, зв’язаної з польськими емігрантами. Не випадково, ложа «Досконалої Рівності» отримала патент від Великого Сходу Франції (1780 р.). Однак згодом вийшов цісарський указ, що забороняв ложам на території Австрійської імперії підпорядковуватись керівним масонським органам інших країн (1783 р.). Тому ця майстерня змушена була перервати стосунки з Великим Сходом Франції.
Майже не збереглись відомості про ложу «Трьох Корон Галичини» (1780-1785 рр.), яка підтримувала зв’язок із масонськими центрами в Москві й Петербурзі через французьку ложу «Цілковитого Мовчання» у м.Монпельє.
За наявними матеріалами можна зробити певні висновки щодо стосунків між львівськими осередками ордну. Зокрема, ложп «Трьох Корон Галичини» усунулась від будь-яких контактів з іншими місцевими ложами. Виконуючи інструкції Варшави, ложа «Щирої Приязні» підтримувала зв’язки лише з «Цілковитою Рівністю». Обидві не приховували свого ворожого ставлення до чужинця «Фенікса…» В свою чергу, «Фенікс…» не отримав обіцяного Віднем статусу Провінційної ложі Галичини, оскільки його претензії на провідну роль в масонському русі не підтримувались іншими угрупованнями.
Керівні функції прагнула на себе взяти амбіційна ложа «Цілковитої Рівності», яка у квітні 1785 р. утворила самостійницький керівний орган під назвою Національний Схід королівства Галичини й Лодомерії. Проте на той час вона втратила зв’язки з Парижем, а у Варшаві не наважились підтримати з політичних міркувань цю відверто антиавстрійську акцію.
Діяльність польських лож і патріотичних таємних організацій на Правобережжі не лише стимулювало тамтешній масонський рух, а й посилювала в ньому національно-визвольні тенденції, істотно політизуючи його. Заздалегідь зазначимо, що, можливо, саме цей чинник визначив більш ранню появу «політичного масонства» в Україні, ніж у Росії.
Наприкінці XVIII – у першій чверті XIX ст. серед польських військових з’явилися таємні організації, які відразу ж включилися в національно визвольну боротьбу. Однією з них було «Національне масонство», засноване в 1819 р. майором 4-го піхотного полку Лукасінським. Керівництво «Національним масонством» здійснював Великий майстер (ним став Лукасінський) та утворений із перших членів цієї організації капітул. Як з’ясувало слідство у справах декабристів, до цієї організації входили офіцери, відставники та цивільні службовці. Організація була аморфним утворенням, навіть не мала свого статуту й вже у 1820 р. самоліквідувалася. Проте вона дала життя «Патріотичному товариству», яке було краще організованим і ставило перед собою конкретну політичну мету – домогтися відродження Великої Польщі. Керував «Птріотичним товариством» Тимчасовий центральний комітет.
В 1819 р. капітан уланського полку принца Оранського Маєвський, який під час свого перебування в Англії вступив до единбурзької масонської ложі «Рицарі храму» (шотландський обряд) і мав вищий ступінь посвяти, заснував у Варшаві ложу «Тамплієри», першими членами якої стали відставні офіцери та чиновники.
На відміну від «Патріотичного товариства», тамплієри не вважають свою організацію політичною, підкреслювали її суто масонський характер. Свою відмежованість від політики вони доводили тим, що бралися допомагати лише народам, які виборювали собі незалежність, поляки ж, як вони вважали, такої боротьби в першій чверті XIX ст. не вели.
Організаційна структура польських таємних товариств і лож в Україні не відзначалася ні чіткістю, ні стабільністю. Ложі належали до різних обрядів: французького, шотландського тощо. Взагалі, конспірація у них була поставлена не кращим чином. Тому органи безпеки порівняно легко розкрили на початку 20-х років «Патріотичне товариство», заарештували ряд його членів і зрештою паралізували його діяльність..
