Дуже важливими і корисними для автора цього дослідження виявились праці із загальних проблем економічної теорії, методології економічної науки, з проблем людини в системі економічних відносин в минулому радянських, тепер російських вчених Л.Абалкіна, А.Анчишкіна, В.Автономова, Е.Вільховченко, Л.Гребньова, С.Дзарасова, А.Дадашева, С.Дятлова, Т.Заславської, В,Зотова, В.Кулікова, В.Ковальова, Л.Костіна, А.Левіна, В.Радаєва, С.Шаталіна та інших.

У західній економічній і соціологічній літературі значний вклад у дослідження моделі людини, механізму мотивації трудової діяльності внесли такі економісти, соціологи, психологи, спеціалісти з менеджменту і маркетингу, як: Х.Альберт, І.Браун, Г.Беккер, Дж.К.Гелбрейт, Ф.Герцберг, Дж.Грейсон, П.Друкер, В.Зіберт, Я.Корнаї, Г.Кірхчесснер, Л.Ланг, А.Маслоу, К.Маркс, В.Майєр, Д.Макгрегор, Е.Мейо, К.Л.Макконнелл, А.Розенберг, Г.Саймон, А.Файол, З.Фрейд, В.Шульц, Г.Емерсон, К.Ерроу, К.Еклунд та інші.

Однак багато з аспектів ринкового механізму активізації трудової діяльності залишаються до цих пір мало розробленими. Спостерігається певна фрагментарність, недостатня комплексність у дослідженні приватної власності на робочу силу. До цих пір немає необхідного розуміння у трактовці «ціни праці» і «мінімальної заробітної плати». Треба вести наукові пошуки і розробку проблем інтеграції оплати праці і власності, взаємозалежності доходів працівника і його особистого внеску. Не вирішені у повній мірі питання ринкового механізму активізації трудової діяльності, співвідношення віддаленої і короткої трудової мотивації, ринкової стратегії управління працею. Недостатня розробленість і практична значимість проблем ринкового механізму активізації трудової діяльності визначили вибір теми дисертаційного дослідження.

Метою дисертаційного дослідження є обгрунтування ринкового механізму мотивації трудової діяльності і її структури. Досягнення названої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- узагальнити, систематизувати погляди провідних вітчизняних та зарубіжних економістів на соціально-економічну природу мотивації праці та виявити основні закономірності їх історичної еволюції;

- дослідити взаємозв’язок еволюції моделі “економічної людини” та розширення структури трудової мотивації;

- показати зв’язок між відносинами власності і економічним статусом працівника на ринку праці в умовах реформування економіки та розкрити роль і значення власності на робочу силу;

- проаналізувати взаємозв’язок між доходами працівника і трудовими стимулами;

- обгрунтувати зарплатоємкість як індикатор зрілості ринкових відносин;

- визначити структуру механізму трудової мотивації і виділити її основні складники;

- вивчити досвід країн з розвиненою ринковою економікою в організації та стимулюванні праці і визначити можливості його використання в Україні.

Теоретичною основою дослідження послужили праці відомих вітчизняних та зарубіжних економістів, соціологів, психологів з питань трудової мотивації, формування і функціонування ринку праці, людського капіталу. У дисертаційному дослідженні використано статистичні збірники Держкомстату України, матеріали галузевих та академічних науково-дослідних інститутів, дані, що наводились у періодичній пресі.

Дисертаційне дослідження містить наступні моменти, що характеризують його новизну і науково-практичне значення:

- тут обгрунтовано положення про те, що у сучасних високорозвинутих країнах економічний розвиток все більше отримує “людський вимір” і домінуючим фактором суспільного прогресу стає праця людини, її талант і творчість;

- виділено етапи ускладнення механізму трудової мотивації, зумовлені змінами економічного і соціального статусу людини: перший з них пов’язаний з пануванням “економічної людини” і характерними для нього економічними мотивами; другий – зі становленням людського капіталу та посиленням соціальних і інших надекономічних мотивів поведінки працівника; третій шлях передбачає перетворення особистого розвитку, самореалізації в пріоритетний мотив економічної поведінки;

- доведено, що в трансформаційний період, коли попередні економічні структури руйнуються, а нові лише тільки виникають, детермінуючим мотивом є надекономічні фактори, які характеризуються більшою інертністю, прийнятністю і стабільністю, та короткі мотивації;

- виділено основні складники ринкового механізму активізації трудової діяльності: домінуюча роль власності на робочу силу і перетворення зарплатоємкості в індикатор зрілості ринкових відносин, посилення взаємозв’язку і взаємодоповнення процесів формування доходів за індивідуальною та спільною працею; розвиток виробничої демократії як інструменту возз’єднання праці і власності, праці і управління;

- сформульований висновок про закономірну зміну коротких і віддалених мотивацій на користь останніх, обумовлену зрілістю економічних відносин, посиленням орієнтації на кінцеві результати трудової діяльності, можливістю реалізації особистості у процесі праці, стабільністю економічного і соціального становища працівників.

