Прості таблиці можуть бути хронологічними, територіальними, перелічувальними (число інфекційних хворих по роках чи по місяцях року, по районах області, по нозологічним формах). Багато таблиць у звітах медичних установ є простими, наприклад, рух хворих у стаціонарі, розподіл лікарів по спеціальностях і т.п.

Для аналітичних цілей вдаються до побудови складних таблиць — групових і комбінаційних. У груповій таблиці може бути багато ознак, але зіставляються тільки два, котрі характеризуються сполученням підмета таблиці тільки з однією ознакою присудка. Така таблиця по своєму змісту й аналітичних можливостях значно багатша, ніж проста, тому що досліджуване явище представлене в більш виразному виді.

Найбільш досконалими є комбінаційні таблиці, що дають (як свідчить їхня назва) сполучення підмета з декількома (двома і більш) ознаками присудка.

Своєрідною модифікацією є "комбінаційно-кореляційна" таблиця, що дозволяє визначити тісноту зв'язку між кількісними ознаками.

Складні таблиці можуть бути первинними (чи робочими), що складаються в процесі зведення, і вторинними (чи аналітичними), зв'язаними з заключним етапом статистичного дослідження.

Необхідним доповненням до статкарти є інструкція (іноді віддрукована на карті), що роз’яснює значення термінів, порядок заповнення і ведення документів на конкретних прикладах.

Наведемо приклади деяких медико-статистичних показників , які характеризують діяльність лікувально-профілактичних закладів.

1. Показники використання матеріальних ресурсів.

– середня тривалість перебування;

– забезпеченість ліжками;

– рівень госпіталізації;

– зайнятість ліжка в році;

– кількість відвідувань на 1 жителя (міста, області і т. д.);

– кількість відвідувань за зміну.

2. Показники використання кадрових ресурсів.

– забезпеченість лікарями (середнім медичним персоналом) на задану кількість населення;

– кількість лікарів, що мають кваліфікацію.

3. Показники фінансових ресурсів, які характеризують об’єми та джерела фінансування ЛПЗ.

Спроможність українського суспільства до динамічного розвитку значною мірою залежить від стану здоров'я населення. Разом з тим рівень стану здоров'я населення України, системи охорони здоров'я нашої країни як вітчизняними, так і зарубіжними вченими, фахівцями оцінюється переважно як низький чи кризовий. Про це свідчать такі дані.

Продовжує скорочуватися середня тривалість життя населення України, особливо чоловіків. Середня тривалість життя становить 68,1 року (чоловіків – 62,7; жінок – 73,6). За цим показником Україна посідає 108 місце у світі, відстаючи від країн Західної Європи на 9 років, а від Японії (де найбільша в світі тривалість життя) – на 13 років.

Статистика свідчить про суттєве зменшення народжуваності (від'ємний приріст населення розпочався з 1991 р. (-0,8)). Показник народжуваності зменшився з 1,9 дитини в 1989 р. до 1,1 – у 2001-му. Середньорічний темп зниження народжуваності протягом 1989-2001 pp. був більше чим у 10 років вищим, ніж в попередні 30 років (1959-1989) [2, с. 147].

Підвищився в Україні загальний коефіцієнт смертності (за останні 5 років в середньому 15% при зростанні європейського показника на 6,6%). За спостереженнями експертів Світового банку (1999 p.), смертність від серцево-судинних хвороб зросла на 39,7%, хвороб органів дихання – на 32,1%, травм і отруєнь – на 23,2%, злоякісних новоутворень – на 4,5%. Загальний коефіцієнт смертності в нашій країні порівняно із загальноєвропейськими вищий на 36,4% (за смертністю від серцево-судинних хвороб – на 72,4%, від травм і отруєнь – на 59,3, від хвороб органів дихання – на 32,7). Смертність немовлят (до року) в Україні перевищує середньоєвропейський показник в рази (це при тому, що Україна ще не перейшла на більш суворі світові критерії визначення мертвонароджених).

Тільки у 2000 р. природне скорочення населення становило 376 тис. осіб. За останні роки населення України щорічно зменшується на 0,4% (у розвинених країнах Західної Європи цей показник щорічно збільшується на 0,4%). Зазначене свідчить про усталені процеси депопуляції населення в Україні.

Україна характеризується швидкими темпами старіння населення. Питома вага осіб старше 60 років зросла з 10,5% в 1959 до 20,5% у 2000 p., тобто вдвічі. У віці 65 і більше років в країні проживає понад 14% населення (рівень старіння населення найвищий в сільській місцевості). Прогнозується, що в 2025 р. літніх людей в Україні вже буде 27%. Все це посилює демографічне навантаження на працююче населення.

Високим в Україні є рівень загальної захворюваності, про що свідчать дані звернень населення в лікувально-профілактичні заклади на початок 2000 р. Зазначений показник становив 141186,3 на 1000 тис. населення. У структурі поширеності хвороб основну частину становлять хвороби органів дихання (24,4%); на другому місці – хвороби системи кровообігу (22,4%); на третьому – хвороби органів травлення (9,0%); на четвертому – хвороби кістково-м'язової системи (5,6%); п'яте місце посідають хвороби ендокринної системи та порушення обміну речовин (5,0%) [4, с. 179].

При цьому більше половини випадків смерті та третину причин інвалідності зумовлюють хвороби системи кровообігу. Високий показник захворюваності на злоякісні новоутворення – 2000 p., він становив 318,3 на 100 тис. населення. Статево-віковий аналіз онкозахворюваності свідчить, що найвищі рівні цієї патології характерні для населення старших вікових груп, особливо чоловіків.

Останніми роками суттєво погіршилась епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції (СНІДу). За оцінками експертів, в Україні станом на кінець 2002 р. проживало близько 400 тис. ВІЛ-інфікованих. Збільшився показник захворюваності на туберкульоз (у 1999 р. він становив 54,3 на 100 тис. населення, а смертність – 19,9 на 100 тис). Загалом же порівняно із даними 15 країн – членів Європейського Союзу показники здоров'я населення України гірші в 2 і більше разів.

Причини низького рівня здоров'я значної частини населення України є віддзеркаленням соціально-економічної ситуації в країні. До них належать бідність, зубожіння багатьох людей, їхній невисокий добробут, спосіб і рівень життя, незадовільний стан екології, кризовий стан охорони здоров'я (рівень здоров'я частини населення залежить на 50% від способу і рівня життя, на 20 – від спадковості, на 20 – від стану навколишнього середовища і на 10% – від стану системи охорони здоров'я). Все зазначене зумовлює необхідність реформування гуманітарної політики у сфері охорони здоров'я, глибоку трансформацію соціально-економічних, духовних відносин в українському суспільстві.

Висновки

Отже, основними задачами медичної статистики є: