Реферат: Метацінності та ідеали соціальної роботи

Ідеалом соціальної справедливості здавна керують­ся прогресивні кола суспільства. І нині вона не втрачає актуальності, бо навіть у найрозвинутіших країнах світу мільйони людей не задоволені своїм життям, по­чуваються ображеними, домагаються реалізації своїх прав.

Соціальна справедливість означає створення для всіх людей реальних можливостей для вияву їхніх інте­лектуальних творчих сил. Єдиної моделі втілення цього ідеалу не існує, а тому неможливе однозначне тлума­чення соціальної роботи як засобу його реалізації.

3. Права людини і громадянське суспільство в соціальній роботі.

Оскільки соціальна робота взаємопов'язана з різни­ми соціальними інститутами і галузями суспільної практики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків і відносин у соціальній сфері, що спираються на принципи законності і прав людини. її форми і мето­ди стосовно конкретної особистості чи соціальної групи залежать від макро- і мікросередовища.

Однією з умов ефективної соціальної роботи є грома­дянське суспільство — суспільство з розвинутими еко-помічними, політичними, духовними та іншими відно­синами і зв'язками, яке взаємодіє з державою і функ­ціонує на засадах демократії і права. Таке суспільство створює широкі можливості для реалізації права на сво­боду діяльності асоціацій індивідів за інтересами. Утвердження його взаємопов'язане з існуванням демок­ратичної правової держави, покликаної задовольняти і захищати інтереси, права громадян. Цій меті підпоряд­кована і соціальна робота.

Громадянське суспільство є ефективним механізмом неформального соціального партнерства, спрямованим на забезпечення певного балансу суперечливих інтере­сів індивідів, різноманітних соціальних груп.

Соціальна робота є саморегулюючою структурою, яка виконує посередницьку роль між індивідом і держа­вою, узгоджує різноманітні інтереси. Наприклад, у за­хідному світі значний обсяг роботи здійснюють жіночі організації, групи самодопомоги, кооперативи, філан­тропічні організації. Завдяки цьому соціальна робота є важливим стимулюючим чинником громадянського суспільства. Реалізується це через підтримку належних матеріальних умов життя (житло, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) громадян, організацію профе­сійної системи допомоги населенню через мережу дер­жавних і недержавних установ, надання інформації, сприяння діяльності різноманітних добровільних орга­нізацій соціального захисту, навчання людей навичок самодопомоги та ін.

З цього погляду становлення соціальної роботи в Ук­раїні має такі типологічно споріднені проблеми, що й ста­новлення громадянського суспільства. Йдеться про висо­кий рівень соціальної дезінтеграції, що перешкоджає розвитку соціальної активності й ініціативи знизу, солі­дарності і взаємодопомоги, про повільне формування пе­редумов, які надавали б змогу громадянам долати власні проблеми з участю сім'ї, інших громадян, органів місце­вого самоуправління, громадських організацій, держави.

Нарівні з концепцією професіоналізму засадничим чинником соціальної роботи є ідея прав людини, повага до яких становить невід'ємну складову громадянського суспільства. У філософському аспекті ця ідея — істо­ричний феномен, що має на різних етапах розвитку людства специфічні особливості. Наприклад, якщо у XVII—XVIIIст. філософія громадянських прав ґрунтувалася передусім на визнанні рівності всіх людей перед законом, то у XXст. уявлення про права людини охоп­люють і соціальний аспект.

Права людини — соціальні можливості особистості в економічній, політичній, культурній та інших сферах, що їх зобов'язана гаранту­вати держава.

З огляду на сутнісні особливості, значущість у житті людини розрізняють права першого, другого і третього поколінь:

1) природні права — права, які належать людині від народження, а тому є невідчужуваними. До них нале­жать право на свободу думки, совісті і релігії; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рівність перед законом; право на життя, свобо­ду і безпеку особистості;

2)позитивні права людини — природні права, що закріплені в конституціях, законодавчо регламентовані і забезпечені системою гарантій і механізмів захисту;

3)колективні права — права, які належать кожній людині і кожному народу, але можуть здійснюватися не окремою людиною, а колективом, спільнотою, конкрет­ною категорією громадян. Такими є право на мир, на здорове довкілля, на соціальний і економічний розви­ток та ін.

Цивілізоване суспільство зобов'язане забезпечити кожній людині певний мінімум добробуту і стабільнос­ті. Це передбачає створення системи пенсійного забез­печення, здійснення заходів для зниження рівня безро­біття, забезпечення житлом, доступною медичною до­помогою й освітою. .

Отже, соціальна робота, як і соціальна політика, призначена знижувати соціальні ризики, які в сучас­ному світі є підставою для набуття особою права на со­ціальне забезпечення, а також сприяти реалізації прав людини, що набули подальшого розвитку в Європей­ській соціальній хартії, конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці. Згідно з цими доку­ментами кожна людина повинна мати змогу заробляти на прожиття вільно обраною працею; всі, хто працює, мають право на справедливу, достатню для підтриман­ня нормального рівня життя (власного і своїх сімей) винагороду; всі, хто працює, та їхні утриманці мають право на соціальне забезпечення; кожна людина, яка не має достатніх засобів для існування, має право на соціальну і медичну допомогу; кожна людина-інвалід має право на професійну підготовку, професійну і соці­альну реадаптацію, незалежно від причин і характеру інвалідності тощо. Діяльність соціальних працівників прямо чи опосередковано покликана забезпечувати умови для реалізації цих прав, запобігати дискриміна­ції в правах.

На соціальну роботу впливають такі важливі складо­ві громадянського суспільства, як загальний рівень правової свідомості — розуміння, усвідомлення особою своїх прав, обов'язків, відповідальності своєї і сторон­ніх осіб за їх порушення; правова культура — ставлен­ня людей до права і правової системи, їхні переконання, цінності, ідеали, що спонукають їх регулювати свої дії відповідно до чинних законів.

Належне усвідомлення людьми своїх прав, зокрема права на отримання соціального захисту й соціальних послуг, знижує внутрішні та зовнішні бар'єри у взаємо­дії із соціальними службами. Водночас і соціальні пра­цівники повинні дотримуватися всіх визначених зако­нодавством і етичними нормами принципів і правил ро­боти з клієнтами.

Використана література.

1. Справочное пособие по социальной работе / Под ред. А. М. Па­нова, Е. И. Холостовой. — М.: Юристъ, 1997.

2. Тетерский С. В. Введение в социальную работу: Учеб. пособие. — М.: Академический проспект, 2000.

3. Фирсов М. В. Введение в теоретические основы социальной ра­боты (историко-понятийный аспект). — М.: Ин-т практической психо­логии; Воронеж: МОДЭК, 1997.

4. Что такое социальная работа? — К.—Амстердам: Ассоциация психиатров Украины, 1995.

5. Шанин Т. Социальная работа как культурный феномен современ­ности // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. — М.: Аспект Пресс, 1997.