Низовою ланкою «Патріотичного товариства» на Правобережній Україні стали польські гміни (земляцтва). Охочих увійти до низової ланки «Патріотичного товариства» явно бракувало. За даними слідчого комітету, склад цієї таємної організації не перевищував 30 осіб.
Розвиток масонства в інших регіонах України
Якщо розвиток масонського руху в Галичині та на Правобережжі у XVIII – на початку XIX ст. зазнав переважно польських впливів, то на Лівобережжі й Слобожанщині він був значною мірою зорієнтований на Росію. В цьому регіоні масонство з’явилося й активно запрацювало завдяки участі багатьох представників місцевої еліти в російських ложах, передусім тих «вільних каменярів», що співпрацювали з російським просвітителем і масоном М.І.Новіковим. До останніх, зокрема, належав випускник Київської духовної академії Семен Гамалія. Адептами «королівського мистецтва» були також вихованець Київської духовної академії, бібліотекар Публічної бібліотеки в Петербурзі, літератор та історик Михайло Антоновський, учень і друг Григорія Сковороди Михайло Ковалинський.
На початку XIX ст. поширенню в Україні «королівського мистецтва» посприяв впливовий російський масон О.Ф.Лабзін, який видавав часопис «Сионский вестник» - як випливає з опублікованого на його сторінках списку передплатників на 1818 р., вельми популярне серед української громадськості видання. Цей масонський часопис, зокрема, передплачували Олексій Кирилович, Петро Кирилович і Лев Кирилович Розумовський, окремі державні установи, духовні заклади тощо. «Сионский вестник» мав своїх шанувальників щонайменше в семи містах України (Катеринослав, Миколаїв, Ніжин, Переяслав, Полтава, Харків, Чернігів). Думається, вже один цей факт дозволяє не погодитися з висновком С.Єфремова, що масонство в Україні нібито «широко між люди не пішло», якщо звичайно, розуміти під «людьми» духовну еліту, на яку воно, власне, й було розраховане.
Визнаючи незаперечний факт впливу польського й російського масонства на становлення «королівського мистецтва» в Україні, слід разом з тим зазначити, що цей вплив не був ні визначальним, ні, тим паче, єдиним чинником у масонській біографії країни. В Україну масонство проклало собі й самостійні шляхи, непольські та неросійські. Зокрема, масонські ідеї опанували душами багатьох дітей козацької старшини, відряджених для здобуття освіти в престижні західноєвропейські (здебільшого німецькі) університети. Чимало зробив для поширення цих ідей в Україні Г.Сковорода. Так, він посприяв утворенню організацій і гуртків, на які відчутно вплинули масонські світоглядні орієнтири.
Наприкінці XVIII – на поч. XIX ст. «майстерні» вже функцію вали в цілому ряді українських міст: Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуку, Полтаві, Немирові, Дубно, Львові, Самборі тощо. Так, у Полтаві в 1818 р. запрацювала ложа «Любов до Істини». У подільському селі Буцьківці тоді ж існувала ложа «Мінерва», в Кам’янці – ложі «Озиріс до пломеніючої зорі» та «Пломеніюча зоря», підпорядковані петербурзькій «Астреї». На Волині наприкінці XVIII ст. запрацювала ложа «Доброчинність і досконала єдність», у Вінниці – «Трьох братів», у Кременчуці – «Марс» і «Добрий пастир». У Києві в 1818р. виникла ложа «З’єднані слов’яни», в Одесі на той час працювали «майстерні» «Понт Евксинський» (до неї належали переважно іноземці), «Три царства природи» та «Друзі природи». На Слобожанщині організацією масонського типу була «Паліцинська академія», до якої входили прибічники Г.Сковороди, в тому числі кілька «вільних каменярів», у Харкові на поч.. XIX ст. відкрилася філія петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс». Існував ще ряд таємний організацій, пов’язаних з масонством організаційно та ідейно; їх, мабуть, очолювало засноване на поч.. 20-х рр. XIX ст. «Малоросійське таємне товариство».
Керівники польських «майстерень», полтавської ложі «Любов до Істини» та київської «З’єднаних слов’ян» підтримували між собою зв’язки. Так, провідники «Патріотичного товариства» здійснили спробу налагодити контакти через полтавського масона Василя Лукашевича з російськими декабристами, хоч сам Лукашеквич радив їм триматися подалі від цих «легковажних і надто запальних» поборників демократичного оновлення Росії. Знехтувавши порадами полтавського «брата», полковник Крижановський у 1824 році під час контрактів у Києві провів переговори з М.Муравйовим та М.Бестужевим. Він самовпевнено пообіцяв декабристам, що польські декабристи на випадок державного перевороту у Росії обеззброять Литовський корпус та перешкодять поверненню з Варшави в Петербург цесаревича. Ні «Патріотичне товариство», ні, тим паче, «Тамплієри» далі розмов не пішли й практично нічим не допомогли декабристам.
Масонські ложі України мали можливість познайомитись з досвідом роботи таких польських таємних організацій, як «Товариство справжніх поляків», «Молода Польща» та «Союз польського народу». Проте вони жодною мірою не копіювали польські зразки. Попри певний вплив польського масонського руху на український, останньому були притаманні виразні національні риси – данина місцевій специфіці політичної обстановки та громадсько-політичних рухів, національній ментальності. Так, українське масонство брало активну участь у виробленні та пропагуванні ідеї визволення слов’янських народів від національних та політичних утисків, їх об’єднання в загальнослов’янську федерацію під егідою України.
Характер діяльності масонських лож в Україні першої чверті XIX ст. розглянемо на прикладі харківської та полтавської «майстерень».
Харків масони почали обживати в середині 60-х років XVIII ст., після прибуття на Харківщину пастора й містика, професора Московського університету Віганда, якого в 1764 р. запросив учителем для своїх дітей на трирічний термін генерал М.О. Хомутов.
Відкриття у 1805 р. Харківського імператорського університету вписало нову сторінку в біографію харківського масонства. У професорсько-викладацькому колективі цього вузу, набраному переважно з іноземців, знайшлося місце й для «вільних каменярів».
Однак ложа з’явилась в Харкові лише з прибуттям у місто в 1817 р. нового попечителя університету – Захарія Яковича Карнеєва, командора Мальтійського ордену, до якого свого часу належав імператор Павло І. Ступінь масонської посвяти в Карнеєва була достатньо високою, щоб він зміг відкрити «майстерню». В університеті Карнеєв організував релігійно-етичне товариство, яке стало філією петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс» й підпорядковувалося, скоріше всього, масонському об’єднанню «Астрея».
1825 року Карнеєв полишив Харків. Керівником ложі став новий університетський попечитель Олексій Перовський – побічний син графа Олексія Розумовського, відомого масона. Харківська ложа політикою, здається, не займалася, а спрямувала свою діяльність у релігійно-етичне русло.
Інший характер мала діяльність полтавської ложі «Любов до Істини», заснованої в квітні 1818 року начальником канцелярії «малоросійського» генерал-губернатора князя М.Г.Репніна, багатим поміщиком Михайлом Новіковим, для якого масонство було рідною стихією. Сучасники не особливо йому симпатизували. М.Муравйов-Апостол відзначав, що полтавський масон зловживав своїм становищем, і рекомендував триматися від нього подалі.
Великим майстром полтавської ложі став колишній губернський предводитель дворянства Семен Кочубей. Історик І.Ф.Павловський характеризував його як не переобтяжену освіченістю, проте добру, щедру, привітну людину. Семен Михайлович охоче займався меценатством. Щедрість зрештою привела його до банкрутства – він полишив цей світ в убозтві і самотині. Оратором полтавської ложі був автор «Енеїди» І.Котляревський. Загалом же в ложі нараховувалось понад два десятки членів.