-вимір і оцінку показників факторів середовища;

-реєстрацію і наступний аналіз помилок. Збір і аналіз даних про помилкові дії людини є одним з важливих шляхів аналізу й оцінки ергономічних характеристик системи "людина-машина" або технічно складних споживчих виробів;

-об'єктивну реєстрацію енергетичних витрат і функціонального стану організму людини;

-об'єктивну реєстрацію і вимір важко відрізняючих (у звичайних умовах) складових діяльності людини, таких як напрямок і переключення уваги, оперування органами керування й ін. Для цього використовуються різні методи: реєстрація напрямку погляду людини і показань приладів з наступним накладенням траєкторії погляду на приладову панель; циклографія, або кінорегістрація рухів рук; вимір сили опору органів керування; магнітофона реєстрація мовних повідомлень. Подібні методи і засоби використовуються безпосередньо в процесі діяльності, а регістровані параметри співвідносяться з хронограмою трудового процесу;

-об'єктивну реєстрацію і вимір показників фізіологічних функціональних систем, що забезпечують процеси виявлення сигналів, виділення інформативних ознак, інформаційного пошуку, оперування вихідними даними для прийняття рішень, а також виконавчі (рухової або мовні) дії. До числа таких показників відноситься, наприклад, стан зорової системи, мовного і рухового апаратів. Реєстрації підлягають рухи очей спостерігача, голосна і внутрішня розмова, рухи і тремор рук, а також електрична активність зорової, мовної і рухової областей кори головного мозку. Ці показники реєструються за допомогою досить складного електрофізіологічного устаткування, результати вимагають трудомісткої математичної обробки.

Перераховані методи професіографічного дослідження використовуються в залежності від ступеня складності досліджуваної діяльності і необхідної повноти її опису.

Загальну схему для розробки професіограм склав з 16 питань Ян Райскуп [18, с.50—51]. У відповідях на них містяться найважливіші дані для професіограми:

1. Як називається робота й у чому вона складається (іншими словами, що робиться: назву роботи, спеціальності, професії, посади, опис істотних характеристик і видових особливостей праці)?

2. Які ціль і значення роботи (що виробляється і для якої мети: продукція, послуги; значення роботи: цінність і важливість продукції або послуг, що робляться, для споживачів і підприємства)?

3. Що є предметом праці (з чого роблять, над чим, з чим працюють: матеріал, сировина, напівфабрикати; нематеріальні джерела — інформація, письмові дані і документи; обслуговування і надання послуг)?

4. Яким способом виконується робота (як це робиться: технологічний процес, трудовий процес, операція, робоча задача)?

5. На підставі чого здійснюється робота (на якій підставі це робиться: виробнича документація, креслення, указівки, докладні технологічні інструкції, плани, розрахунки; опосередкована інформація, інструкції, описи, накази)?

6. Які критерії оцінки результатів праці (на підставі чого оцінюються якість і ефективність праці: критерії оцінки, норми, ліміт витрат часу, кваліфікаційні розряди)?

7. Яка кваліфікація потрібно для роботи (що потрібно вміти, знати: необхідне утворення, необхідний практичний досвід, майстерність, спеціалізація)?

8. За допомогою яких засобів виконується робота (чим працюють: інструмент, машини, допоміжні засоби, апаратура, засоби керування)?

9. У яких умовах виконується робота (робітниче середовище, її фактори і параметри робочого місця — просторові, гігієнічні, естетичні і т.д.)? 10. Яка організація праці (коли і якими способами виконується робота: організація виробничого процесу, графік роботи і розклад змін, режим праці і відпочинку, баланс робочого часу)?

11. Яка кооперація праці (хто, що і з ким робить: розподіл робочих задач і відповідальності, установлена субординація — начальник, підлеглі; система керівництва і керування первинними виробничими колективами; характеристика соціального середовища і мікроклімату на виробництві)?

12. Яка інтенсивність праці (який обсяг, наскільки швидко або повільно, як часто виконується робота: кількість роботи, її труднощі, швидкість, темп, норми часу, тривалість навантаження, варіабельність праці — монотонність, систематичність, рівномірність, циклічність, ритмічність)?

13. З якими видами небезпеки і відповідальності сполучений виробничий процес (що може случитися на роботі: неполадки, матеріальні втрати, фінансові втрати, штрафи за низьку якість або зривши термінів постачання продукції; несправності, аварії, травми, професійні захворювання, шкода навколишньому середовищу)?

14. Який вплив робить праця на працюючих? (чим корисний і чим шкідливий людині: позитивний і негативний вплив матеріальних, організаційних і соціальних факторів на особистість, у тому числі і комплексний їхній вплив)?

15. Яку користь приносить праця працівникові (скільки він заробляє: заробіток, зарплата, премія, натуральні видачі, різні пільги, моральне задоволення від купа, суспільне визнання)?

16. Які умови, вимоги й обмеження характерні для роботи (хто може і хто не повинний виконувати неї: адміністративно-правові, політичні, медичні, суспільні й інші детермінанти)?

Методи розподілу функцій між людиною і машиною

Для розподілу функцій як і раніше використовують переліки порівняльних переваг людини і машини при виконанні функцій. Ідея полягає в тому, щоб передати людині те, у чому вона перевершує машину, а машині — те, у чому вона перевершує людину. Задача розподілу функцій внутрішньо суперечлива, тому що люди і машини не порівнянні. Якщо ж вони порівнянні, то нема чого розподіляти функції між ними, оскільки одну можна замінити іншої. Крім того, будь-які переліки обмежень, що стосуються машин, ризикують застаріти ще до того, як вони будуть опубліковані. Проте фахівці вважають, що недосконалий спосіб розподілу функцій усе-таки краще, ніж повна відсутність такого.

Для розподілу функцій можуть використовуватися якісні і кількісні методи. Для оцінки обраного розподілу функцій найчастіше використовується моделювання, а також методи макетування й експерименту.

Американськими вченими запропонований підхід, названий динамічним розподілом функцій. Оскільки перша заповідь ергономіки — "шануй свого споживача", те досить бажане надання йому можливості самостійно розподіляти функції. Задане ж розроблювачем системи розподіл функцій не може бути змінене без перетворення всієї системи. З розвитком техніки системи придбали програмне забезпечення, що дозволяє легко вводити зміни. Це означає, що розподіл функцій більше не є, образно говорячи, "висіченим у камені". Акцент у проектуванні переноситься з передбачення вимог людини в розподілі функцій на процес оцінки діяльності і задоволеності людини роботою, а також функціонування системи. Коли занадто зростає робоче навантаження, система автоматично приймає на себе велику її частину, щоб визволити користувача [19].

Розглядаючи питання про те, які методи розподілу функцій корисні і відповідають системі "людина-ЕОМ", П.Т.Кідд [20] звертається до перших робіт у цій області і, зокрема, до статті А.Чапаніса [21].

А.Чапаніс указує на ряд питань, що часто ігноруються при розподілі функцій:

1) загальні порівняння людини і машини найчастіше невірні; наприклад, хоча комп'ютер краще виконує обчислення, це не причина завжди використовувати його в цих цілях;

2) не завжди важливо вирішувати, який компонент зробить конкретну роботу краще; цілком достатнім може бути використання адекватного компонента;