Реферат: Меріме та Росія
Пушкін різко змінює кінцівку, вносячи в неї більше реалізму і справді гумору.
Пушкін на основі матеріалу, взятого в Меріме, створив високохудожні твори, які далеко перевершили оригінал. Він проник у народний образ з більшою силою і глибиною, ніж це зміг зробити Меріме.
Знайомство з російськими починається в Меріме в кінці 90-х років. Серед його російських знайомих слід вказати А.І. і І.С. Тургенєва, Соболевського, Герцена та інших.
З російською літературою і насамперед з Пушкіним, Меріме познайомив друг Пушкіна Соболевський.
Меріме береться за вивчення російської мови. До кінця 40-х років він опанує їм настільки, що вже може перекладати з нього на французьку мову.
Чим більше дізнавався Меріме російську мову, тим більше захоплювався ним "Російська мова, - писав він, - найбагатший, наскільки можу судити, з усіх європейських мов. Він начебто створений для вираження найтонших відтінків. При його незвичайній стислості і разом з тим ясності йому досить одного слова для з'єднання багатьох думок, які на інших мовах зажадали б цілих фраз". "Російська мова безперечно краще європейських, - говорить він в іншому місці, - не виключаючи грецького. Він незмірно перевершує німецький своєю ясністю. По-німецьки можна знати всі слова фрази, безуспішно добираючись до її змісту. З російською мовою нічого подібного трапитися не може".
Першим художнім перекладом Меріме з російської була "Пікова дама", а пізніше їм переведено "Цигани" і "Гусар" Пушкіна, ряд уривків з Гоголя і оповідань Тургенєва.
У 50-х і 60-х роках Меріме випускає ряд робот про російських письменників - "Микола Гоголь" (1851), Передмова до французького перекладу "Батьків і дітей" (1863), "Олександр Пушкін" та Іван Тургенєв (1869).
Велике захоплення Меріме викликали "Цигани" Пушкіна. Про цю поемі він відгукувався як: "Не одного вірша, не одного слова не можна було забрати, кожна на своєму місці, у кожного своє призначення. А тим часом по зовнішності це все дуже просто, природно, і мистецтво виявляє себе тільки повною відсутністю будь-яких зайвих прикрас".
Пушкіна Меріме цінував в першу чергу за те, що він зумів у своїх творах дати позитивний образ. Порівнюючи Пушкіна з Гоголем він віддає перевагу Пушкіну саме тому, що Пушкін у своїй творчості зумів знайти цей образ. Меріме писав про Пушкіна: "Після того як він тривалий час знаходив в людському серці всі пороки, всі ницості, щоб їх бичувати і висміювати, він раптом помітив, що поряд з цим ганебним злиденністю є піднесені риси. Він став поетом великого і прекрасного, як тільки він його відкрив". Меріме завжди дуже цікавився історією, він залишив ряд історичний праць, в числі яких роботи з російської та української історії. У 1951 році він намагається створити драму про самозванця. Це драма ("Перші кроки авантюриста") задумана, безперечно, під впливом "Бориса Годунова", але самозванцем в ній виступає козак Юрій, Отреп'єв ж - тільки агент цього самозванця. У художньому ставлення драма не витримує порівняння з кращими творами Меріме. Вона залишилася не закінченою.
Меріме був одним з найбільших реалістів французької літератури XIX століття. Відзначаючи його значення, треба особливо вказати на ту величезну роль, яку зіграв Меріме як перший захоплений цінитель і пропагандист російської літератури у Франції.
"Ваша поезія, - говорив Меріме Тургенєву, - шукає перш за все правду, а краса є потім сама собою".
У некролозі на смерть Меріме Тургенєв писав про нього: "Ми, росіяни, зобов'язані вшанувати в ньому людину, яка катував щиру і сердечну прихильність до нашого народу, до нашої мови, до нашого побуті, - до людини який позитивно боявсь перед Пушкіним і глибоко і вірно розумів і цінував краси його поезії". Доводячи це, Гете виходив з таких міркувань, склад слова Gazul той же, що і Guzla.
Проспер Меріме пише статті про російську літературу і російської історії XVII століття, вивчає повстання Степана Разіна і Пугачова.
Ця діяльність Меріме відіграла визначну роль розвитку російсько-французьких культурних зв'язків. (С.Р. Брахман)
Познайомившись з Меріме І.С. Тургенєв відзначав: "Схожий на свої твори: холодний, тонкий, витончений, з сильно розвиненим почуттям краси і міри з досконалим відсутністю не тільки який-небудь віри, але навіть ентузіазму. І в цей момент саме російська література ставати для Меріме рятівним засобом у його розладі з собою, бо вона пройнята тією особливою гармонією, моральною висотою і реалізмом, яких жадав і не знаходив навколо себе письменник. Меріме перевів на французьку мову повісті А.С. Пушкіна "Пікова дама" (1849), "Постріл" (1856), написав захоплену статтю про Пушкіна (1868), публікує статтю "Література в Росії: М. Гоголь (1851) і переклад "Ревізора" (1853, під назвою "Генеральний інспе