Отримані основні положення та висновки можуть бути використаними у викладанні курсу “Основи економічної теорії” за темами: “Основи ринкового господарства”, “Формування доходів”. “Підприємництво”, а також при розробці спецкурсів з проблем мотивації праці, власності, активізації трудової діяльності. Виконане дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення наукової проблеми, котра має велике значення для успішного проведення економічних реформ в Україні.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ

1.1. ПРОБЛЕМА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Для кожної із суспільних наук характерне своє уявлення про людину, про ті її властивості, які складають головний інтерес для тієї чи іншої галузі наукового знання. Такий диференційований підхід до людини дозволяє розширити наше поняття про неї. В той же час отримані кожною наукою висновки далебі не завжди складуються в єдину картину, цілісне уявлення. Це у повній мірі стосується і проблеми трудової мотивації, яку досліджують представники різних наук.

Враховуючи різницю підходів до моделі людини і до трудової мотивації, науковий та практичний інтерес має короткий екскурс в область економічної людини в науці, включення в його трактовку все нових додаткових якостей і рис.

Модель людини в економічній науці зазнала змін у ході розвитку самої науки. Деякі елементи цієї моделі піддавались уточненню, інші – відкидались. Поряд з тим у неї включались зовсім нові елементи, роблячи модель більш реалістичною і такою, що достатньо повно відображає роль і місце людини в економічному житті суспільства.

Не торкаючись наукових уявлень про людину до виникнення політичної економії, почнемо з моделі людини, сформульованої англійськими класиками. Для цієї моделі характерна визначальна роль власного інтересу у мотивації економічної поведінки, направленої на придбання багатства. Економічною основою поєднання господарської діяльності розрізнених егоїстичних інтересів, на думку А.Сміта та його послідовників, є обмін, внутрі- та міжгалузева конкуренція, рух капіталу, вирівнювання норми прибутку.

У праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” А.Сміт відзначив властивості людини, що визначають її господарську діяльність1 . Це, по-перше, “схильність до обміну одного предмета на інший”. По-друге, власний інтерес, егоїзм, “однакове у всіх людей постійне і незникаюче прагнення покращити своє становище”2 . Схильність людей до обміну, за Смітом, веде до розподілу праці, а егоїзм спонукає індивіда обирати вид діяльності, у якому він матиме більшу вигоду, що виражається в отриманні грошового доходу”3 .

Особливе значення А.Сміт надавав “невидимій руці” ринку, котра забезпечує результат, не залежний від волі та наміру індивіда. Ідея “невидимої руки” полягає у тому, що економічна поведінка визначається суспілними умовами, за яких, завдяки вільній конкуренції і через приватні інтереси індивідів, ринкова економіка вирішує найкращим чином суспільні завдання, приводячи до гармонії індивідуальні й суспільні інтереси та забезпечуючи магістральні вигоди для всіх і кожного. При чому, на відміну від своїх попередників, Сміт вважає власний інтерес, егоїзм людини не руйнівною силою, а здатною творити, порівнюючи механізм впливу особистого інтересу на трудову мотивацію людини з діяльністю імунної системи людського організму.

Таким чином, за Смітом, власне корисливий інтерес є головним мотивом господарської діяльності людини. Він твердо переконаний у тому, що природний потяг людини покращити своє матеріальне становище – це такий могутній стимул, що, коли б йому надати можливість діяти без перешкод, індивід сам по собі здатний привести суспільство до добробуту. Більше того, цей стимул здатний також навіть “подолати сотні досадних перепон, котрими безумство людських законів так часто утруднює його діяльність”.1 При цьому Сміт не зводить власний інтерес людей до отримання грошових доходів, він відзначає, що на вибір занять, окрім заробітку, впливають також приємність та неприємність навчання, постійність чи непостійність занять, більший чи менший престиж в суспільстві, і, нарешті, більша чи менша вірогідність успіху. Окрім того, Сміт розрізняє інтереси представників основних класів сучасного йому суспільства: власників землі, найманих робітників і капіталістів.

За твердженням А.Сміта, ринкові відносини кращим чином впливають на економічну поведінку тоді, коли приватний інтерес вищий від суспільних інтересів, які представляють собою суму інтересів людей, що складають його. Виходячи з цієї трактовки економічних інтересів, А.Смітом визначається введене ним тепер знамените поняття “економічна людина”. Суть “економічної людини” полягає в тому, що вона досягає своєї мети, якщо звертається до егоїзму інщих і “зуміє показати їм, що у їх власних інтересах зробити для неї те, чого вона вимагає від них. Всякий, хто пропонує іншому угоду будь-якого виду, пропонує зробити саме це. Дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що тобі потрібно, - така суть всякої подібної пропозиції”.1

У Сміта “економічна людина” має мало спільного з реальними людьми. Вона розглядється як довершений егоїст, який знає все на світі і зосереджений виключно на накопиченні все більшого й більшого багатства. Для реалізації таких цілей Смітові знадобилася “невидима рука”, котра незалежно від волі та намірів “економічної людини” скеровує її і інших людей до найкращих результатів, вигоди та до більш високих цілей суспільства, ставлячи приватний інтерес понад суспільним.

Ідеі А.Сміта про “економічну людину” та “невидиму руку” на цілі сторіччя наперед визначили й наступну економічну політику багатьох держав, і напрямок наукового пошуку величезної армії вчених-економістів. Вони в значній мірі зберігають сенс й у сучасному неолібералізмі.